24 червня 2014 року м. Київ К/800/19103/13
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Карася О.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби на ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року у справі № 2а-5927/12/2070 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тайфун-2000» до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби, Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень, -
У травні 2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Тайфун-2000» звернулось до суду позовом до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби та Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Харкові Державної податкової служби про податкових повідомлень-рішень від 13.01.2012 року №0000040842 та від 27.03.2012 року №0003062305.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що СДПІ по роботі з великими платниками податку м. Харкова проведена документальна позапланова перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентами.
Перевіркою встановлено порушення п.134.1, пп.138.1.1 п.138.1 ст.138, п.198.3, 198.6 ст.198 Податкового кодексу України та п. 3.1, п. 5.1, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України від 28.12.1994 року №334/94-ВР від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР).
13.01.2012 року відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення №0000040842, відповідно до якого підприємству донараховано грошове зобов'язання з податку на прибуток в сумі 489395,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 1,00 грн. та №0000030842, відповідно до якого підприємству донараховано грошове зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 424346,00 грн. і застосовано штрафну санкцію в розмірі 95862,00 грн.
За наслідками процедури адміністративного оскарження було зменшено розмір штрафної санкції з ПДВ на суму 48268,00 грн. та прийнято податкове повідомлення-рішення №0003062305 від 27.03.2012 року, відповідно до якого підприємству донараховано грошове зобов'язання з ПДВ в сумі 424346,00 грн. та застосовано штрафну санкцію в розмірі 47594,00 грн.
Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
У п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України встановлено, що витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності та інших витрат.
Згідно пп. 138.1.1 п. 138.1, п.138.6 наведеної статті витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати. Собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу.
За приписами п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
За приписами п.139.1.9 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат - витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Згідно з абз. 4 пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що всі необхідні первинні бухгалтерські документи є в наявності у позивача.
Згідно з п. 5.11 ст. 5 Закону № 334/94-ВР встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.
У п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною ( п.198.2 ст.198 цього Кодексу).
Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому, згідно з п. 201.8 ст. 201 ПК України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Як було вірно встановлено судами, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, виписаними позивачу його контрагентами, в той же час, акт перевірки не містить жодних зауважень щодо їх змісту та інформації про відсутність статусу платника податків у контрагентів позивача станом на дату їх виписки.
Доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, судами правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі міста Харкова Харківської області Державної податкової служби відхилити.
Ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.11.2012 року та постанову Харківського окружного адміністративного суду від 06.07.2012 року у справі № 2а-5927/12/2070 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКарась О.В.
підписРибченко А.О.