ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 910/19381/13 21.07.14
За позовомДочірньої компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"
до Публічного акціонерного товариства "Київгаз"
простягнення заборгованості
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Мацегорін А.О. - представник за дов.;
від відповідача: Лебедєв Ю.В. - представник за дов.
У судовому засіданні 21.07.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулась до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" про стягнення 7 850 026,18 грн.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.11.2013 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 (колегія суддів у складі: головуючого судді Гаврилюк О.М., суддів: Зубець Л.П., Коротун О.М.), провадження у справі №910/19381/13 в частині стягнення 4 757 688,55 грн. боргу припинено на підставі п. 1-1 ст.80 ГПК України. Позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 753 972,55 грн. - збитків внаслідок інфляції за час прострочення; 561 753,74 грн. - 3% річних, 308 881,59 грн. - пені, 14 242,69 грн. витрат по оплаті судового збору.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції скасовано в частині стягнення пені, а справу направлено в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Згідно повторного автоматичного розподілу справи №910/19381/13, вказана справа передана на розгляд судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою від 05.05.2014 суддя Літвінова М.Є. прийняла справу до свого провадження, розгляд справи призначено на 28.05.2014.
У зв'язку із перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному, розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 28.05.2014 справа №910/19381/14 передана на розгляд судді Поляковій К.В.
Ухвалою від 28.05.2014 суддя Полякова К.В. прийняла справу до свого провадження, розгляд справи призначено на 02.07.2014.
Розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.06.2014 справа №910/19381/14 передана на розгляд судді Літвіновій М.Є., у зв'язку з виходом судді з лікарняного.
Ухвалою від 16.06.2014 справу прийнято до провадження судді Літвінової М.Є., розгляд справи призначено на 02.07.2014.
В судовому засіданні 02.07.2014 , в порядку ст. 77 ГПК України, оголошено перерву на 21.07.2014.
У своїх поясненнях від 02.07.2014 відповідач заперечив проти нарахування пені, оскільки до відносин про стягнення пені, на його думку, слід застосовувати вимоги ч. 2 ст.258 ЦК України, а не умови п. 9.3 Договору №06/10-2009 в редакції від 12.04.2011.
Позивач у поясненнях від 02.06.2014 зазначив, що до 01.04.2011 діяли положення Договору №06/10-2009 від 20.12.2010 в первісній редакції , а тому строк позовної давності щодо стягнення неустойки встановить 3 роки, тому позивач розрахував пеню з 11.02.2011, до моменту внесення змін додатковою угодою №4, а саме до 01.04.2011.
В судовому засіданні 21.07.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача та відповідача, господарський суд міста Києва, -
20 грудня 2010 року між сторонами по справі укладено договір № 06/10-2009 про закупівлю природного газу за державні кошти (далі -Договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати відповідачу протягом 2011 року природний газ в обсязі до 323810000 м3 згідно наведеного графіку, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.
Ціна на природний газ визначена у розділі 3 договору. Додатковою угодою № 3 від 4 квітня 2011 р. сторони вносили зміни до вказаного розділу.
Згідно умов п. 4.1 договору оплата за газ здійснюється покупцем шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10-го числа наступного за місяцем поставки.
Строк дії договору відповідно до п. 10.1 договору встановлений з моменту його підписання сторонами і в частині поставки газу до 31 грудня 2011 року, в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Судом встановлено, що 28.01.2011 сторонами укладена додаткова угода №1 до Договору, якою сторони виклали назву договору у наступній редакції: "Договір поставки природного газу".
Пункт 1.3 та пункт 6.2.3 з тексту Договору виключили.
Виклали пункт 3.2 Договору у наступній редакції: "3.1. Загальна вартість цього Договору складається із сум вартості місячних поставок газу".
Виклали п. 10.1 Договору у наступній редакції: "10.1. Цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін та скріплення печатками сторін, діє у частині поставки газу з 01 січня 2011 року до 31 грудня 2011 року включно, а у частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення".
28.01.2011 сторонами підписана додаткова угода №2 до Договору, якою викладено у новій редакції реквізити покупця та змінили слова ВАТ "Київгаз" на ПАТ "Київгаз".
Додатковою угодою №3 від 04.04.2011, до Договору сторони з 01.04.2011 виклали п. 3.1 Договору у новій редакції, згідно п. 1 цієї додаткової угоди.
Додатковою угодою №1 від 12.04.2011 до Договору, сторони домовилися викласти умови Договору №06/10-2009 від 20.12.2010 у новій редакції.
Відповідно до ст.ст. 11, 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Як передбачено ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується із положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, якими передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поясненнями сторін, актами передачі-приймання природного газу від 31 січня 2011 р., 28 лютого 2011 р., 31 березня 2011 р., 30 квітня 2011 р., 31 травня 2011 р., 30 червня 2011 р., 31 липня 2011 р., 31 серпня 2011 р., 30 вересня 2011 р., банківськими виписками з рахунку позивача за лютий-березень 2011 року, платіжними дорученнями №№ 13/15929 від 25 лютого 2011 р., 13/15931 від 28 лютого 2011 р., 13/17004 від 5 квітня 2011 р., 13/17125 від 6 квітня 2011 р., 13/17138, 13/17139 від 7 квітня 2011 р., 13/17208, 13/17207 від 8 квітня 2011 р., 13/17271 від 11 квітня 2011 р., 13/17402 від 14 квітня 2011 р., 13/17654 від 22 квітня 2011 р., 13/17750 від 28 квітня 2011 р., 13/17751 від 29 квітня 2011 р., 13/18701 від 312 травня 2011 р., 13/18731 від 1 червня 2011 р., 36978190 від 6 червня 2011 р., 37000165 від 7 червня 2011 р., 37023488 від 8 червня 2011 р., 37045666 від 9 червня 2011 р., 37069419 від 10 червня 2011 р., 37095503 від 14 червня 2011 р., 37124911 від 15 червня 2011 р., 37164397 від 16 червня 2011 р., 37197217 від 17 червня 2011 р., 37230413 від 20 червня 2011 р., 37264970 від 21 червня 2011 р., 37298465 від 22 червня 2011 р., 37516842 від 4 липня 2011 р., 37537968 від 5 липня 2011 р., 37563409 від 6 липня 2011 р., 37584826 від 7 липня 2011 р., 37616314 від 8 липня 2011 р., 13/20533 від 28 липня 2011 р., 38770575 від 2 вересня 2011 р., 13/22534 від 28 вересня 2011 р., 40298138 від 8 листопада 2011 р., 40331841 від 9 листопада 2011 р., 40369023 від 10 листопада 2011 р., 13/26710 від 16 лютого 2012 р., 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 від 11 жовтня 2013 р., меморіальними ордерами №№ 100093_001 від 4 березня 2011 р., 178445_001 від 9 березня 2011 р., 264432_001 від 10 березня 2011 р., 349998_001 від 11 березня 2011 р., 429666_001 від 12 березня 2011 р., 502287_001 від 14 березня 2011 р., 583234_001 від 15 березня 2011 р., 677400_001 від 16 березня 2011 р., 784510_001 від 17 березня 2011 р., 903603_001 від 18 березня 2011 р., 022205_001 від 21 березня 2011 р., 175428_001 від 22 березня 2011 р., 295789_001 від 23 березня 2011 р., 382843_001 від 24 березня 2011 р., 462803_001 від 25 березня 2011 р., 533085_001 від 28 березня 2011 р., 641512_001 від 29 березня 2011 р., 714744_001 від 30 березня 2011 р., 789310_001 від 31 березня 2011 р., 877519_001 від 1 квітня 2011 р., 886196_001 від 2 червня 2011 р., 951787_001 від 3 червня 2011 р. стверджується факт передачі позивачем відповідачу протягом січня-вересня 2011 року 157281817 м3 природного газу вартістю 103212444,26 грн., а також оплати останнім одержаного товару у повному обсязі, у т.ч. 4757688,55 грн. після звернення позивача в суд з цим позовом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Додані до матеріалів справи платіжні доручення свідчать про сплату коштів за отриманий природний газ, однак з порушенням строків оплати передбачених умовами Договору (остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 10 числа наступного за місяцем поставки газу).
Позивач просить стягнути з відповідача 1 776 611,34 грн. пені.
Суд переглядає позовні вимоги в частині стягнення пені згідно постанови Вищого господарського суду України від 24.04.2014, вказівки якої є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача про стягнення пені з відповідача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 7.2 Договору, у разі не виконання п. 6.1 Договору покупець зобов'язаний сплатити крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
У відповідності до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Пенею відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Відповідач у відзиві на позов заявив про застосування строку позовної давності до заявленої пені з посиланням на п. 1 ч.2 ст. 258 ЦК України, відповідно до якого строк по позовної давності за цим договором та до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю в один рік.
У своїх запереченнях на відзив, позивач звернув увагу суду, що додаткова угода №4 від 12.04.1011 до договору поставки, згідно з якою пункт 9.3 було виключено, остання поширює дію на правовідносини, що склались між сторонами з 01.04.2011 і діє протягом дії Договору.
Однак, із твердженнями позивача суд не погоджується та зазначає, що станом на момент вирішення спору, діє нова редакція договору №06/10-2009 від 20.12.10, яка не містить пункту яким строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у три роки.
Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 08.05.2014 № 917/2289/13.
Позивач заявив до стягнення пеню у розмірі 1 776 611,34 грн. за період з 11.02.2011 по 11.04.2012.
Згідно статті 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до статті 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Згідно статті 259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 9.3 Договору передбачено, що позовна давність за Договором до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю 3 роки.
Як вже зазначалось, Договір №06/10-2009 від 20.12.2010 викладений у новій редакції, не містить пункту яким строк позовної давності до вимог про стягнення неустойки встановлюється тривалістю у три роки.
У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк позовної давності стосовно стягнення пені за період з 11.02.2012 по 11.04.2012 в сумі 1 776 611,34 грн. (позивач звернувся до суду 04.10.2013).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (стаття 267 Цивільного кодексу України).
За наведених обставин справи, приписів законодавства суд не вбачає підстав для задоволення позову в частині стягнення пені за період з 11.02.2012 по 11.04.2012 в сумі 1 776 611,34 грн., відхиляє доводи позивача, наведені в обґрунтування заявлених позовних вимог в цій частині позову.
Крім того, Вищий господарський суд України звернув увагу та вказав, що судами не надано правової оцінки п. 7.2 Договору в редакції додаткової угоди №4 від 12.04.2011 на предмет її відповідності законодавству (вимогам ст. 260, 261, 258 ЦК України та положенням частини 6 ст. 232 ГК України).
Щодо зазначеного судом встановлено наступне.
Пунктом 7.2 Договору № 06-10-2009 від 20.12.2010 у редакції додаткової угоди №4 від 12.04.2011, передбачено, зокрема, що неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом.
Згідно із положень статей 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.
Відповідно до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Відповідальність відповідача у вигляді пені за порушення зобов'язання щодо повного та своєчасного здійснення оплати газу, передбачена пунктом 7.2. Договору.
Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.
Відповідно до частини першої статті 223 ГК України при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.
Порядок обчислення позовної давності в силу вимог частини другої статті 260 ЦК України не може бути змінений за домовленістю сторін.
Відтак, частиною шостою статті 232 ГК України визначено строк та порядок нарахування штрафних санкцій, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, про те, що положення пункту 7.2 договору, в якому сторони фактично змінили порядок обчислення позовної давності за вимогами про стягнення пені за прострочену суму, оскільки встановили, що строк позовної давності за вимогами про стягнення неустойки починає свій перебіг не з моменту прострочення платежу, а з дати, що визначається шляхом зворотнього відрахунку шести місяців від дати звернення виконавця з позовом, суперечать вимогам частини другої статті 260, статті 261 ЦК України та частини шостої статті 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція визначена в постанові Верховного суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11
Пунктом 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
У відповідності до п. 2.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" якщо, вирішуючи господарський спір, суд встановить, що зміст договору, пов'язаного з предметом спору, суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, він, керуючись пунктом 1 частини першої статті 83 ГПК, вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або у певній частині із застосуванням за необхідності й наслідків визнання недійсним нікчемного правочину (абзац другий частини п'ятої статті 216 ЦК України). Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони (на відміну від припису пункту 2 частини першої тієї ж статті ГПК).
Наведене право суду не порушує принципу диспозитивності сторін у господарському процесі, оскільки як виняток передбачено положеннями ст. 83 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду встановлення п. 7.2 Договору № 06/10-2009 від 20.12.2010 в редакції додаткової угоди №4 від 12.04.2011 в частині - неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом, невідповідності положенням законодавства (ст.ст.260, 261, 258 ЦК України, ч.6 ст.232 ГК України) існують правові підстави для визнання у вказаній частині договору, недійсним в межах даної справи.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Пунктом 4.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" передбачено, що у випадку скасування рішення господарського суду і передачі справи на новий розгляд розподіл судового збору у справі, в тому числі й сплаченого за подання апеляційної та/або касаційної скарги або заяви про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014 касаційну скаргу задоволено частково та скасовано рішення господарського суду міста Києва від 20.11.2013 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.03.2014 в частині стягнення пені, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції, тому судовий збір сплачений за подання касаційної скарги підлягає стягненню на користь ПАТ "Київгаз" у розмірі 214, 67 грн.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,
1.Відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені.
2.Визнати недійсним п. 7.2 Договору № 06/10-2009 від 20.12.2010 в редакції додаткової угоди №4 від 12.04.2011 в частині - "Неустойка нараховується продавцем протягом шести місяців, що передують моменту звернення з вимогою, претензією, позовом".
3.Стягнути з Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" м. Києва (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код 31301827) на користь Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 4-Б, код 03346331) 214, 67 грн. (двісті чотирнадцять гривень 67 коп.) судового збору за подання касаційної скарги.
4.Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
5.Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Дата підписання
повного тексту рішення: 28.07.2014.
Суддя М.Є. Літвінова