Справа № 22Ц - 282/08
25 березня 2008 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
апеляційного суду Закарпатської області
в складі: головуючого - судді Мацунича М. В.
суддів : Дроботі В.В., Куцина М. М.
при секретарі: Коновчук Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 06 грудня 2007 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Міжгірської селищної ради, Міжгірської філії земельного кадастру і ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування Державного акту на право приватної власності на землю , -
встановила:
ОСОБА_1 не погоджуючись з рішення суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно скасування даного рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення по справі, яким задовольнити її позовні вимоги. Мотивує її тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки ухвалено з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні матеріального права.
Рішенням Міжгірського районного суду від 06 грудня 2007 року в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю .
Протягом апеляційного розгляду апелянт ОСОБА_1 підтримала вимоги апеляційної скарги з підстав наведених в ній.
В ході апеляційного розгляду представник відповідача ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 заперечив доводи апеляційної скарги та просив у її задоволенні відмовити .
Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що рішенням Міжгірської селищної ради від 14.06.1999 року передано ОСОБА_2 в приватну власність земельну ділянку площею 0, 04 га в урочищі "Кучера" за дорогою. Яке є чинним та ніким не скасоване.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, які беруть участь у справі та дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області визнала за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступних мотивів.
Як на підставу своїх доводів апелянт посилається на те, що спірною земельною ділянкою користується з 1992 року, яка була відведена її сім'ї згідно рішення Міжгірської селищної ради від 03.04.1992 року. Цю ділянку ніколи не використовував відповідач, а тому державний акт на право приватної власності на землю отримав протиправно .
Проте такі доводи не ґрунтуються на вимогах діючого матеріального законодавства.
Так ст. 3 ЗК України (в редакції від 13 березня 1992 року, далі Кодекс 1992 року) передбачено, що розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх. Повноваження щодо передачі, надання та вилучення земельних ділянок місцеві Ради народних депутатів можуть передавати відповідно органам державної виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 рішенням Міжгірської селищної ради від 14.06.1999 року передано в приватну власність земельну ділянку площею 0, 04 га в урочищі "Кучера" за дорогою. А звідси, отримав Державний акт на право приватної власності на землю від 30.08.1999 року та набув права власності на дану земельну ділянку, як того вимагає ст. 22 Кодексу 1992 року.
Зазначеним рішенням Міжгірської селищної ради відмовлено ОСОБА_1 в задоволенні заяви від 09.06.1999 року про відновлення земельної ділянки, що належала їй вісім років.
Номер рядка статистичного звіту : 44
Головуючий у першій Інстанції: Гайдур А.Ю.
Суддя - доповідач : Мацунич М. В.
Також рішенням 5-ї сесії 25-го скликання Міжгірської селищної ради від 29.06.2006 року відмовлено ОСОБА_1 у виділенні спірної земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Згадані рішення Міжгірської селищної ради в судовому порядку ОСОБА_1 не оскаржувались, а тому є чинними стосовно спірної земельної ділянки.
Як зазначено в ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Апелянтка же не представила суду жодного доказу того, що вона набула права користування чи власності на спірну земельну ділянку в спосіб передбачений ЗК України (в редакції від 13 березня 1992 року) або чинним ЗК України. А звідси у неї відсутнє право вимагати усунення будь-яких порушень, оскільки таких прав на спірну землю не набула.
Посилання на довідку архівного відділу від 31.10.2007 року за №474 з приводу того, що 03.04.1992 року Міжгірською селищною радою було виділено ОСОБА_4 для вирощування сільськогосподарських культур земельну ділянку розміром 0, 05 га не являється підставою для задоволення позовних вимог апелянти. Оскільки ділянку із земель запасу виділено безпосередньо ОСОБА_4, а не апелянці та не зазначено місце розташування цієї земельної ділянки. Правом отримати земельну ділянку із земель запасу на відповідні цілі вправі скористатись і сама ОСОБА_1 .
Посилання апелянтки на покази свідків не може бути взятим до уваги, оскільки користування спірною земельною ділянкою без відповідних правових підстав є порушенням вимог земельного законодавства.
Щодо підписання Державного акту на право приватної власності на землю не головою селищради і посвідчення не печаткою даної селищради то тут слід зазначити наступне. Відповідно до вимог п.1 ч.3 ст. 50 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" у випадку, передбаченому частиною першою статті 42 цього Закону, секретар селищної ради здійснює повноваження селищного голови. Рішенням 8-ї сесії 23-го скликання Міжгірської селищної ради від 13.05.1999 року повноваження селищного голови Цендри В.І. припинено у зв'язку зі смертю - 27.04.1999 року та призначено перевибори замість вибулого на 31.10.1999 року /а.с. 23/. З цього часу секретар селищної ради і в той же час як секретар виконкому селищної ради Н.Буртин виконувала обов'язки голови селищної ради, а тому нею й було підписано Державний акт про право власності на земельну ділянку та завірено печаткою виконкому селищної ради .
Таким чином, колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції- без змін .
Враховуючи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія судців :
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити .
Рішення Міжгірського районного суду від 06 грудня 2007 року - залишити без змін .
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному
порядку до Верховного-Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили .