ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/9588/14 21.07.14
За позовом Державного підприємства "Дослідне господарство ""Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного Сходу Національної академії аграрних наук України
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром"
про визнання недійсною Угоди
Суддя Цюкало Ю.В.
У засіданні брали участь:
від позивача: Полуляхов Д.О. (за довіреністю від 11.03.2014);
від відповідача: не з'явилися.
В судовому засіданні 21 липня 2014 року, відповідно до положень ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
20.05.2014 до канцелярії Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" про визнання угоди недійсною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.05.2014 суддею Цюкало Ю.В. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі. Розгляд справи призначено на 16.06.2014.
12.06.2014 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому він заперечував проти задоволення позовних вимог, та, зокрема, зазначив, що вчинений сторонами правочин цілком правомірний та укладений сторонами шляхом вільного волевиявлення та погодження окремих його умов.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 розгляд справи відкладено на 07.07.2014 в зв'язку з неявкою представника відповідача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.07.2014 розгляд справи відкладено на 21.07.2014 в зв'язку з неявкою представника відповідача.
У судовому засіданні 21.07.2014 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, відзив на позовну заяву суду не надав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином.
За приписами ст. 65 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається учасникам судового процесу за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.
З огляду на неявку представника відповідача в судове засідання, господарський суд враховує, що за змістом ст. 22 Господарського процесуального кодексу України прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
За приписами ст. 69 Господарського процесуального кодексу України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Таким чином, враховуючи вищенаведене, керуючись принципами розумності строків судового провадження, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка представника відповідача не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Клопотання щодо фіксації судового процесу учасниками процесу не заявлялось, у зв'язку з чим розгляд справи здійснювався без застосування засобів технічної фіксації судового процесу у відповідності до статті 811 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
03.02.2011 між Державним підприємством "Дослідне господарство "Кутузівка" Інституту сільського господарства Північного сходу Національної академії аграрних наук України, яке є правонаступником Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" Національної академії аграрних наук України (далі - Позивач) на підставі Наказу Національної академії аграрних наук України № 193 від 18.12.2013 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Украгропром" (далі - Відповідач) укладено Договір позики № П-03/02-11-02 (далі - Договір), відповідно до умов якого Відповідач зобов'язався передати у власність Позивача селітру аміачну у кількості 294,25 т. та нітроамофоску NPK 22:11:11 у кількості 150,0 т., загальною вартістю 1 708 209,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 284 701,50 грн. (далі - позика, товар), а Позивач зобов'язався повернути Позику до 31.12.2011.
31.05.2011 між Позивачем та Відповідачем укладено Угоду про заміну Договору позики № П-03/02-11-02 від 03.02.2011 Договором купівлі-продажу (новація) (далі - Угода), за умовами якої стороні дійшли згоди змінити Договір на Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ціна переданого Відповідачем товару складає 1 708 209,00 грн., а Позивач зобов'язаний провести оплату отриманого товару в зазначеному розмірі в термін до 31.12.2011.
У подальшому, за результатами проведення Державною фінансовою інспекцією в Харківській області планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Позивача, було виявлено факт закупівлі Позивачем товару за Договором купівлі-продажу по завищеним цінам, внаслідок чого Позивачу завдано збитків на суму 437 846,94 грн.
На підставі викладеного, Позивач звернувся до суду з позовом про визнання Угоди від 31.05.2011 недійсною.
Оцінивши подані Позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
У відповідності до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.02.2011 між Позивачем та Відповідачем укладено Договір позики № П-03/02-11-02 (далі - Договір), відповідно до умов якого Відповідач зобов'язався передати у власність Позивача селітру аміачну у кількості 294,25 т. та нітроамофоску NPK 22:11:11 у кількості 150,0 т., загальною вартістю 1 708 209,00 грн., в тому числі ПДВ в сумі 284 701,50 грн. (далі - товар), а Позивач зобов'язався повернути Позику до 31.12.2011.
31.05.2011 між Позивачем та Відповідачем укладено Угоду про заміну Договору позики № П-03/02-11-02 від 03.02.2011 Договором купівлі-продажу (новація) (далі - Угода), за умовами якої стороні дійшли згоди змінити Договір на Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ціна переданого Відповідачем товару складає 1 708 209,00 грн., а Позивач зобов'язаний провести оплату отриманого товару в зазначеному розмірі в термін до 31.12.2011.
Відтак, відбулася заміна зобов'язань за Договором позики на зобов'язання за Договором купівлі-продажу шляхом новації.
Як вбачається з матеріалів справи, у жовтні 2012 - січні 2013 ревізійною групою Державної фінансової інспекції в Харківській області проведено планову виїзну ревізію фінансово-господарської діяльності Позивача за ІІ півріччя 2010 - 2012 роки, та з питання збереження майна за 2004 - 2009 роки та І півріччя 2010 року.
За результатами проведеної ревізії виявлено факт закупівлі Позивачем товару у Відповідача за цінами більшими, ніж середньозважені біржові ціни на аналогічну продукцію, які склалися на Аграрній біржі у березні-травні 2011. Зазначений факт зафіксований в Акті планової виїзної ревізії фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Дослідне господарство "Кутузівка" НААН" № 07-20/03 від 18.01.2013 (далі - Акт ревізії), наявному в матеріалах справи.
Внаслідок зазначених обставин Позивачу спричинено збитків на суму 437 846,94 грн.
Спричинення збитків, на думку Позивача, стало наслідком укладення ним під впливом помилки 31.05.2011 із Відповідачем Угоди про заміну Договору позики № П-03/02-11-02 від 03.02.2011 Договором купівлі-продажу, внаслідок чого Позивач звернувся до суду із позовом про визнання Угоди недійсною.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 Кодексу (Акти цивільного законодавства і договір) сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору, відповідно до ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відтак, законодавець визначає свободу договору, як одну з основних засад цивільного законодавства та закріплює за сторонами цивільних правовідносин право вільного волевиявлення під час укладення договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 229 Цивільного кодексу України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
Тобто, підставою для визнання правочину недійсним у даному випадку є невідповідність волі особи до вчинення правочину і результату вчиненого правочину, що стало наслідком помилки такої особи.
В той же час, Позивач зазначає, що обставиною, стосовно якої він помилився і яка має істотне значення, є ціна укладеної між сторонами Угоди, внаслідок чого зазначена Угода є економічно необґрунтованою та такою, що порушує публічний порядок.
Частиною 3 Угоди встановлено, що ціна переданого товару, та товару, який Відповідач буде поставляти Позивачу протягом строку дії Договору позики, визначена в Актах приймання-передачі та видаткових накладних, які є невід'ємною частиною Договору позики та цієї Угоди.
У Акті приймання-передачі позики до Договору позики № 1 від 01.03.2011 та Видатковій накладній № 48 від 01.03.2011, підписаних сторонами, зазначений перелік прийнятого Позивачем товару, його кількість, ціна та загальна вартість.
Відтак, ціна, визначена умовами Договору позики та Угоди і погоджена сторонами, є об'єктивним фактом, який існував на момент укладення сторонами Угоди і, в силу своєї очевидності, не міг спричинити помилку Позивача у визначенні ціни укладеної Угоди.
Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Кодексу.
В статті 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частиною 1 ст. 207 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Як вбачається з матеріалів справи, сторони добросовісно дотримувалися умов оскаржуваних правочинів та протягом тривалого часу вчиняли дії, спрямовані на їх реальне виконання, а отже, не порушили вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відтак, правочини укладено сторонами із повним обсягом цивільної дієздатності; волевиявлення сторін у визначенні змісту та умов укладених правочинів було вільним і відповідало їх внутрішній волі; зміст укладених правочинів не суперечить чинному законодавству та моральним засадам суспільства; правочини укладено у належній формі; правочини дійсно спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.
Позивач наголошує на необхідності застосування до укладеної сторонами Угоди вимог ч.ч. 1-2 ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме на необхідності визнання Угоди нікчемною на підставі того, що Угода порушує публічний порядок та укладена з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства.
Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної у п. 3.7 Постанови Пленуму "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" № 11 від 29.05.2013, необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, є наявність наміру хоча б у однієї з сторін щодо настання відповідних наслідків.
До господарських договорів, що підпадають під ознаки відповідної норми, слід відносити ті, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави і суспільства і спрямовані, зокрема, на: використання всупереч законові державної або комунальної власності; незаконне заволодіння, користування розпорядження (в тому числі відчуження) об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (статті 14, 15 Конституції України); відчуження викраденого майна; виробництво і відчуження певних об'єктів, вилучених або обмежених у цивільному обігу (відповідні види зброї, боєприпасів, наркотичних засобів, іншої продукції, що має властивості, небезпечні для життя та здоров'я громадян, тощо); виготовлення і поширення літератури та іншої продукції, що пропагує війну, національну, расову чи релігійну ворожнечу; приховування від оподаткування доходів, інше ухилення від сплати податків; виготовлення чи збут підробних документів і цінних паперів; незаконне вивезення за кордон валютних коштів, матеріальних чи культурних цінностей; використання власного майна на шкоду інтересам суспільства, правам, свободі і гідності громадян.
В той же час, Позивачем, в обґрунтування своїх позовних вимог, не зазначено, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення Відповідачем Угоди.
Стосовно посилань Позивача на економічну необґрунтованість Угоди, слід вказати на наступне.
Як вбачається зі змісту Акту ревізії, за наслідками проведення ревізії виявлено факт порушення Позивачем вимог п. 1 ст. 2 Закону України "Про здійснення державних закупівель" № 1197-VII від 10.04.2014 при здійсненні закупівель агрохімічної продукції у Відповідача, а саме, закупівлю продукції здійснено без проведення тендерних процедур з Відповідачем, та, відповідно, без проведення аналізу закупівельних цін на визначену продукцію.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України "Про здійснення державних закупівель", одним з принципів закупівель є максимальна економія та ефективність.
Головною метою державних закупівель є досягнення оптимального і раціонального використання державних коштів. Зазначена мета досягається завдяки створенню конкурентного середовища при виборі замовником кращої пропозиції, яка можлива лише тоді, коли вона запропонована в умовах змагальності. Уникнення процедури закупівель унеможливлює вибір оптимальної пропозиції та досягнення найбільшого економічного ефекту.
Виходячи з викладеного, економічна необґрунтованість укладеної сторонами Угоди та, відповідно, спричинені внаслідок укладення такої Угоди Позивачу збитки, є наслідком невиконання Позивачем покладених на нього законом обов'язків, і в жодному випадку не може бути розцінена як наслідок помилки Позивача під час укладення Угоди чи прояв недобросовісності Відповідача.
В силу припису статті 204 Цивільного кодексу України, правомірність правочину презюмується. Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на сторону, що вимагає визнання його недійсності, тобто, на Позивача.
Згідно зі ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 43 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відтак, з урахуванням того, що Позивачем належним чином не доведені обставини, викладені ним у позовній заяві та не наведено об'єктивних підстав для визнання вчиненого сторонами правочину недійсним, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Судові витрати, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на Позивача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.07.2014р.
Суддя Ю.В. Цюкало