Справа № 22-813/2009 р. Головуючий суддя 1 інстанції: Сидорук Є.І.
Суддя-доповідач : Демянчук С.В.
11 червня 2009 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Буцяка З.І.
суддів : Демянчук С.В., Хилевича С.В.
при секретарі : Колесовій Л.В.
з участю сторін, розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до спільного підприємства „Мехагробуд”, ОСОБА_5 та комунального підприємства „Рівненське міське бюро технічної інвентаризації”, третя особа - приватний нотаріус Рівненського нотаріального округу ОСОБА_4, про визнання недійсним протоколу зборів засновників від 3 вересня 2004 року спільного підприємства „Мехагробуд”, зняття з реєстраційного обліку у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5 та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення у квартиру АДРЕСА_1 та виселення.
Заслухавши доповідача, пояснення осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів, -
Рішенням Рівненського міського суду від 25 лютого 2009 року позов ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 нотаріально посвідчений 26 жовтня 2004 року між спільним підприємством „Мехагробуд” та ОСОБА_5
Зобов'язано сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Рівненській області зняти з реєстраційного обліку в квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_5
В частині позовних вимог про визнання недійсним протоколу зборів засновників СП „Мехагробуд” від 3 вересня 2004 року відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
В зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення позивача в квартиру та виселення відповідачів зі спірної квартири відмовлено за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.
Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу. Вважає рішення суду незаконним та таким, що прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Вказав, що судом не взято до уваги наданий ним Договір найму квартири АДРЕСА_1.
Крім того, помилковим є твердження суду про те, що позивачі не мають іншого житла, оскільки факт надання трьохкімнатної квартири на весь склад сім'ї із 4-х чоловік бувшому чоловіку та батькові вони підтвердили в судовому засіданні. При цьому слід зауважити, що подружжя Тихончуків розірвало шлюб після отримання трьохкімнатної квартири на весь склад сім'ї по вул. Дворецькій в м. Рівне.
Стверджуючи право позивачів на квартиру № 165, оскільки вона перебуває у їхньому користуванні, суд не взяв до уваги, що саме він, ОСОБА_5, не тільки має право користуватися, але й володіти і розпоряджатися даною квартирою, як її власник.
Не відповідає дійсності також твердження суду щодо відсутності зобов'язання позивачів на звільнення спірної квартири, оскільки суд при ухваленні рішення не прийняв до уваги і не надав відповідної оцінки рішенню Рівненської міської ради № 369 від 13 жовтня 1982 року та протоколу № 1 від 16 лютого 1998 року Конференції трудового колективу СП „Мехаргобуд”.
Апелянт зазначив, що з огляду на той факт, що протокол Загальних зборів від 3 вересня 2004 року є чинним, СП „Мехаргобуд” рішенням Рівненського міського суду визнаний повноправним власником спірної квартири, на яку мав свідоцтво про право власності, зареєстроване Рівненським МБТІ, то розпорядження своїм майном підприємство здійснило в межах прав, наданих йому ЗУ „Про власність” та ЗУ „Про підприємства”, оформивши відчуження на його користь.
Просив рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2009 року скасувати , а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, а також вимог, заявлених в суді першої інстанції, правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_3 до спільного підприємства „Мехагробуд”, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 нотаріально посвідченого 26 жовтня 2004 року між спільним підприємством „Мехагробуд” та ОСОБА_5, та , відмовляючи їм за безпідставністю позовних вимог в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним протоколу зборів засновників СП „Мехагробуд” від 3 вересня 2004 року ; відмовляючи в зустрічному позові ОСОБА_5 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про вселення позивача в квартиру та виселення відповідачів зі спірної квартири за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права , обґрунтовуючи своє рішення виходячи з положень ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ч.1 ст. 203, ст. ст. 215, 216 ЦК України.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 вселилися в спірну квартиру в 1984 році як члени сім'ї наймача відповідно до ст.52 ЖК України, а саме як дружина і донька, де і проживають до даного часу на умовах найму. А з 2000 року останні проживають в цій квартирі як бувша дружина основного квартиронаймача , оскільки шлюб з останнім розірвано, з донькою. До часу звернення з позовом в 2005 році ОСОБА_5 , ні власник будинку, ні в подальшому власник квартири претензій щодо проживання там позивачів не мали. Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули права користування в квартирі за АДРЕСА_1 на законних підставах і на сьогоднішній день проживають там без порушення будь-яких норм чинного законодавства.
Встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зобов'язання щодо їх виселення зі спірної квартири, як того вимагає Закон, не надавали.
Посилання представника СП „Мехагробуд”, ОСОБА_5 відповідача про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 відповідно до протоколу № 1 від 16 лютого 1998 року Конференції трудового колективу СП „Мехаргобуд” зобов"язувалися виселетися з спірної квартири є безпідставними, оскільки дані обставини не підтверджуються належними доказами. Так, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмового зобов"язання щодо звільнення спірної квартири в разі надання їм житла не давали, на конференції трудового колективу присутніми не були. Окрім того, суду не надано докази, що зазначеним особам було надано відповідне житло до норм житлового законодавства.
Будь-яких доказів про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3. . виселялися з спірної квартири та вселялись в квартиру АДРЕСА_2 доказами по справі не стверджується. Вказане житло надавалось та знаходиться в приватній власності ОСОБА_6
Ст.47 Конституції України гарантує право кожного на житло. Вказує, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування ним інакше як з підстав і в порядку, передбачених законодавством.
Разом з цим, є правильними і висновки суду щодо відмови в позовних вимогах ОСОБА_5 про його вселення та виселення відповідачів зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення. Договір дарування спірної квартири , відповідно до якого СП "Мехагробуд" подарувало ОСОБА_5 зазначену квартиру, не відповідає вимогам, додержання яких є необхідним для вчинення правочину, оскільки він суперечить вимогам ЖК України , тобто порушує права режиму проживання особи в житловому приміщенні , поселеної туди, та проживаючої на законних підставах./ч.1 ст.203 ЦК України/.
При таких обставинах оспорюваний правочин, відповідно до положень ст.ст.215, 216 ЦК України є недійсним, оскільки на момент його вчинення відповідачами не додержано вимог визначених ч.1 ст.203 ЦК України.
Щодо даних висновків, суд першої інстанції навів відповідні мотиви і докази, з якими погоджується і апеляційна інстанція, оскільки такий висновок суду грунтується на вимогах закону та здобутих доказах.
За вказаних обставин не заслуговують на увагу доводи апелянта про те, що висновки суду не відповідають обставинам справи.
Згідно принципу диспозитивності цивільного судочинства / ст.11 ЦПК України/ суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до норм ЦПК, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Обов'язок доказування і подання доказів процесуальним Законом / ст.60 ЦПК/ покладено на сторони.
Однак, будь-яких доказів, заслуговуючих на увагу і спростовуючих висновки суду, апелянтом суду не надано.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, та, враховуючи, що суд першої інстанції , вирішуючи спір, правильно встановив дійсні обставини справи, з'ясував характер взаємовідносин сторін, постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права, та зважаючи, що не може бути скасоване правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань, судова колегія не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст.303, 304, 307, 308, 313-315, ЦПК України колегія суддів , -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 25 лютого 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею чинності.
Головуючий суддя: Буцяк З.І.
Судді : Демянчук С.В.
Хилевич С.В.