20 грудня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :
суддів : Бутенка В.І., (доповідач)
Гончар Л.Я.,
Лиски Т.О.,
Панченка О.І.,
Сороки М.О.,
провівши в порядку касаційного провадження попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва про скасування податкової вимоги та штрафних санкцій, -
У квітні 2004 р. позивач звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення ДПІ у Печерському районі м. Києва НОМЕР_1 про зобов'язання сплатити податок у розмірі 1107 грн. 04 коп. за користування земельною ділянкою за 2003 р. та податкового повідомлення НОМЕР_2 про зобов'язання його сплатити земельний податок у розмірі 1107,04 грн. за 2004 р.
В обґрунтування своїх вимог посилався на те, що зазначені податкові повідомлення видані безпідставно, оскільки відповідно до чинного законодавства, земельний податок має сплачувати власник земельної ділянки або землекористувач і підставою для цього є передача землі у власність або користування фізичній чи юридичній особі, що підтверджується документами, виданими землевпорядними організаціями.
Він є власником нежилого приміщення, розташованого АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 14.05.1998 р. Земельна ділянка за договором купівлі-продажу йому не передавалась, і її користувачем є КП УЖГ "Печерськжитло", яке і повинно сплачувати податок на землю.
Крім того, просив зобов'язати ДПІ у Печерському районі м. Києва повернути йому кошти в сумі 762,64 грн., які він сплатив у зв'язку з оформлення 15.08.2003 р. податкової застави на його майно на підставі оскаржуваних ним податкових повідомлень, посилаючись на те, що даний платіж був вимушений, оскільки вимоги по оплаті податкового зобов'язання є безпідставними.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2004 року позов задоволено.
Скасовано податкові повідомлення ДПІ у Печерському районі м. Києва НОМЕР_1 та НОМЕР_2 про зобов'язання ОСОБА_1 сплатити податок за користування земельною ділянкою у розмірі 1107,04 грн. кожне.
Стягнуто з відповідача на користь ОСОБА_1 сплачені ним 615,49 грн. по оплаті землі, 139,00 грн. штрафних санкцій, 8,15 грн. банківських послуг та 10200 грн. державного мита, а всього - 864,64 грн.
Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2005 року рішення районного суду залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, ДПІ у Печерському районі м. Києва подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та постановити нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні його позову.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами як першої, так і апеляційної інстанцій було повно встановлено фактичні обставини справи, визначено спірні правовідносини та норми матеріального закону, що їх регулюють.
Так, суд першої інстанції встановив, і апеляційний суд погодився з тим, що ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення площею 35,1 кв.м., розташованого АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомості від 14.05.1998 року.
При цьому судами зроблений обґрунтований висновок про те, що позивач не є власником чи користувачем земельної ділянки або її частини, з ним не укладався і договір оренди земельної ділянки, на якій розташована будівля АДРЕСА_1, а відтак ОСОБА_1 у даному випадку не є і суб'єктом справляння земельного податку.
Зазначений висновок судів першої та апеляційної інстанції ґрунтується на матеріалах справи та вимогах закону.
Відповідно до ст.5 Закону України “Про плату за землю», об'єктом плати за землю є земельна ділянка, а також земельна частка (пай), яка перебуває у власності або користуванні, у тому числі і на умовах оренди.
Суб'єктом плати за землю є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі і орендар.
Згідно із ст. 126 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.
Право оренди землі оформлюється договором, який реєструється відповідно до закону.
У відповідності із ст. 42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди і прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.
Як уже зазначалось, судами, виходячи з матеріалів справи, не встановлено факту передачі позивачу у власність або в оренду земельної ділянки, навпаки, судами встановлено, що будинокАДРЕСА_1 відноситься до комунальної власності і перебуває на балансі КП “Липкижитлосервіс», користувачем земельної ділянки, на якій розташований будинок, є зазначене комунальне підприємство і земельний податок за використання вказаної земельної ділянки, сплачує саме КП “Липкижитлосервіс».
Також судами обґрунтовано не взято до уваги довідку про грошову оцінку частки земельної ділянки, яка була видана ОСОБА_1, оскільки цей документ не є правовстановлюючим і не посвідчує права власності чи права користування(оренди), земельної ділянки.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлені у справі судові рішення законні і обґрунтовані, порушень норм матеріального чи процесуального права судами при розгляді цього спору допущено не було.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому оскаржувані судові рішення повинні залишатись без змін.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 224, 230 КАС України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 20 жовтня 2004 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2005 року без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.