21 червня 2006 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :
Головуючого - судді Фадєєвої Н.М.
Суддів - Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі - Кулеша А.О.
розглянувши у судовому засіданні справу за касаційною скаргою Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції на рішення господарського суду Рівненської області від 12.07.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2005р по справі за позовом АКБ « Правекс-банк» до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення , -
_________________________________________________________________Справа № К-10817/06
Доповідач Фадєєва Н.М.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 12.07.2005р. за позовом Акціонерного комерційного банку «Правекс-Банк», м. Київ до Рівненської об'єднаної державної податкової інспекції, м. Рівне про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення позовні вимоги задоволено.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2005р. вказане рішення залишено без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, з 25.04.2005р. по 12.05.2005р. Рівненською ОДПІ проведено позапланову документальну перевірку дотримання вимог податкового і валютного законодавства Рівненської філії АКБ «Правекс-Банк», яка є відокремленим структурним підрозділом позивача, за період з 01.10.2003р. по 11.11.2004р., про що складено акт від 19.05.2005р. №191/23-600/25317815.
В ході перевірки встановлено, що в порушення вимог Указу Президента України «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» від 13.09.1994р. №519/94 (зі змінами та доповненнями), ст. 7, п. 1 ст. 6 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» від 26.12.1992р. №13-92 (зі змінами та доповненнями), п. 6.1, п. 7.1, п. 7.3, п. 9.3 п. 7.1 Інструкції «Про прибутковий податок з громадян», затвердженої наказом ДПА України від 21.04.1993р. №12 (зі змінами та доповненнями), позивачем при застосуванні шкали ставок прогресивного обкладання прибутковим податком доходів громадян податок нараховувався виходячи з мінімальної заробітної плати, а не з неоподатковуваного мінімуму (17 грн.).
За результатами перевірки позивачу донараховано прибутковий податок у сумі 3966, 05 грн., та відповідно до п. п. 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р. застосовані штрафні санкції у сумі 7932, 1 грн., про що прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.05.2005р. № 0001481743/0.
Таким чином, спірні правовідносини виникли між сторонами стосовно визначення правомірності застосування відповідачем приписів статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» при визначенні розміру місячного сукупного оподатковуваного доходу (у мінімальних заробітних платах) без застосування норм Указу Президента «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян».
На думку податкового органу, при визначенні ставки прибуткового податку повинен застосовуватися мінімум доходів громадян, що не обкладається прибутковим податком, у розмірі 17 грн. на місяць, який визначено Указом Президента «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян».
Проте судова колегія вважає такий висновок помилковим та таким, що не ґрунтується на приписах діючого податкового законодавства виходячи із наступного.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У статті 92 Конституції України зазначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
А згідно зі ст. 1 Закону України від 25.06.1991 р. “Про систему оподаткування» передбачено, що ставки, механізм справляння податків (обов'язкових платежів), за винятком особливих видів мита, і пільги щодо оподаткування, не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.
Аналогічну норму також містять Постанова Верховної Ради України від 24.12.1998р. №363/ХІV «Про застосування нормативно-правових актів з питань оподаткування в Україні» та Закон України від 14.10.1998р. №171-XIV «Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування».
Як випливає зі змісту статті 14 Закону України «Про систему оподаткування», податок на доходи фізичних осіб віднесено до загальнодержавних податків. А відповідно до статті 1 вказаного Закону «Про порядок встановлення ставок податків і зборів (обов'язкових платежів), інших елементів податкових баз, а також пільг щодо оподаткування» ставки загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлюються або змінюються виключно законами України з питань оподаткування.
Основним Законом з питання оподаткування доходів фізичних осіб, який діяв під час виникнення спірних правовідносин, був Декрет Кабінету Міністрів України від 26.12.1992р. №13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (зі змінами та доповненнями) прийнятий на підставі Закону України від 18.11.1992р. №2796-ХІІ «Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети у сфері законодавчого регулювання».
На підставі статті 2 зазначеного Декрету, об'єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рiк (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаний з різних джерел, як на території України, так i за її межами.
У статті 6 цього Декрету визначено, що сукупний оподатковуваний доход зменшується на суму, що не перевищує за кожний повний місяць, протягом якого одержано доход, встановленого чинним законодавством розміру мінімальної місячної заробітної плати (неоподатковуваний мінімум). Неоподатковуваний мінімум введено в шкалу ставок оподаткування (пункт 1 статті 7 цього Декрету).
Ставки прибуткового податку з громадян визначені у статті 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пунктом 1 якої встановлено шкалу обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи в мінімальних місячних заробітних платах.
Тобто, за змістом вказаних норм під неоподатковуваним мінімумом для обчислення прибуткового податку з громадян за місцем основної роботи є мінімальна заробітна плата.
При цьому необхідно зазначити, що розмір мінімальної заробітної плати є законодавчо врегульованим. Зміни щодо визначення ставки оподаткування до статей 6 та 7 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» у законодавчому порядку не вносились.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає безпідставним застосування до спірних правовідносин приписів Указу Президента «Про збільшення неоподатковуваного мінімуму та ставки прогресивного оподаткування доходів громадян» без внесення відповідних змін до Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» щодо встановлених ставок оподаткування за вказаним Декретом.
Беручи до уваги те, що в даному випадку порушень з боку позивача приписів Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» щодо застосування ставок оподаткування не встановлено, судова колегія вважає, що відповідачем помилково було прийняте оскаржуване повідомлення-рішення щодо визначення податкового зобов'язання з прибуткового податку та застосування до позивача фінансових санкцій на підставі підпункту 17.1.9 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувані рішення господарського суду Рівненської області та ухвала Львівського апеляційного господарського суду прийняті у відповідності до вимог чинного законодавства України і підстави для їх зміни або скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Рівне залишити без задоволення, а рішення господарського суду Рівненської області від 12.07.2005р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 08.09.2005р . - без змін.
Ухвала остаточна, оскарженню не підлягає.
Судді :