"13" травня 2014 р. м. Київ К/9991/50488/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Лиски Т.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у м. Донецьку ради про визнання дій неправомірними та стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Апеляційного суду Донецької області від 4 липня 2011 року,-
У січні 2009 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Кіровської районної у м. Донецьку ради (далі - УПСЗН) про визнання дій неправомірними та стягнення коштів.
В обґрунтування позову зазначав, що є ліквідатором наслідків аварії на Чорнобильській АЕС І категорії, інвалід війни 2 групи, а тому за правилами частини 5 статті 13 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон № 3551-XІІ), має право на отримання щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірах, визначених цим Законом, виходячи з кратності мінімальної пенсії за віком.
Посилаючись на те, що вимоги Закону не виконані, а його звернення про виплату різниці щорічної разової грошової допомоги залишено без задоволення, просив стягнути її за 2007-2008 роки у відповідності до статті 13 Закону № 3551-XІІ.
Постановою Кіровського районного суду м. Донецька від 13 березня 2009 року позовні вимоги задоволено, зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу до 5 травня у розмірі, встановленому статтею 13 Закону № 3551-XІІ за 2007-2008 роки.
Постановою Апеляційного суду Донецької області від 4 липня 2011 року, постанову суду першої інстанції скасовано, а в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі наявних у матеріалах справи даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач на період виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, а тому правових підстав для стягнення різниці у цих виплатах немає.
Судами встановлено, що позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи І категорії, інвалід 2 групи, а тому має право на пільги, передбачені Законом № 3551-XІІ.
У 2007-2008 роках відповідач нарахував та виплатив позивачу разову грошову допомогу до 5 травня, з урахуванням вимог Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік», «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
За приписами статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, з розрахунку кратності мінімальної пенсії за віком.
Разом з тим, Законами України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» зазначеним особам допомога до 5 травня передбачена у грошовому виразі без застосування кратності мінімальної пенсії за віком.
Тобто, в даному випадку на період виникнення зазначених спірних правовідносин, які є предметом спору в цій справі, були наявні нормативно-правові акти, які мають однакову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.
Отже, для вирішення зазначеного спору судам необхідно було визначитись, який з цих законів є пріоритетним та підлягав застосуванню у спірних правовідносинах.
Згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у рішенні від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути одночасно врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено ним, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих правовідносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Рішеннями Конституційного суду України від 9 липня 2007 року № 6-рп/2007 та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими зупинялась у 2007 і 2008 роках дія статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» .
Відповідно до статті 147 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
При цьому відповідно до частини 2 статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин, а саме дату нарахування і виплату позивачеві органами праці та соціального захисту населення щорічної грошової допомоги, положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими зупинялась на цей рік дія статей 12, 13, 14 та 15 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» були чинними, а відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, відповідач на період виплати позивачеві щорічної грошової допомоги до 5 травня діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено Конституцією та законами України, а тому правових підстав для стягнення різниці у цих виплатах не було.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Апеляційного суду Донецької області від 4 липня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
Т.О. Лиска