24 червня 2014 року м. Київ К/9991/50330/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська, Міністерства оборони України, Головного управління Державного казначейства України, начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Зайця Геннадія Євгеновича про визнання незаконними дій та бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2011 року, -
У грудні 2009 року ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись з позовом до Квартирно-експлуатаційного відділ м. Дніпропетровська, Міністерства оборони України, Головного управління Державного казначейства України, начальника квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська Зайця Геннадія Євгеновича, в якому просили визнати дії та бездіяльність відповідачів щодо розгляду їх звернень та інформаційних запитів протиправними, зобов'язати розглянути їх належним чином та надати обґрунтовані відповіді і запитувану інформацію.
В обґрунтування позову зазначили, що 10 і 23 червня, 6 і 23 липня, 25 серпня та 2 жовтня 2009 року позивачі зверталась із зверненнями, а 12 і 26 січня 2010 року з інформаційними запитами до відповідача, проте відповіді на них надані з порушенням Закону України від 2 жовтня 1996 року № 393/96-ВР «Про звернення громадян» (далі - Закон № 393/96-ВР) та Закону України від 2 жовтня 1992 року № 2657-ХІІ «Про інформацію» (далі - Закон № 2657-ХІІ).
Вважаючи це порушенням своїх прав, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 просили про задоволення позову.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2011 року позов задоволено частково, визнано протиправними дії Квартирно-експлуатаційного відділ м. Дніпропетровська щодо реєстрації 23 червня 2009 року за вихідним номером 860 відповіді на звернення позивача, в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2011 року, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалене нове рішення, яким позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Квартирно-експлуатаційного відділ м. Дніпропетровська щодо не направлення відповіді на звернення ОСОБА_5 від 10 червня 2009 року та щодо реєстрації 23 червня 2009 року за вихідним номером 860 відповіді на звернення позивача від 11 червня 2009 року, визнано протиправною відмову Квартирно-експлуатаційного відділу м. Дніпропетровська в наданні ОСОБА_4 запитуваної інформації, відповідно до запитів від 12 та 26 січня 2010 року, зобов'язано надати таку в мажах своєї компетенції. В іншій частині позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права просить ухвалене ним судове рішення, в частині відмови в задоволенні позову, скасувати та задовольнити позов в повному обсязі.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог суд апеляційної інстанції, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач під час розгляду звернень позивачів від 6 і 23 липня, 25 серпня, 2 жовтня 2009 року, 12 і 26 січня 2010 року не порушив вимоги Законів №393/96-ВР та № 2657-ХІІ.
Так, відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм статтею 40 Конституції України права, регламентовано Законом №393/96-ВР.
Преамбулою до Закону № 393/96-ВР передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Відповідно до статті 1 вказаного Закону, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтями 4, 5 Закону №393/96-ВР передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно статті 14 Закону №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
За змістом частини 1 статті 15 Закону № 393/96-ВР, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Згідно статті 19 цього Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Відповідно до статті 20 Закону №393/96-ВР звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем на звернення від 23 липня, 25 серпня, 2 жовтня 2009 року, 12 і 26 січня 2010 року надані відповіді з приводу порушених у цих зверненнях питань 21 серпня, 14 вересня, 13 жовтня 2009 року, 5 та 8 лютого 2010 року відповідно.
Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що відповіді на вищезазначені звернення надані відповідачем у строк та в порядку, передбаченому Законом №393/96-ВР.
Правильними є також висновки суду щодо правомірності дій відповідача під час розгляду звернення від 6 липня 2009 року, яке у відповідності до частини 2 статті 7 Закону №393/96-ВР було повернуто заявнику з відповідними роз'ясненнями, оскільки таке не містило даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення.
Таким чином, рішення суду апеляційної інстанції, в частині відмови у позові, відповідає дійсним обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для скасування судового рішення в цій частині колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало