27 травня 2014 року м. Київ К/9991/26110/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.
Суддів Кошіля В.В.
Рибченка А.О.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.10.2010 року по справі № 2а-4930/10/0870 за позовом Приватного підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -
Приватний підприємець ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 03.06.2010 року №0000981702/0 та №02000971702/0.
Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14.10.2010 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 року у даній справі відмовлено у задоволенні позовних вимог з огляду на їх безпідставність.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ у Орджонікідзевському районі міста Запоріжжя проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово - господарських взаємовідносин з контрагентами та зроблено висновки про порушення позивачем вимог п.1.32 ст.1, п.5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон № 334/94-ВР), розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.п.7 ст. 1, пп. 7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР).
На підставі вказаного відповідачем прийняті спірні податкові повідомлення-рішення від 03.06.2010 року №0000981702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по прибутку податку з доходів фізичних осіб у сумі 47921,65 грн., №0000971702/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 90744,00 грн.
Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.
з огляду на вимоги п.5.1 ст.5 Закону № 334/94-ВР, розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97-ВР, до складу валових витрат виробництва та до складу податкового кредиту можуть бути віднесені витрати та суми ПДВ, як понесені (сплачені) у зв'язку з придбанням платником товарів (робіт, послуг) для використання у власній господарській діяльності та які підтверджено належним чином оформленими первинними документами.
Встановлені судами обставини свідчать про те, що позивачем до перевірки не надано документів, підтверджуючих реальність господарських операцій по виконанню робіт (наданню послуг), а наявні документи не містять у собі зміст та обсяг господарських операцій, тобто ті відомості, виходячи з яких можливо зробити висновок про суть господарських операцій.
З матеріалів справи вбачається, що під час проведення перевірки податковим органом на адресу направлялися запити щодо надання відповідних документів. Натомість, документів, які б підтверджували правомірність формування валових витрат та податкового кредиту, позивачем надано не було.
Згідно наданої позивачем бухгалтерської довідки, Приватний підприємець ОСОБА_3 у власній господарській діяльності не використовувала ані транспортних засобів, ані складських приміщень. Транспортування та вантажні роботи виконувалися транспортом покупця та найманими працівниками покупця. Вказані обставини свідчать про відсутність економічного обґрунтування використання понесених витрат приватним підприємцем на придбання ремонтних послуг та послуг на ремонт техніки, про що обґрунтовано зазначено судами.
За таких обставин та з урахуванням вимог ч. 3 ст. 2, ч. 2 ст. 71 КАС України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Відповідно до п. 3 ст. 2201 КАС України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити.
Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2012 року та постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14.10.2010 року по справі № 2а-4930/10/0870 залишити без змін.
Справу повернути до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили та може бути переглянута Верховним Судом України в порядку передбаченому ст. ст. 235 - 239, ч. 5 ст. 254 КАС України.
Головуючий підписГолубєва Г.К.
Судді підписКошіль В.В.
підписРибченко А.О.