Провадження № 22ц/790/4805/14 Головуючий 1 інст. - Діденко С.А.
Справа №640/1412/14-ц
Категорія : договірні Доповідач - Черкасов В.В.
02 липня 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :
головуючого - Черкасова В.В.
суддів - Кукліної Н.О., Бобровського В.В.
при секретарі - Чемерис Л.М.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м.Харкова від 30 травня 2014 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання правочину фіктивним, -
У січні 2014 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - ПН ХМНО ОСОБА_5 про визнання правочину фіктивним.
В обґрунтування позовних вимог позивачі вказували, що за договором купівлі-продажу від 24 лютого 1999 року ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 в рівних частинах, кожний, набули право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 24 травня 2013 року було забезпечено позов у спосіб накладення арешту на 1/4 частку вищевказаної квартири, зареєстрованої за ОСОБА_3 Однак, не дивлячись на те, 10 червня 2013 року приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 посвідчено договір дарування спірної частки квартири ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 Вказаний правочин містить ознаки фіктивності, оскільки у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині, тобто, волевиявлення сторін правочину не відповідає їх волі. Укладений правочин мав на меті змінити титульного власника спірної частки квартири, через зловживання спиртним та веденням асоціального способу життя відповідач ОСОБА_3 сам не міг висловити своє волевиявлення вільно та свідомо, тому його інтереси представляють за довіреностями різні представники. Про це свідчить заява, посвідчена приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5 від 19.04.2013р. про намір ОСОБА_3 продати їм, як першочерговим покупцям, належу ОСОБА_3 частку спірної квартири за 80 000 грн. Вказану заяву підписав відповідач ОСОБА_4, який діяв від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 31 серпня 2012 року, тобто, повірений ОСОБА_4 діяв 19.04.2013р. в інтересах довірителя ОСОБА_3 та здійснював заходи щодо продажу частки належної ОСОБА_3 квартири. Вже 10.06.2013 р., після того, як ОСОБА_4 дізнався про наявність судового спору стосовно 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, зареєстрованої за ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_4, користуючись обмеженою дієздатністю ОСОБА_3 через зловживання останнім спиртними напоями, уклав фіктивний договір дарування вказаної частки квартири на своє ім'я не дивлячись на накладення арешту на частину спірної квартири. На час укладення спірного договору дарування на своє ім'я відповідач ОСОБА_4 діяв як представник ОСОБА_3, оскільки довіреність посвідчена приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7 31.08.2012р. і зареєстрована в реєстрі нотаріальних дій за №1258, не була скасована та вилучена із реєстру довіреностей.
Тому, ОСОБА_1, ОСОБА_2 просили суд визнати недійсним договір дарування 1/4 частки квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10.06.2013 р., посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_5
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_4 позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_3 при укладанні договору дарування був у нотаріуса особисто і відчуження спірної частки квартири здійснив вільно свідомо. Передавати свою частку позивачу ОСОБА_3 наміру не мав, бо на протязі тривалого часу між сторонами склалися неприязні стосунки з приводу створення йому перешкод у проживанні в квартирі АДРЕСА_1.
Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30 травня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2 ставили питання про скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявники посилаються на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідач ОСОБА_3 про день, час та місце розгляду справи в апеляційному суді повідомлений належним чином у судове засідання не з'явився, причин поважності неявки суду не повідомив.
Неявка сторін, належно повідомлених про час та місце розгляду справи відповідно до вимог ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення осіб, які приймали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, знаходить апеляційну скаргу не підлягаючою задоволенню.
При цьому колегія суддів виходить із наступного.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з відсутності даних щодо вчинення правочину без наміру створення правових наслідків, що обумовлені ним.
Такі висновки суду першої інстанції колегія суддів вважає правильними.
Саттею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків , які обумовлюються цим правочином.
Судом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що за договором купівлі-продажу від 24 лютого 1999 року ОСОБА_8, ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_2 є співвласниками квартири АДРЕСА_1 (а.с.9).
Заочним рішенням Київського районного суду м.Харкова від 06.09.2006 року ОСОБА_3, визначено порядок користування житловими приміщеннями у вище вказаній квартирі. Рішення набрало законної чинності(а.с.25-26).
19 квітня 2013 року нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_4, просив від імені ОСОБА_3 передати гр.. ОСОБА_8, ОСОБА_1, ОСОБА_2, що мешкають АДРЕСА_1 заяву, в якій повідомляв, що його довіритель, ОСОБА_3, продає належну йому ? частину квартири АДРЕСА_1 за суму 80 000 грн., еквівалент 10 000 доларів США; роз'яснюючи співвласникам їх переважне право на купівлю цієї частини квартири (а.с.6).
10 червня 2013 року за договором дарування ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 ? частину квартири АДРЕСА_1 (а.с.11).
Як роз'яснено у п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Згідно ч.1 ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України).
Згідно до ч.5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків , що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною(сторонами) вимог , які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.
Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 не мав наміру укладати договір дарування 10 червня 2013 року спірної частини квартири саме зі своїм братом ОСОБА_4.
При цьому із матеріалів справи вбачається, що підтвердженням доброї волі ОСОБА_3 про залишення належного майна, яке спірним по даній справі, тільки ОСОБА_4 є його заповіт від 01.09.2012 року посвідчений приватним нотаріусом ХМНО ОСОБА_7.(а.с.39).
Свобода договору передбачена ст.627 ЦК України. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З пункту 4 договору дарування спірної частини квартири вбачається, що сторонам нотаріусом роз'яснені та зрозумілі вимоги законодавства щодо змісту, значення й наслідків правочину, що ними укладається. Крім того, сторони підтвердили, що цей договір не носить характеру фіктивного чи удаваного правочину, тобто є таким, що передбачено ст.ст.234, 235 ЦК України. Договір підписано сторонами особисто (а.с.11).
Крім того, в пояснювальній записці приватний нотаріус ХМНО ОСОБА_5 вказувала, що під час укладення спірного договору дарування сторони були присутні особисто, тверезі, їх наміри на укладання договору дарування були з'ясовані, наслідки посвідчення договору роз'яснені, підстав у відмові посвідчення договору дарування нотаріус не мала. Під час посвідчення договору дарування спірної частини квартири їй не було відомо про накладений арешт ухвалою суду на частину квартири, оскільки арешт не було зареєстровано в державному реєстрі речових прав (а.с.14).
Статтями 10, 11, 60 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, згідно з яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд розглядає справу в межах заявлених вимог і вирішує справу на підставі наданих доказів.
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог через недоведеність фіктивності договору дарування.
Доводи апеляційної скарги спростовуються матеріалами справи та вимогами чинного законодавства, оскільки позивачі, які не є сторонами укладеного договору дарування та вимагають визнання цього правочину недійсним, належним чином не довели, що учасники правочину - відповідачі по справі, не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на саме позивачів.
Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, постановлено з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. ст. 303, 304, п.1ч.1ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319,324 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Київського районного суду м.Харкова від 30 травня 2014 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий -
Судді: