Справа: № 826/19304/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.
Іменем України
17 липня 2014 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Бистрик Г.М., Оксененка О.М., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айтекс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Айтекс» (надалі ТОВ «Айтекс») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.08.2013 року № 0002892208 та № 0002902208, які прийняті за наслідками документальної планової виїзної перевірки.
Позов обґрунтовано тим, що висновки податкового органу щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентами є необґрунтованими та безпідставними.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 р. адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.08.2013 року № 0002892208 та № 0002902208.
Суд першої інстанції виходив з того, що операції позивача з контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2014 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що діяльність позивача не була направлена на ведення підприємницької та господарської діяльності в розумінні чинного законодавства. Операції між позивачем та контрагентами є нікчемними.
Сторони в судове засідання не прибули, про час, дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, тому за приписами п.2 ч. ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі міста Києва Головного управління Міндоходів у місті Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ "Айтекс" з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства у період з 01.04.2010р. по 31.12.2012р. за результатами якої складено акт № 107/1-22-08-325249943 від 09.08.2013р.
В акті перевірки зроблені висновки, що позивачем порушено підпункт 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1статті 14 підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу, а саме позивачем не включено до складу інших доходів суми кредиторської заборгованості, що обліковується з 01.04.2010 р. та не стягнута після закінчення строку позовної давності.
Згідно висновків акту перевірки позивачем порушено підпункт 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, підпункт 5.2.1 пункту 5.2, підпункт 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до недоплати податку на прибуток на загальну суму 1073893,00 грн. та пунктів 198.3, 198.6 статті 198 пунктів 201.1, 201.1 статті 201 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 640144,09 грн.
На підставі вказаного акту відповідачем були прийняті податкові повідомлення - рішення від 27.08.2013р. № 0002892208 яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток на загальну суму 1465701,00 грн. та № 0002902208, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на загальну суму 799069,00 грн.
Позивач звернувся до відповідача зі скаргою на вказані податкові повідомлення - рішення за результатами розгляду якої прийнято рішення № 5670/10/26-15-10-04 від 24.10.2013 про результати розгляду первинної скарги, яким скасовано податкове повідомлення-рішення №0002892208 від 27.08.2013 в частині застосованих штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 158 361,00 грн. та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0002902208 в частині застосування штрафних санкцій на суму 47861,00 грн., отже скаргу задоволено частково.
ТОВ «Айтекс» звернулося вже до Міністерства доходів і зборів України зі скаргою на вищевказані податкові повідомлення - рішення, внаслідок чого скарга залишена без задоволення, а податкові повідомлення - рішення без змін.
Вищенаведені обставини, встановлені судом першої інстанції, перевірені, знайшли своє підтвердження при апеляційному розгляді справи, і не є спірними.
Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України передбачено, що органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.
Підпунктом 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлено, що безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає одній з таких ознак: заборгованість за зобов'язаннями, щодо яких минув строк позовної давності; прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, що не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії кредитора, спрямовані на примусове стягнення майна боржника, не призвели до повного погашення заборгованості; заборгованість суб'єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв'язку з їх ліквідацією; заборгованість, яка виявилася непогашеною внаслідок недостатності коштів, одержаних після звернення кредитором стягнення на заставлене майно відповідно до закону та договору, за умови, що інші дії кредитора щодо примусового стягнення іншого майна позичальника, визначені нормативно-правовими актами, не призвели до повного покриття заборгованості; заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв'язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством; прострочена заборгованість померлих фізичних осіб, а також осіб, які у судовому порядку визнані безвісно відсутніми, недієздатними або оголошені померлими, а також прострочена заборгованість фізичних осіб, засуджених до позбавлення волі. Відповідно до підпункту 14.1.257 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України фінансова допомога - фінансова допомога, надана на безповоротній або поворотній основі. Безповоротна фінансова допомога - це: сума коштів, передана платнику податків згідно з договорами дарування, іншими подібними договорами або без укладення таких договорів; сума безнадійної заборгованості, відшкодована кредитору позичальником після списання такої безнадійної заборгованості; сума заборгованості одного платника податків перед іншим платником податків, що не стягнута після закінчення строку позовної давності; основна сума кредиту або депозиту, що надані платнику податків без встановлення строків повернення такої основної суми, за винятком кредитів, наданих під безстрокові облігації, та депозитів до запитання у банківських установах, а також сума процентів, нарахованих на таку основну суму, але не сплачених (списаних); сума процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги, що залишається неповерненою на кінець звітного періоду, у розмірі облікової ставки Національного банку України, розрахованої за кожний день фактичного використання такої поворотної фінансової допомоги.
Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Частинами першою, другою, третьою та четвертою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Якщо покупець відмовився прийняти та оплатити товар, продавець має право за своїм вибором вимагати оплати товару або відмовитися від договору купівлі-продажу.
Статтями 256 та 257 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 та ч.5 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі впливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.
Згідно висновків податкового органу безнадійна заборгованість виникла за договорами ТОВ Айтекс» з контрагентами з ПП "АЗБЕТ" № 02.03/010 від 10.02.2010р., з ТОВ "БК"МІГ" №30/04 від 30.04.2010р., з ТОВ "ВКФ "Авангард - Трейд" № 1141 від 26.07.2007р. та з ТОВ "Треверз - Буд" №27/07/09-А від 27.07.2009 р.
Аналізуючи матеріали справи, зокрема договори позивача з вищевказаними контрагентами, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що станом на 31.12.2012р. строк позовної давності по вказаним договором щодо стягнення заборгованості не минув, оскільки згідно умов зазначених договорів строк позовної давності в них не визначено. Тому правильним є висновок суду першої інстанції, що відповідач необґрунтовано дійшов висновку про допущення позивачем порушення підпунктів 14.1.11, 14.1.27 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України.
Щодо висновків податкового органу про нікчемність угод зазначаємо наступне.
Відповідно до частини 1 статті 204 Цивільного кодекс України (далі -ЦК України) згідно з яким правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.
Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Айтекс» мав правовідносини з наступними контрагентами: з ТОВ «Мертенс» за договорами № 09/11-10 від 09.11.2010, № 0112-10 від 01.12.2010, № 210411 від 21.04.2011, № 250411 від 25.04.2011, № 170611 від 17.06.2011, №180611 від 18.06.2011, з ТОВ «ВСК Геос» за договором № 03/11-10 від 30.11.2010, № 30/09-10 від 30.09.2010 про переведення боргу за договором № 01/10-10 від 01.10.2010, № 04/10-10 від 04.10.2010 відповідно до умов договору про переведення боргу №5/10-10 від 05.10.2010, договором № 181010 від 18.10.2010 відповідно до умов договору про переведення боргу №191010 від 19.10.2010, з ПП «ВКФ «Сельпроммаш» за договором №120411 від 12.04.2011 про виконання робіт, з ТОВ «Авитек груп ЛТД».
На підтвердження здійснення господарських операцій з ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш» та з ТОВ «Авитек груп ЛТД» надані документи: довідки про вартість виконаних будівельних робіт/та витрат за формою КБ-3, акти прийняття виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в, податкові накладні, видаткові накладні, виписки по рахунку.
Крім того, позивач надав докази, що у подальшому виконані контрагентами ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш» роботи та поставлений ТОВ «Авитек груп ЛТД» товар були використані позивачем у власній господарській діяльності та з метою отримання прибутку при взаємовідносинах з ВАТ "Трест "Південзахідтрансбуд", ТОВ "СК"ВЕКТОР", Генеральною прокуратурою України, ТОВ "Глорія", ТОВ "БК"ЛІКО-БУД" що підтверджується відповідними договорами, додатковими угодами, довідками про вартість виконаних будівельних робіт/та витрати/, актами виконаних робіт, договірними цінами, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних будівельних робіт/ та витрати/ та банківськими виписками, платіжними дорученнями.
Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентами надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і підтверджують факт здійснення господарської операції.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не було доведено, що сторони договору, укладаючи вищезазначені угоди, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, як несплату податків. За своєю суттю нікчемним правочином в податкових правовідносинах є діяння платника податків, спрямоване на ухилення від сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), тобто свідоме діяння певної фізичної особи, що при укладанні правочину діяла від імені такого платника, яке має в собі ознаки кримінально переслідуваного. Дослідивши договори між позивачем та контрагентом, та надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що вони відповідають вимогам діючого законодавства, оскільки сторонами за договором погоджені всі істотні умови і досягнута домовленість щодо їхнього виконання, і виконання цього договору підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами.
Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.
Не заслуговують уваги посилання апелянта на висновки актів перевірок інших податкових органів, оскільки як вбачається зі змісту даних актів, при проведенні перевірок за результатами яких були складені акти, правовідносини між позивачем та ТОВ «Мертенс», ТОВ «ВСК Геос», ПП «ВКФ «Сельпроммаш», ТОВ «Авитек груп ЛТД» не досліджувались, а ймовірні порушення податкового законодавства підприємств не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.
Керуючись статтями 195, 197, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві на постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року, залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 11 квітня 2014 року в адміністративній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айтекс» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь в справі, та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Г.М. Бистрик
О.М. Оксененко
.
Головуючий суддя Карпушова О.В.
Судді: Бистрик Г.М.
Оксененко О.М.