"23" липня 2014 р. м. Київ К/800/14235/14
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Лосєва А.М.,
Бившевої Л.І.,
Шипуліної Т.М.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014
у справі № 810/4081/13-а
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Века Україна»
до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Века Україна» (надалі - позивач, ТОВ «Века Україна») звернулося до Київського кружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (надалі - відповідач, Броварська ОДПІ ГУ Міндоходів у Київській області), у якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 08.05.2013 № 0002352202.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 29.08.2013 у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Века Україна» відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 скасовано рішення суду першої інстанції та ухвалено нову, якою позовні вимоги ТОВ «Века Україна» задоволено - визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Броварської ОДПІ Київської області ДПС від 08.05.2013 № 0002352202.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати його рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Письмових заперечень позивача на касаційну скаргу відповідача до суду не надходило.
Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, представниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.09.2012, за результатами якого 05.02.2013 складено акт № 81/22-2/34360838 (надалі акт).
Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Века Україна» вимог п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, п. 135.4 ст. 135 та ст. 56 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток.
На підставі висновків акта відповідачем прийнято податкове повідомленні-рішення від 08.05.2013 № 0002352202, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 6 360 868,00 грн., у т. ч. за основним платежем 5 190 288,00 грн. та 1 170 580,00 за штрафними (фінансовими) санкціями.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове, суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час судового розгляду встановлено невідповідність дійсним обставинам справ висновків відповідача, з якими погодився суд першої інстанції, про заниження ТОВ «Века Україна» грошових зобов'язань з податку на прибуток.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу України (надалі - ПК України), прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135 - 137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138 - 143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.
Пунктом 135.1 ст.135 ПК України встановлено, що доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу..
Пунктом 135.2. ст. 135 ПК України визначено, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення обліку і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до ст. 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у п. 135.2 цієї статті, та складаються з доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до п. 135.4 цієї статті, інших доходів, які визначаються відповідно до п.135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у п. 135.3 цієї статті та у ст. 136 цього Кодексу.
Згідно з ст. 138 ПК України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, п.п.138.10.2-138.10.4 п.138.10, п.138.11 цієї статті та інших витрат, визначених згідно з п. 138.5, п.п. 138.10.5, 138.10.6 п. 138.10, п. 138.11, 138.12 цієї статті, п.140.1 ст.140 і ст.141 цього Кодексу.
Пунктом 138.2 ст.138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Суд першої інстанції в своєму рішенні послався на те, що позивач за період з 01 квітня 2011 року по 30 вересня 2012 року відобразив у рядку 01 «доходи, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування» податкових декларацій з податку на прибуток суму 322 424 430,00 грн., у рядку 02 «дохід від операційної діяльності» суму 306 969 704,00 грн. В графі дебетний оборот рахунку 36, в частині дебетного обороту 361 рахунку без податку на додану вартість та дебетного обороту по 362 рахунку, становить 537 907 839,00 грн. Відхилення між рядками 01 та 02 склали - 230 938 135,00 грн. Кредитні обороти (клас бухгалтерських рахунків 7) зазначені, без урахування податку на додану вартість, у сумі 328 700 968,00 грн. Отже, відхилення з рядком 02 податкових декларацій з податку на прибуток становило 21 731 264,00 грн.
У зв'язку з цим, суд першої інстанції зазначив, що ТОВ «Века Україна» неправомірно застосовувало в бухгалтерському обліку підприємства рахунок 704 «Дохід від реалізації готової продукції» та рахунок 904 «Виробнича собівартість готової продукції», оскільки такий облікза своїм економічним змістом не відповідає Плану рахунків, який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 30.11.1999 № 291.
В Акті перевірки сума доходу, що підлягає оподаткуванню, розрахована шляхом ділення на 6 і множення на 5 кредитового обороту по рахунку 70. Саме таким чином відповідач визначив суму доходу позивача без податку на додану вартість.
Однак, суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції зазначивши, що поряд з перевіркою правильності ведення бухгалтерського обліку, суд повинен також досліджувати первинні документи, на підставі яких він ведеться.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, у періоді, що перевірявся TOB «Века Україна» здійснювало реалізацію товарів оптовими партіями як на митній території України, так і за її межі.
Згідно п. а п.п. 195.1.1 п. 195 ст. 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з, зокрема, вивезення товарів за межі митної території України у митному режимі експорту.
Експортні операції TOB «Века Україна» оподатковувало за нульовою ставкою та відображало їх у кредитному рахунку 70 «дохід від реалізації продукції без податку на додану вартість».
Апеляційний суд встановив, що даний факт не було враховано відповідачем під час розрахунку доходу від реалізації товарів на експорт, що і призвело до неправильного вирахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість в акті перевірки.
Зокрема, в акті перевірки податковий орган зазначив, що дохід від реалізації продукції за перевірений період становив 394 441 162,00 грн., податок на додану вартість розрахований у розмірі 65 740 194,00 грн.
Разом з тим, з досліджених апеляційним судом первинних документів позивача (накладні, вантажні митні декларації, товарно-транспортні накладні та ін.), на підставі яких останнім формувалися доходи за господарськими операціями, та які надавалися для перевірки, розмір фактичного податку на додану вартість, з урахуванням експортних операцій, склав 60 512 893,00 грн.
Таке розходження між даними перевірки та даними позивача виникло внаслідок неврахування податковим органом усіх первинних документів, у тому числі податкових накладних, на підставі яких формувалися податкові зобов'язання з податку на додану вартість за період, що перевірявся.
З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов правильного висновку щодо необґрунтованого завищення податковим органом значення податку на додану вартість на суму 5 227 301,00 грн. внаслідок неврахування даних первинних документів позивача.
Що стосується посилання відповідача на те, що в порушення підпунктів 16.1.3, 16.1.5 та 16.1.7 п.16.1 ст. 16 ПК України товариством не розкрито господарський зміст спірних операцій, колегія суддів апеляційного суду обґрунтовано вважає його безпідставним, оскільки згадані норми стосуються обов'язків платників податків надавати інформацію контролюючим органам. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, всі документи та інформація, які позивач повинен був надати контролюючим органам у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, було своєчасно і в повному обсязі надано. Тому дані доводи податкового органи, як однієї з підстав, законності висновків акта є необґрунтованими.
Що стосується висновків податкового органу про порушення позивачем, за результатами взаємовідносин із ФОП ОСОБА_4, приписів пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, яке призвело до заниження доходів, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2012 року на суму 1 710 390,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.п. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи;
Апеляційним судом встановлено, що між позивачем та ФОП ОСОБА_4 укладено договір поставки від 31.12.2009 № 02/11 (надалі - Договір 1) та договір поставки на умовах товарного кредиту від 16.05.2012 № 02/11-1 (далі - Договір 2).
Даними договорами передбачалася поставка позивачем на користь ФОП ОСОБА_4 товару у ІІ кварталі 2012 року.
Істотною відмінністю Договору 1 і Договору 2 була умова про постачання товару на умовах товарного кредиту та визначення його максимальної суми (1 723 948, 80 грн.).
Загальна сума поставки товару на користь ФОП ОСОБА_4 склала 1 715 936,77 грн.
Факт поставки товару підтверджено, наявними в матеріалах справи копіями первинних документів, а саме податковими накладними, видатковими накладними: від 31.05.2012 № 9600027982, від 18.06.2912 № 9600028175, від 19.06.2012 № 9600028200, від 19.06.2012 № 9600028201, від 20.06.2012 № 9600028208, від 29.06.2012 № 9600028347, № 9600028354, товарно-транспортними накладними: від 31.05.2012 № Ш1052012/6, від 18.06.2012 № Ш8062012/6, від 19.06.2012 № Ш9062012/5, від 20.06.2012 № Ш0062012/1 та від 26.06.2012 № Ш9062012/10.
На момент проведення перевірки цей товар був повністю оплачений, що підтверджено актом звірки за договором від 16.05.2012 № 02/11-1 за період 01.05.2012 - 31.12.2012.
Крім того, в матеріалах справи міститься рішення Київського окружного адміністративного суду від 19.04.2013 у справі № 810/1350/13-а, яким задоволено позовні вимоги TOB «Века Україна» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 20.02.2013 № 0000032202, яким зменшено позивачу від'ємне значення податку на додану вартість на суму 342 078,00 грн. за вказаними договорами.
Дане рішення набрало законної сили та містить висновки суду щодо безпідставності доводів податкового органу, як про перевезення товару ФОП ОСОБА_4 більше, ніж відвантажено, так і щодо заниження товариством доходів, які враховуються при визначені об'єкту оподаткування за ІІ квартал 2012 року на суму 1 710 390,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність доказів порушення позивачем приписів пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135 ПК України, що призвело до заниження доходів, які враховуються при визначені об'єкта оподаткування за ІІ квартал 2012 року на суму 1 710 390,00 грн.
Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком апеляційного суду щодо правомірності нарахування амортизаційних відрахувань в сумі 94 239,00 грн., з огляду на наступне.
Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.04.2011 між TOB «Века Рус» (Ліцензіар) та TOB «Века Україна» (Ліцензіат) укладено Ліцензійний договір б/н про надання права використання аудіовізуальних творів.
Згідно умов п. 2.4 цього договору, товариство мало право передавати третім особам право на використання творів, наданих йому відповідно з даним договором, зокрема ті, що вказані в п. 2.1 цього договору.
Укладення цього договору не визнане таким, що не пов'язане з господарською діяльністю позивача.
Відповідно до пп. 14.1.225 п. 14.1 ст. 14 ПК України не вважаються роялті платежі за отримання об'єктів власності, визначених в абзаці першому цього пункту, у володіння або розпорядження чи власність особи або, якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати або здійснити відчуження в інший спосіб такого об'єкта власності.
Згідно з пп. 14.1.120 п. 14.1 ст. 14 ПК України, нематеріальні активи - право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об'єктом права власності (інтелектуальної власності), право користування майном та майновими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування природними ресурсами, майном та майновими правами.
Враховуючи приписи викладених норм та умови п. 2.4 Ліцензійного договору здійснені позивачем платежі за даним договором не можна кваліфікувати як роялті, оскільки позивач не був позбавлений права відчужувати отриманий ним об'єкт інтелектуальної власності третім особам шляхом надання права на використання творів.
А відтак, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку щодо необґрунтованості доводів відповідача про завищення товариством амортизаційних відрахувань.
Що стосується правомірності оприбуткування позивачем як нематеріального активу рекламного ролика «Века-Рус» у сумі 376 955,23 грн., слід зазначити наступне.
Відповідно до пп. 140.1.2 п. 140.1 ст. 140 ПК України при визначенні об'єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення, зокрема, витрати (крім тих, що підлягають амортизації), пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, витрати з нарахування роялті та придбання нематеріальних активів (крім тих, що підлягають амортизації) для їх використання в господарській діяльності платника податку.
З аналізу викладеної норми апеляційний суд дійшов правильного висновку, що навіть у тому випадку, якщо зазначені витрати, з метою оподаткування, не підлягають амортизації, такі витрати на законних підставах можуть брати участь у розрахунку об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємств в складі витрат з нарахування роялті для їх використання в господарській діяльності товариства, що судом першої інстанції було залишено поза увагою. Тому, неврахування податковим органом, встановленого перевіркою заниження валових витрат на обумовлену суму, призвело до невірного розрахунку відповідачем об'єкта оподаткування та, відповідно, невірного визначення розміру податкового зобов'язання з податку на прибуток.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає законними та обґрунтованими висновки апеляційного суду щодо протиправності податкового повідомлення-рішення Броварської ОДПІ Київської області ДПС від 08.05.2013 № 0002352202 та його скасування.
Таким чином, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи повно і правильно встановив обставини справи, та при ухваленні судового рішення не допустив порушень норм матеріального та процесуального права. Зазначена обставина, відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
1. Касаційну скаргу Броварської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 12.02.2014 у справі № 810/4081/13-а залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:(підпис)А.М. Лосєв
Судді(підпис)Л.І. Бившева
(підпис) Т.М. Шипуліна