27 червня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі:
головуючої судді - Шеремет А.М.,
суддів: Буцяка З.І., Демянчук С.В.
секретар судового засідання Ковальчук Л.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського районного суду від 25 жовтня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членом сім"ї, визнання права власності на частину жилого будинку та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину, -
ОСОБА_2 20 листопада 2012 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання членом сім"ї, визнання права власності на частину жилого будинку та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину.
Рішенням Рівненського районного суду від 25 жовтня 2013 року визнано ОСОБА_2 членом сім'ї ОСОБА_3, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року.
Визнано за ОСОБА_2, як членом сім'ї ОСОБА_3, право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області.
Визнано частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 3 жовтня 2012 року Рівненською районною державною нотаріальною конторою, зареєстроване в реєстрі за № 1-1529 про отримання ОСОБА_1 спадкового майна після смерті ОСОБА_3, за яким вона успадкувала 1/2 частину житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Рівненського району Рівненської області і вважати її частку у спадщині на даний будинок у розмірі 1/4.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно після смерті ОСОБА_3, а саме: на 1/4 частку житлового будинку з відповідними надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, Рівненського району Рівненської області, а всього визнано за ним право власності на 3/4 частини цього будинковолодіння.
Вважаючи дане рішення незаконним через неповне з"ясування судом обставин, які мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу.
При цьому покликається на те, що обставини щодо участі в будівництві або здійсненні вкладу в будівництво спірного будинку ОСОБА_2 жодним із зібраних доказів не доведено. Покази свідків, допитаних за клопотанням позивача не підтверджують факту будівництва будинку ОСОБА_2, а лише те, що останній допомагав в будівництві своїй сестрі ОСОБА_3 За чиї кошти були придбані матеріали для будівництва саме будинку, а не інших споруд, яка кількість матеріалів використана в будівництві свідки не пояснили.
Визнаючи позивача членом сім'ї ОСОБА_3 суд не врахував, що ОСОБА_2 перебував в офіційних шлюбних відносинах до смерті дружини ОСОБА_4 в 1996 році.
Вказує, що судом не застосовано ст. 1218 ЦК України та безпідставно не враховано, що на момент відкриття спадщини єдиним власником домоволодіння в с. Бармаки була лише ОСОБА_3, право власності якої підтверджено документально.
Зазначає, що судом не застосована норма ст. 101 ЦК УРСР в редакції чинній на момент оформлення права власності на домоволодіння, відповідно до якої в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Отже, за чинним на момент оформлення права власності на будинок законодавством спільна власність на будинок могла бути лише у подружжя.
Посилання суду першої інстанції на те, що в 1988 році реєстрація права власності кожним із співвласників не вимагалася, а тому немає підстав для задоволення клопотання про застосування строків позовної давності є безпідставними, оскільки позивач з 1988 року знав про те, що право власності на будинок належить ОСОБА_3, однак жодних дій на визнання себе співвласником не вчиняв протягом 25 років.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, беручи до уваги пояснення учасників процесу, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку про їх підставність.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 є рідним братом померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_3. ОСОБА_1 є племінницею померлої (дочкою її іншого рідного брата).
За життя ОСОБА_3 склала заповіти.
Рішенням Рівненського районного суду від 16 лютого 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду від 09 квітня 2012 року позов ОСОБА_1 про визнання заповітів недійсними було задоволено повністю.
За наявності вказаного рішення суду, відповідачка ОСОБА_1 відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 03 жовтня 2012 року успадкувала після смерті ОСОБА_5 за правом представлення 1/2 частину будинковолодіння АДРЕСА_1 Рівненського району, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом і витягом про державну реєстрацію прав.
З матеріалів справи вбачається, що в грудні 1971 року ОСОБА_5 купила у ОСОБА_6 будівельні матеріали на суму 2160 крб., які знаходилися на земельній ділянці в с. Бармаки, Рівненського району (а.с. 7).
З зазначеної розписки також вбачається, що кошти заплатила особисто ОСОБА_3
Дану земельну ділянку сільська рада виділила під будівництво ОСОБА_3, сторони з даним фактом погодились та не оспорили.
Крім того, земельна ділянка для будівництва будинку та всі дозвільні документи видавались на ім"я ОСОБА_3
Із відповіді Рівненського обласного бюро технічної інвентаризації від 18 жовтня 2012 року та свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння від 28 жовтня 1998 року вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 Рівненського району Рівненської області зареєстровано по праву особистої власності за колгоспним двором, головою якого є ОСОБА_3
Відповідно ЦК УРСР (1963 р.) та глави 6 Кодексу про шлюб та сім"ю УРСР учасниками спільної сумісної власності на майно може бути подружжя, що нажило майно за час шлюбу, або члени колгоспного двору.
Статтею 121 ЦК УССР передбачено, що володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору.
При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий позов пред'явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, може бути пред'явлений їх батьками (усиновителями) або опікуном.
Встановлено, що станом на 19 серпня 1988 року позивач був прописаний в АДРЕСА_2, що підтверджується договором купівлі-продажу будівельних матеріалів від 19 серпня 1988 року, укладеного між ОСОБА_2 та Ровенським сільськогосподарським технікумом.
Згідно довідок Великожитинської сільської ради спірне домоволодіння в АДРЕСА_1 Рівненського району було колгоспним двором, єдиним членом і головою даного двору була ОСОБА_3 Доказів щодо членства в колгоспному дворі позивача ОСОБА_2 судом не здобуто, та не надано позивачем.
Доводи про те, що до правовідносин слід застосувати положення ч. 2 ст. 3 СК України не заслуговують на увагу, оскільки право власності у ОСОБА_3 на спірне майно виникло у 1988 році, і СК України ще не був прийнятий і не діяв.
Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 64 ЖК України до членів сім"ї наймача належить дружина наймача, їхні діти та батьки. Членами сім"ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
В судовому засіданні сторони визнали, що з 1956 року по 1996 рік ОСОБА_2 перебував у шлюбі з ОСОБА_4, яка з дітьми проживала у АДРЕСА_2.
З довідки Великожитинської сільської ради № 585/02-25/12 від 04 жовтня 2012 року вбачається, що ОСОБА_2 разом зі своєю дружиною проживав без реєстрації із своєю сестрою ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_1 Рівненського району до дня її смерті і вели спільне господарство (а. с. 14).
Однак з даної довідки не можна зробити висновок з якого саме часу ОСОБА_2 та його дружина проживали у спірному будинковолодінні.
Доказів того, що спірне будинковолодіння було побудоване за спільні кошти позивача та ОСОБА_3 позивач не надав. Безспірних доказів того, що позивач разом з ОСОБА_3 проживали однією сім"єю та вели спільне господарство також не встановлено.
Щодо договору купівлі-продажу будівельних матеріалів від 19 серпня 1988 року, то даний доказ не доводить використання цих будівельних матеріалів в будівництві будинку по АДРЕСА_1
Таким чином, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про те, що оскільки спірне майно було колгоспним двором, членом якого ОСОБА_2 не був, а також дане майно не є майном подружжя, то позивач не набув на нього права спільної сумісної власності разом із ОСОБА_3 Його позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
З урахуванням наведеного колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку про скасування оскаржуваного рішення з ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 11, 303, 304, 309, 313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Рівненського районного суду від 25 жовтня 2013 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання членом сім"ї, визнання права власності на частину жилого будинку та визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовити.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуюча А.М. Шеремет
Судді: З.І. Буцяк
С.В. Демянчук