"22" травня 2014 р. м. Київ К/9991/35676/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання неправомірною бездіяльність та стягнення компенсації за речове майно,-
У вересні 2011 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати неправомірною бездіяльність та стягнути грошову компенсацію за неотримане речове майно в сумі 6926,23 грн.
Постановою Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року рішення суду першої інстанції частково скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано неправомірною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо виплати позивачу компенсації за неотримане речове майно за період з 2008 по 2011 роки та стягнуто заборгованість з грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 2640,21. В решті рішення суду першої інстанції залишено в силі.
В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цього суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 і звільнений у запас 16.08.2011 року та виключений зі списків особового складу військової частини з 31.08.2011 року. На момент звільнення позивачу не було виплачено грошову компенсацію за нетримане речове майно.
Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно у відповідності до вимог Закону України “Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” і постанови Кабінету Міністрів України “Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час” від 28.10.2004 року №1444.
Однак такий висновок суду є помилковим з огляду на наступне.
Частиною другою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) було передбачено, що військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Відповідно до статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ "Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" дію частини другої статті 9 Закону №2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Законом України від 3 листопада 2006 року № 328-V "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" статтю 9 Закону №2011-ХІІ викладено в новій редакції, а також цей Закон доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 1 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону №2011-ХІІ регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що на момент звернення позивача із заявою стосовно отримання грошової компенсації замість речового майна діючий Закон №2011-XII не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, а пункт 27 Положення не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону №2011-XII. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року (№ 21-38а13).
Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову, однак рішення суду першої інстанції було помилково скасовано апеляційним судом.
З огляду на наведене оскаржуване рішення апеляційного суду відповідно до вимог ст. 226 Кодексу адміністративного судочинства України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції залишенню в силі.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 226, 230, 231 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 лютого 2012 року скасувати.
Постанову Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 29 вересня 2011 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
І.Я.Олендер