ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
№ 910/6932/14 21.07.14
За позовомПриватного акціонерного товариства "Інвікта-Маяк"
до 1.Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк"
2.Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвікта"
проприпинення зобов'язання поруки за договором від 18.09.2009 б/н
Суддя Літвінова М.Є.
Представники сторін:
від позивача: Івчук Ю.В. - представник за дов.;
від відповідача-1: Лисенко Г.О. - представник за дов.;
від відповідача-2: не з'явились
У судовому засіданні 21.07.2014, на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвікта" про припинення зобов'язання поруки за договором поруки б/н від 18.09.2009.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в силу ч.4 ст. 559 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.202 ГК України, слід припинити зобов'язання поруки за договором від 18.09.2009 б/н з 30.10.2009.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 18.04.2014 порушено провадження по справі № 910/6932/14, розгляд справи призначено на 14.05.2014.
Ухвалою від 14.05.2014 розгляд справи відкладено на 11.06.2014.
Розпорядженням заступника Голови господарського суду міста Києва від 11.06.2014, у зв'язку з перебуванням судді Літвінової М.Є. на лікарняному, справу передано на розгляд судді Мельнику В.І.
Ухвалою від 04.06.2014 справу прийнято до провадження судді Мельника В.І..
У зв'язку з виходом судді Літвінової М.Є. з лікарняного, розпорядженням в.о. Голови господарського суду міста Києва від 16.06.2014, справу передано для розгляду судді Літвіновій М.Є.
Ухвалою від 16.06.2014 справу №910/6932/14 прийнято до провадження судді Літвінової М.Є., розгляд призначений на 02.07.2014.
Ухвалою від 02.07.2014 відкладено розгляд справи на 21.07.2014.
У відзиві на позов відповідач зазначив про наявність підстав для припинення провадження у справі. Також, відповідача зазначив, що заявлені позовні вимоги не відповідають визначеним законом способам захисту прав та просив суд застосувати строк позовної давності до вимог позивача, про що подав відповідну заяву.
В судовому засіданні 21.07.2014, на підставі ч.2 ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва,-
08.05.2003 року між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський Акціонерний банк", правонаступником прав та обов'язків якого є Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" (відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвікта" було укладено кредитний договір № 9 (далі - Кредитний договір).
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч.2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення про позику, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частиною 1 статті 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Так, в забезпечення виконання зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвікта" за кредитним договором № 9 від 08.05.2003 року, між Відкритим акціонерним товариством "Всеукраїнський акціонерний банк" (відповідачем), Закритим акціонерним товариством "Інвікта-Маяк", правонаступником прав та обов'язків якого є Приватне акціонерне товариство "Інвікта-Маяк" (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвікта" було укладено договір поруки від 18.09.2009 (далі - Договір поруки).
Згідно зі статтею 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Згідно п. 1.1. договору поруки, поручитель солідарно відповідає перед кредитором за виконання ТОВ "Інвікта", надалі боржник, зобов'язань у повному обсязі за кредитним договором № 9 від 08.05.2003 року, який було укладено між кредитором та боржником та додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому, згідно з яким боржнику надано кредит у сумі 2 081 473,30 доларів США, (що в еквіваленті при перерахунку на гривню по офіційному курсу НБУ станом на дату підписання даного договору по курсу 8,0065 гривень за 1 долар США становить 16 665 315,98 грн.), зі сплатою процентів за ставкою 16% річних, строком повернення до 28.12.2011 року (в подальшому по тексту цього договору -"кредитний договір").
Рішенням господарського суду міста Києва від 12.02.2013 у справі №57/127 за позовом ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" до ТОВ "Інвікта" та ЗАТ "Інвікта-Маяк", встановлено факт отримання та неповернення ТОВ "Інвікта" кредитних коштів за кредитним договором № 9 від 08.05.2003, тому суд задовольнив позов частково та стягнув солідарно з відповідачів заборгованість за кредитом - 1 849 061,74 дол. США; заборгованість за процентами - 502086,67 дол. США та заборгованість за комісіями - 42 697,72 грн., пені за несвоєчасну сплату комісій по кредиту у розмірі 4 445,46 грн.; пені за несвоєчасне погашення по кредиту у розмірі 152478,30 дол. СІІІА; пені за несвоєчасну сплату процентів по кредиту у розмірі 33018,89 дол. США.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Позивач просить суд припинити зобов»язання поруки за договором від 18.09.2009 б/н в порядку ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, оскільки після укладання договору поруки сторони кредитного договору змінювали забезпечене порукою зобов'язання (п. 3, 4 додаткового договору №21 від 30.10.2009, п.п. 2. 3 додаткового договору № 23 від 01.12.2010 до Кредитного договору № 9 від 08.05.2003) без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності. Також, позивач вказав, що договір поруки не містять умови про те, що внесення таких змін не потребує повідомлення і згоди поручителя.
Суд не погоджується з такими твердженнями позивача з наступних підстав.
Статтею 553 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 ЦК України). Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання.
Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника та кредитором боржника. Частиною 2 ст. 553 ЦК України встановлено, що порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Таким чином, обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення яких здійснює поручитель.
Відповідно до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Відповідно до п. 1.3 Договору поруки, поручитель погоджується з тим, що при зміні боржника, зміні змісту та обсягу (зміна суми кредиту, плати за користування кредитом, суми комісій та інших плат згідно з Кредитним договором забезпеченого цією порукою зобов'язання (в тому числі новація зобовязання) за Кредитним договором, цей Договір буде діяти до повного виконання зобов'язань за Кредитним договором.
Поручитель свідчить, що він ознайомлений зі змістом Кредитного договору, і заперечень щодо нього не має(п. 1.4.).
Поручитель зобов'язується відповідати перед кредитором своїми грошовими коштами та всім своїм майном (п. 2.2.).
Саме виходячи з умов п.1.3 Договору поруки, та враховуючи що при укладанні цього договору, поручитель був ознайомлений з умовами Основного договору, суд критично оцінює твердження позивача про те, що збільшення розміру процентної ставки було без згоди та повідомлення поручителя.
Також, суд визнає твердження позивача про те, що зміни в додатковому договорі №21 та №23 були односторонніми, безпідставними та необґрунтованими, враховуючи, що вказані додаткові угоди підписані сторонами, скріплені їх печатками та не визнані недійсними.
Додатково, слід зазначити, що п. 3.4 Договору поруки від 18.09.2009 поручитель погодився з тим, що при внесенні будь-яких змін у кредитний договір в тому числі: якщо такі зміни збільшують обсяг відповідальності поручителя або відбулась новація зобов'язання, такі зміни розповсюджуються на цей договір і на поручителя і не є підставою для припинення поруки.
Положеннями частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України визначено, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Зі змісту вище зазначеної статті, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього: збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає, зокрема, у разі встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення, розширення змісту основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредиту та плати за користування ним.
При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням, тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
У постанові Судової палати в цивільних справах від 20.02.2013 у справі №6-172цс12 Верховний Суд України зазначив, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Як вбачається з договору поруки від 18.09.2009 позивач, як поручитель прийняв на себе відповідальність за виконання ТОВ "Інвікта" усіх його зобов'язань перед кредитором, що виникли з кредитного договору № 9 від 08.05.2003, з врахуванням, серед іншого, додаткових договорів до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.
Нормами статті 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до вимог статті 526 ЦК зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Таким чином, оскільки при укладання договору поруки поручитель був ознайомлений зі всіма умовами кредитного договору та прийняв на себе повну відповідальність за невиконання боржником зобов'язань за основним договором, суд дійшов висновку, що доводи позивача щодо збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди внаслідок укладання 30.10.2009 та 01.12.2010 додаткових договорів №21, 23 до кредитного договору є безпідставними.
Надавши юридичну оцінку встановленим обставинам справи у їх сукупності, суд вважає хибними доводи позивача щодо припинення зобов'язання за договором поруки б/н від 18.09.2009, з підстав викладених у позовній заяві.
Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
За таких обставин, позовні вимоги не піддягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про сплив позовної давності для розгляду даного спору та відмови у задоволенні позову з урахуванням ч.4 ст. 267 ЦК України, суд зазначає наступне.
Положеннями частини 1 статті 251 ЦК України, визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно ч. 1 ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Статтею 257 ЦК України встановлено загальна позовна давність тривалістю у три роки. Позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу (ст. 260 ЦК України).
Відповідно до стаття 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
За приписами статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статті 261 ЦК України частини 1 та 5 перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила та за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Одночасно суд відзначає, що за змістом статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права.
Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушено право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Оскільки у межах розгляду даної господарської справи, судом встановлено, що відсутні підстави для припинення зобов'язання за договором поруки б/н від 18.09.2009, тому заява відповідача про застосування строків позовної давності є такою, що не підлягає задоволенню.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Дата підписання
повного тексту рішення: 28.07.2014.
Суддя М.Є. Літвінова