05 червня 2014 року м. Київ К/9991/60606/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Логвиненка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 07 травня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до виконавчого комітету Макіївської міської ради, треті особи - ОСОБА_3, Управління Держкомзему м. Макіївки, Головне управління містобудування та архітектури Макіївської міської ради, про визнання рішення незаконним та його скасування,
У червні 2011 року ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням заяв про уточнення позовних вимог, просить визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Макіївської міської ради від 03.12.1997 №730/1 про передачу у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1.
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне рішення порушує її права та законні інтереси оскільки їй, як спадкоємиці ОСОБА_5, належить житловий будинок АДРЕСА_2 на земельній ділянці 910 кв.м. По сусідству з будинком АДРЕСА_2 знаходиться будинок АДРЕСА_1, за яким спірним рішенням закріплено земельну ділянку площею 643 кв.м. та який на даний час належить ОСОБА_3. Вказує, що раніше паркану між вказаними домоволодіннями не було, однак у 2010 році ОСОБА_3 почала перешкоджати у користуванні її подвір'ям та будинком, розпочавши будівництво паркану між їхніми будинками таким чином, що хвіртка та ворота опинились на території будинковолодіння АДРЕСА_1, що перешкоджає позивачці потрапити до її будинку. Зазначає, що оскільки першопочатково у 1958 році ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 600 кв.м., тому в подальшому виконком своїм рішенням не мав права на її збільшення до 643 кв.м.
Постановою Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 07 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2012 року, в задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконкому Макіївської міської Ради депутатів трудящих від 12.06.1958 №687 ОСОБА_4 була виділена земельна ділянка площею 600 кв.м. у безстрокове користування для будівництва індивідуального житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3.
23.10.1997 ОСОБА_4 звернувся до виконкому Макіївської міської ради із заявою про передачу у приватну власність земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Актом про встановлення меж земельної ділянки по АДРЕСА_1, встановлено в натурі площу земельної ділянки в розмірі 643 кв.м. При чому зазначений акт підписано суміжними землекористувачами, зокрема ОСОБА_5 (АДРЕСА_2) - без зауважень.
03.11.1997 виготовлений технічний паспорт земельної ділянки, яка знаходиться у користуванні ОСОБА_4, згідно з яким площа земельної ділянки становить 0,0643га, при цьому зазначені план зовнішніх меж земельної ділянки, метричні характеристики і суміжні землекористувачі, в тому числі домоволодіння АДРЕСА_2.
Кадастровим планом земельної ділянки по АДРЕСА_1, виготовленим КП «Виробничим земельно-кадастровим бюро м.Макіївки» також підтверджений розмір земельної ділянки - 0,0643 га.
Спірним рішенням виконавчого комітету Макіївської міської ради від 03.12.1997 №730/1 передано безкоштовно у приватну власність громадянам земельні ділянки, надані ним раніше у постійне користування для будівництва індивідуального житлового будинку на праві особистої власності для подальшого будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку та споруд (присадибна ділянка) за проектами, узгодженими з ГУАтаМ та управлінням земельних ресурсів в межах, зазначених у земельно-кадастровій документації.
Так, пунктом 1.58 вказаного рішення громадянину ОСОБА_4 надано земельну ділянку площею 643 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, а згідно пункту 1.59.1 раніше прийняте рішення виконкому Макіївської міської ради від 12.06.1958 № 687 «Про виділення земельної ділянки гр.. ОСОБА_4» визначено вважати втративши силу.
На підставі вказаного ОСОБА_4 було видано Державний акт про право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0643 га за адресою: АДРЕСА_1.
Після смерті ОСОБА_4, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на земельну ділянку площею 0,0643 га набула ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченим 29.12.2010 державним нотаріусом П'ятої Макіївської державної нотаріальної контори.
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 07.09.2010 державним нотаріусом П'ятої Макіївської державної нотаріальної контори житловий будинок АДРЕСА_2 належить ОСОБА_2 - доньці ОСОБА_5
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне рішення прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи при цьому за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до вимог статті 17 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, яка була чинна на момент прийняття оскаржуваного рішення) передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки.
Передача у власність земельної ділянки, що була раніше надана громадянину, здійснюється сільськими, селищними, міськими Радами народних депутатів за місцем розташування цієї ділянки, зокрема, для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка), садівництва, дачного і гаражного будівництва у розмірах згідно із статтями 57 і 67 цього Кодексу.
Зазначені земельні ділянки передаються у власність на підставі заяви громадянина і матеріалів, що підтверджують її розмір (земельно-кадастрова документація, дані бюро технічної інвентаризації, правлінь товариств і кооперативів тощо).
Відповідно до частини першої статті 22 Земельного кодексу України 1990 року, чинного на момент прийняття зазначеного рішення, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Відповідно до пункту 7 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Як вже було зазначено вище, прийняттю спірного рішення передувало погодження меж земельної ділянки із суміжними землекористувачами, складання технічного паспорту, тощо.
Тобто, на момент прийняття спірного рішення від 03.12.1997 №730/1 у відповідача були відсутні будь-які підстави для відмови у наданні земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_4 (який на той момент був власником будинку АДРЕСА_1).
Також колегія суддів вважає за доцільне зазначити, що позивач вправі вимагати встановлення земельного сервітуту на прохід до земельної ділянки, якою вона користується в порядку, встановленому главою 16 Земельного кодексу України.
Враховуючи викладене, зважаючи на обставини, встановлені судами попередніх інстанцій на підставі доказів, досліджених під час судового розгляду справи, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.
Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Центрально-Міського районного суду м. Макіївки Донецької області від 07 травня 2012 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду 13 вересня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: