"27" травня 2014 р. м. Київ К/9991/74227/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю "Почаївська фабрика "Іква" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, за касаційною скаргою Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року, -
В червні 2009 року Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Почаївська фабрика "Іква" про стягнення адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачем не забезпечено працевлаштування інвалідів у 2008 році відповідно до нормативу, встановленому статтею 19 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі Закон № 875-XII), в зв'язку з чим Товариству з обмеженою відповідальністю "Почаївська фабрика "Іква" нараховані адміністративно - господарські санкції та пеня, які в добровільному порядку не сплачені, а тому позивач просив про задоволення позову з вказаних підстав.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 липня 2011 року позов задоволено, стягнуто з відповідача адміністративно - господарські санкції та пеню.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2009 року постанову суду першої інстанції скасовано, ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи колегія суддів, в межах статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку про відхилення скарги з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що відповідач вжив усі можливі заходи для забезпечення працевлаштування інвалідів, виділив та створив відповідні робочі місця та умови праці з урахуванням індивідуальних потреб реабілітації, при цьому державній службі зайнятості щомісячно надавалась інформація, необхідна для організації працевлаштування інвалідів шляхом подання звітів форми № 3-ПН про наявність відповідних вакансій.
Так, відповідно до статті 19 Закону № 875-XII, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно вимог статті 20 цього Закону, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Статтею 18 Закону № 875-XII встановлено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Водночас, у частині 3 цієї статті зазначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України
За приписами пункту 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Датою надходження звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів вважається дата подання роботодавцем звіту до відділення Фонду, а у разі надсилання його поштою - дата на поштовому штемпелі.
Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Також, частиною 1 статті 12 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-ХІІ встановлено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників.
Питання медико - соціальної експертизи врегульовані Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, відповідно до пункту 4 якого, медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За змістом пункту 6 цього Положення, висновки комісії, реабілітаційні заходи, визначені в індивідуальній програмі реабілітації інваліда, обов'язкові для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, реабілітаційними підприємствами, установами та організаціями, в яких працює або перебуває інвалід, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, типу і форми власності.
Враховуючи положення вищезазначених правових норм, обов'язок відповідача щодо працевлаштування інвалідів, полягає у створенні належних робочих місць та відповідних умов роботи, а також у наданні необхідної інформації та здійсненні відповідної звітності, при цьому він не зобов'язаний самостійно здійснювати пошук інвалідів для працевлаштування на своєму підприємстві, оскільки чинним законодавством, такий обов'язок покладається на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів.
Як вірно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, відповідач створив визначену законом кількість належних робочих місць з відповідними умовами праці, про що повідомляв місцевий центр зайнятості шляхом надання останньому щомісяця інформації про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2008 року, що є належним доказом підтвердженням наявності на підприємстві створених та введених в дію місць для працевлаштування інвалідів.
Таким чином, суд апеляційної інстанцій вірно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують а тому підстав для скасування судового рішення колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 29 вересня 2011 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Судді: Я.Л. Іваненко
М.І. Мойсюк
В.В. Тракало