"03" червня 2014 р. м. Київ К/9991/17855/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Рівненського міського центру зайнятості на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року у справі за позовом Рівненського міського центру зайнятості до ОСОБА_4 про стягнення коштів,
У червні 2009 року позивач звернувся до суду із зазначеним позовом до відповідача. Просив стягнути вартість соціальних послуг та навчання у розмірі 9881 грн. 51 коп.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що перебуваючи на обліку як безробітний відповідач продовжував здійснювати підприємницьку діяльність.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Рівненський міський центр зайнятості, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення вказаних судів та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, встановлених ст. 220 КАС України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням господарського суду Рівненської області від 19 травня 2005 року припинено державну реєстрацію приватного підприємця ОСОБА_4 Відповідач перебував на обліку у позивача як безробітний, отримував допомогу по безробіттю та проходив навчання з 30 червня 2008 року.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідач на час отримання допомоги по безробіттю та навчання не здійснював підприємницької діяльності.
Відповідно до ч. 2 ст. 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.
Згідно ч. 3 ст. 36 цього Закону п. 6.14 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року за № 307 сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.
За таких обставин, коли відповідач у період перебування на обліку у центрі зайнятості та під час навчання не здійснював підприємницької діяльності, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо відмови у задоволенні позову
Згідно частини 1 статті 220 КАС України суд касаційної інстанції не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За правилами статті 224 цього Кодексу, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Доводи касаційної скарги про незаконність судового рішення, порушення норм матеріального та процесуального права безпідставні, не ґрунтуються на доказах та матеріалах справи.
Тому колегія суддів, перевіривши у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів
Касаційну скаргу Рівненського міського центру зайнятості залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2009 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 16 лютого 2012 року - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк