"22" травня 2014 р. м. Київ К/9991/49774/12
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
Бутенка В.І (доповідач), Лиски Т.О., Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового касаційного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про стягнення грошової компенсації за продовольче забезпечення,-
У квітні 2007 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив стягнути з відповідача грошову компенсацію за продовольче забезпечення.
Постановою Замостянського районного суду м. Вінниці від 27 квітня 2007 року позов задоволено.
Стягнуто з відповідача компенсацію за продовольче забезпечення в сумі 9316,91 грн. за період з 11.03.2000 року по 31.12.2004 року.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року ухвалу суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення цього суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що позивач до 2004 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка знаходилась на всіх видах забезпечення у військовій частині НОМЕР_1 .
Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» в редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року, військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Частиною четвертою статті 9 Закону визначено, що порядок і розміри грошового та матеріального забезпечення військовослужбовців та компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюються Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів.
На виконання вимог вказаного Закону Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 12 березня 1996 року №316 «Про норми забезпечення продовольчими пайками військовослужбовців Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства, військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу Міністерства внутрішніх справ».
Дію частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» призупинено Законом України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» в частині одержання військовослужбовцями речового майна і продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них. Останній Закон набув чинності з 11 березня 2000 року.
З січня 2001 року набула чинності стаття 16 Закону України «Про Збройні Сили України», якою військовослужбовцям гарантувалося одержання за рахунок держави житла, фінансового, речового, продовольчого, медичного (у тому числі санаторно-курортного) та інших видів забезпечення у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України і враховують характер та умови службової діяльності, стимулюють заінтересованість громадян України у військовій службі.
Цей Закон не передбачав отримання грошової компенсації за неотримане продовольче забезпечення.
29 березня 2002 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 «Про норми харчування військовослужбовців Збройних Сил, інших військових формувань та осіб рядового, начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації», яка також не передбачала компенсації за продовольче забезпечення.
Тобто грошова компенсація замість продовольчих пайків була передбачена законодавством України в період з 20 грудня 1991 року по 11 березня 2000 року.
Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку, що вимога позивача про стягнення на його користь грошової компенсації замість неотриманого продовольчого забезпечення з 11 березня 2000 року по 31 березня 2007 року є необґрунтованою.
Доводи касаційної скарги зроблених цим судом висновків не спростовують.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що підстав для скасування чи зміни оскарженого судового рішення не вбачається.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230 КАС України, суд, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 17 липня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.
С у д д і : В.І. Бутенко
Т.О. Лиска
І.Я.Олендер