Провадження № 22-ц/774/5978/14 Справа № 199/10303/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Якименко Л.Г. Доповідач - Демченко Е.Л.
Категорія 44
23 липня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Демченко Е.Л.
суддів - Куценко Т.Р., Волошина М.П.
при секретарі - Денисенко А.Л.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 року по справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в реалізації права власності, виселення, зняття з реєстраційного обліку та стягнення моральної шкоди, -
У серпні 2003 року фізична-особа підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2.) звернувся до суду з уточненим позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод в реалізації права власності, виселення, зняття з реєстраційного обліку та стягнення моральної шкоди, мотивуючи тим, що він є власником житлового будинку АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську на підставі договору купівлі-продажу від 04 липня 2000 року, укладеного з ВАТ «Металургмаш», який використовувався в якості гуртожитку для тимчасового поселення у ньому одиноких працівників підприємства.
Зазначав, що в кімнаті НОМЕР_1 вказаного гуртожитку мешкає відповідачка ОСОБА_4, яка на даний час не має трудових відносин з попереднім власником, оскільки звільнилась за згодою сторін. Після придбання даного житлового будинку він, з метою здійснення підприємницької діяльності, відповідно до ст.320 ЦК України, почав надавати жилі приміщення для проживання окремим громадянам, з наданням послуг з утримання будинку та прибудинкової території.
Посилаючись на те, що відповідачка самовільно, без його згоди, проживає в зазначеній кімнаті та на його прохання не надала для ознайомлення ордер на вселення, а архівні дані про надання ордеру на вселення відсутні, просив суд усунути перешкоди в реалізації ним права власності на нерухоме майно - кімнати НОМЕР_1 в житловому будинку АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську шляхом виселення ОСОБА_4; зобов'язати сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дніпропетровського МВ УМВС в Дніпропетровській області зняти відповідачку з реєстраційного обліку у кімнаті АДРЕСА_2 в м.Дніпропетровську та стягнути з неї моральну шкоду в розмірі 5.000 грн.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 року в задоволенні позову ФОП ОСОБА_2 було відмовлено в повному обсязі.
В апеляційній скарзі ФОП ОСОБА_2 ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимоги, зазначаючи, що рішення ухвалене з порушенням норм матеріального й процесуального права.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ФОП ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Статтею 213 ЦПК України визначено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Однак, зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.
Відмовляючи в задоволені позову ФОП ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 17 вересня 1990 року заселилась в кімнату гуртожитку, ВАТ «Металургмаш» не заперечував проти її проживання та при розгляді справи взяв до уваги ордер на вселення до кімнати НОМЕР_2, виданий на ім'я ОСОБА_6
Згідно до вимог ч.3 ст.116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що 17 вересня 1990 року ОСОБА_4 заселилась в житлову кімнату АДРЕСА_2 м.Дніпропетровська.
29 січня 1991 року ОСОБА_4 була зареєстрована за зазначеною вище адресою.
ФОП ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 04 липня 2000 року, посвідченого Першою дніпропетровською державною нотаріальною конторою, належить будівля гуртожитку АДРЕСА_1 (а.с.6).
Право власності ФОП ОСОБА_2 на придбане нерухоме майно зареєстроване в Дніпропетровському бюро технічної інвентаризації на підставі реєстраційного посвідчення від 11 липня 2000 року в реєстровій книзі №630 за реєстровим №2235/448 (а.с.5).
До укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, будинок АДРЕСА_1 у м.Дніпропетровську належав ВАТ «Металургмаш» та використовувався у якості гуртожитку.
На даний час правовий статус гуртожитку по АДРЕСА_1 в м.Дніпропетровську не змінено.
Як вбачається з листа-відповіді ВАТ «Металургмаш» за №79/03 від 29 липня 2003 року ОСОБА_4 поселена в кімнату НОМЕР_3 гуртожитку 17 вересня 1990 року на підставі спільного рішення адміністрації та профспілки дослідного заводу ВНИИмехчермет №15, архівних даних про видачу ордеру не має (а.с.11).
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ч.1 ст.316 ЦК України).
Частиною 1 ст.317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно до вимог ч.1 ст.321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності (ч.1 ст.386 ЦК України).
Частиною 2 ст.386 ЦК України визначено, що власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Відповідно до ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
На підставі ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Стаття 9 ЖК України передбачає, що житлові права громадян охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом (ч.1 ст.109 ЖК України).
Відповідно до ст.127 ЖК України, п.2 Примірного положення гуртожитки призначаються лише для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період їх роботи або навчання.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.22 постанови «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року №2, що вирішуючи спори про виселення з гуртожитків, судам слід з'ясовувати, крім інших питань, і питання щодо видачі відповідно до Примірного положення ордера на зайняття жилої площі в гуртожитку.
Згідно із ч.2 ст.128, ст.129 ЖК України, ч.1 п.10 Примірного положення на підставі спільного рішення адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Отже, законом установлено, що єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку є спеціальний ордер, який видає адміністрація підприємства, установи, організації на підставі спільного з профспілковим комітетом рішення про надання жилої площі в гуртожитку.
Згідно п.44 „Примірного положення про гуртожитки" можуть бути виселеними без надання їм іншого жилого приміщення громадяни, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, а також з підстав, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України та ч.3 ст.116 ЖК України.
Оскільки у ОСОБА_4 відсутні рішення адміністрації та профспілкового комітету про надання жилої площі в гуртожитку та спеціальний ордер на вселення, тому позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 в частині усунення перешкод в реалізації права власності та виселення підлягають задоволенню.
Щодо вимог ФОП ОСОБА_2 про зняття з реєстраційного обліку ОСОБА_4, то вони задоволенню не підлягають, оскільки сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Дніпропетровського МВ УМВС України в Дніпропетровській області не є стороною у справі.
Вимоги ФОП ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню, оскільки законодавством України дані правовідносини не передбачають відшкодування моральної шкоди.
Керуючись ст.ст.303,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
в и р і ш и л а::
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 13 січня 2014 року скасувати.
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод в реалізації права власності, виселення, зняття з реєстраційного обліку та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_4 з кімнати АДРЕСА_3 в м.Дніпропетровську без надання іншого жилого приміщення.
В іншій частині позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відмовити.
Рішення апеляційного суду чинне з моменту проголошення та може бути оскаржене до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: