"05" червня 2014 р. м. Київ К/9991/51724/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого суддіГоловчук С.В. (суддя-доповідач),
суддівЛіпського Д.В.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 03 квітня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації,
У травні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , з якої звільнився в запас, у зв'язку із закінченням строку контракту. Вказує, що під час проходження служби у 2008 та 2010 роках перебував у службових відрядженнях, проте відшкодувати витрачені ним кошти відповідач відмовився, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань. Вважаючи такі дії протиправними, просив суд стягнути з Військової частини НОМЕР_1 витрати на відрядження в сумі 2094,81 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 03 квітня 2012 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2012 року, позов задоволено. Визнано неправомірним дії командування Військової частини НОМЕР_1 по невиплаті ОСОБА_1 грошових коштів використаних у відрядженні протиправними. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 невиплачені грошові кошти на витрати у відрядженні у сумі 2094,81 грн.
У касаційній скарзі відповідач порушує питання про скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права. Вказує, що Військова частина НОМЕР_1 фінансується за рахунок встановлених програм та планів Державного бюджету і не має власних фінансових надходжень. Посилаючись на те, що у 2008-2010 роках Міністерством оборони України кошти на службові відрядження не виділялись, вважає, що відшкодування у 2012 році витрачених позивачем у 2008, 2010 роках коштів на відрядження, є бюджетним правопорушенням.
Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу на посаді заступника командира технічної роти з технічної частини батальйону аеродромно-технічного забезпечення, ВОС-5602004 Військової частини НОМЕР_1 , з якої звільнився 23 червня 2011 року в запас, у зв'язку із закінченням строку контракту.
27 листопада 2008 року та 21 серпня 2010 року позивач перебував у службових відрядженнях відповідно до телеграм-розпоряджень від 20 листопада 2008 року №350/129/137/1/758 та від 21 серпня 2010 року №350/129/135/3/т/67, проте понесені ним витрати відповідач не відшкодував, посилаючись на відсутність бюджетних асигнувань у 2008-2010 роках.
Відповідно до статті 1 Закону України від 20 грудня 199 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 6 статті 14 цього Закону встановлено, що при виконанні службових обов'язків, пов'язаних з відрядженням в інші населені пункти, військовослужбовцям відшкодовуються витрати на відрядження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При цьому, витрати, пов'язані з перевезенням військовослужбовців та членів їх сімей, їх особистого майна залізничним, повітряним, водним і автомобільним (за винятком таксі) транспортом, бронюванням місць у готелях при направленні військовослужбовців у відрядження, відшкодовуються за рахунок коштів Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України ( частина 9 статті 14 Закону № 2011-XII).
Відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України, від 23 квітня 1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», що діяла на час виникнення спірних правовідносин, особливості направлення у відрядження військовослужбовців, визначались Міністерством оборони за погодженням з Міністерством фінансів.
Порядок відшкодування військовослужбовцям Збройних Сил витрат на службові відрядження в межах України визначався Інструкцією, затвердженою наказом Міністра оборони України від 17 січня 2000 року № 9 (далі - Інструкція), відповідно до пункту 1.1 якої, для покриття особистих витрат під час відрядження військовослужбовцям здійснюється виплата добових та відшкодування витрат на наймання житлового приміщення, а також на проїзд до місця відрядження та назад.
Цією ж Інструкцією визначений перелік необхідних документів для відшкодування таких витрат.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що загальна сума коштів, витрачена ОСОБА_1 у відрядженнях 27 листопада 2008 року та 21 серпня 2010 року складає 2094,81 грн. Ці кошти командування позивачу не виплатило у зв'язку з відсутністю асигнувань на такі витрати у 2008-2010 роках.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути постановлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Так, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
За таких обставин, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано зазначив, що відсутність коштів на виплату заборгованості з витрат на відрядження не може бути підставою для порушення права позивача на одержання такої компенсації, так як таке відшкодування прямо передбачено законом.
Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального чи процесуального законодавства, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення спору.
Відповідно до частини першої статті 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін, якщо визнає, що судом апеляційної інстанції не допущено порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судового рішення чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Севастополя від 03 квітня 2012 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 04 липня 2012 року - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С.В. Головчук
Судді Д.В. Ліпський
Ю.К. Черпак