ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/25151/13 05.06.14
за позовом Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва
до Головного управління юстиції у місті Києві
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві
про стягнення грошових коштів
Головуючий суддя Полякова К.В.
Суддя Босий В.П.
Суддя Отрош І.М.
Представники сторін:
від позивача: Ніговська Н.Д. (дов.№07 від 01.10.2013)
від відповідача: Любенська А.О. (дов.№2/33/88 від 13.01.2014)
від третьої особи: не з'явився
Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Головного управління юстиції у місті Києві про стягнення грошових коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані систематичним порушенням відповідачем свого обов'язку оплати наданих послуг за Договором № 003135 про відшкодування витрат балансоутримувачу на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю та відшкодування плати за землю від 01.10.2012, внаслідок чого у Головного управління юстиції у місті Києві утворилась сума заборгованості за період з 01.10.2012 по 25.11.2013 у розмірі 63 129,51 грн. За неналежне виконання зобов'язання за договором позивач заявляє до стягнення також інфляційні втрати та 3% річних у розмірі 290,39 грн. та 361,85 грн. відповідно та пеню у розмірі 551,66 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.12.2013 порушено провадження у справі № 910/25151/13 та призначено її до розгляду на 30.01.2014 року.
За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 30.01.2014, судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві, та відкладено розгляд справи на 20.02.2014, про що винесено відповідну ухвалу суду.
17.02.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача надійшла заява та прохання відкласти розгляд справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2014 призначено колегіальний розгляд справи у складі трьох суддів.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 20.02.2014 визначено для розгляду справи № 910/25151/13 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Гумега О.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2014 справу №910/25151/13 прийнято до провадження зазначеною колегією суддів та призначено до розгляду на 13.03.2014 року.
12.03.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від третьої особи надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 13.03.2014 відкладено розгляд справи на 03.04.2014 із винесенням відповідної ухвали суду.
28.03.2014 через відділ діловодства та документообігу Господарського суду м. Києва від третьої особи надійшли письмові пояснення у справі.
За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 03.04.2014 продовжено строк розгляду справи на п'ятнадцять днів та відкладено розгляд справи на 22.04.2014 року.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 22.04.2014, у зв'язку із перебуванням судді Полякової К.В. у відпустці, призначено у справі №910/25151/13 новий склад колегії суддів: Шкурдова Л.М. (головуючий), судді Босий В.П., Гумега О.В.
Відповідною ухвалою суду справа № 910/25151/13 прийнята та призначена до розгляду вищезазначеною колегією суддів на 22.05.2014 року.
Розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 23.04.2014, у зв'язку із поверненням судді Полякової К.В. з відпустки, призначено у справі №910/25151/13 колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Гумега О.В.
Ухвалою суду від 23.04.2014 справа №910/25151/13 прийнята та призначена до розгляду вищезазначеною колегією суддів на 22.05.2014 року.
За наслідками розгляду спору у судовому засіданні 22.05.2014, суд відклав розгляд справи на 05.06.2014, про що виніс відповідну ухвалу суду.
Розпорядженням заступника Голови Господарського суду міста Києва від 05.06.2014, у зв'язку із перебуванням судді Гумеги О.В. у відпустці, у справі №910/25151/13 призначено колегію суддів у наступному складі: головуючий суддя Полякова К.В., судді Босий В.П., Отрош І.М.
Ухвалою суду від 05.06.2014 справу №910/25151/13 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено її розгляд на 05.06.2014 року.
Представник відповідача у судовому засіданні надав до суду копії платіжних доручень № 549 від 19.05.2014 на суму 6 600,00 грн. та № 548 від 19.05.2014 на суму 54 933,00 грн. у підтвердження факту здійснення оплати наданих послуг.
Під час судового засідання 05.06.2014 представником позивача не заперечувався факт надходження грошових коштів від відповідача у рахунок погашення наявної заборгованості. Однак, враховуючи відсутність визначення ГУЮ м. Києва періоду, за який здійснено проплату позивачем здійснено часткове зарахування та до суду надано довідку про стан заборгованості відповідача, що складає 30 383,53 грн. станом на 03.06.2014 року. У зв'язку із зазначеним, позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої останній просить стягнути 30 383,53 грн. основного боргу, 290,39 грн. - інфляційних втрат, 361,85 грн. - 3% річних та 551,66 грн. пені.
Вказана заява представника позивача про уточнення позовних вимог прийнято до розгляду судом та роз'яснено, що подальший розгляд буде здійснено з урахуванням поданих уточнень.
Третя особа до суду не з'явилась, натомість у матеріалах справи містяться її письмові пояснення, в яких ГУ ДКС України у місті Києві просить здійснювати розгляд справи за відсутності його представника.
За таких обставин, незважаючи на те, що третя особа не з'явилась на виклик суду, за висновками суду, наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -
01.10.2012 року між позивачем, як балансоутримувачем, та відповідачем, як орендарем, укладено договір № 003135 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю та відшкодування плати за землю (далі за текстом - договір), відповідно до п. 1.1. якого балансоутримувач забезпечує надання комунальних послуг (централізоване опалення, електропостачання, постачання холодної та гарячої води і водовідведення), послуг з утримання будинку (споруди) та прибудинкової території (надалі - послуг) нежитлового приміщення (надалі - будівлі), що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Бальзака, 64, загальною площею 425,9 кв. м., а орендар бере участь у витратах балансоутримувача на виконання вказаних послуг пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі, якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих балансоутримувачем за цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1. договору, перелік послуг, порядок та умови їх оплати встановлюється додатком до цього договору.
Згідно п. 1.1. додатку до договору орендар щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в КП "Дирекція" платіжні вимоги-доручення на оплату за отримані послуги та відшкодування плати на землю.
У відповідності до п. 2.2.3. договору орендар зобов'язався не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити плату на рахунок балансоутримувача будівлі за надані послуги. При несвоєчасному внесенні плати, сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки.
За приписами п. 2.2.4. орендар зобов'язався не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним місяцем, вносити на рахунок балансоутримувача будівлі плату за землю.
Пунктом 5.1. договору, сторони погодили, що цей договір укладено строком на 1 (один) рік і 3 (три) місяці, що діє з " 1" жовтня 2012 по " 31" грудня 2013 включно.
Судом встановлено, що позивачем надано послуги, відповідно додатку № 1 до цього договору своєчасно та у повному обсязі, проте відповідач несвоєчасно проводить розрахунки за спожиті комунальні послуги, послуги з утримання будинку (оплата за технічне обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо будинкових мереж спільного використання) та прибудинкової території, а також відшкодування плати за землю.
Позивачем 25.03.2013 направлялася на адресу відповідача претензія № 48-875 від 25.03.2013 з вимогою сплатити заборгованість (опис вкладення і поштова квитанція від 25.03.2013 № 4629), яка отримана відповідачем 28.03.2013 року.
У межах розгляду даного спору відповідачем до суду надано платіжні доручення № 549 від 19.05.2014 на суму 6 600,00 грн. та № 548 від 19.05.2014 на суму 54 933,00 грн. із призначенням платежу - відшк. за хол. водопостач. та водовідвед.,дод.уг.№3 від 13.02.2014, Дог № 003135.
Надалі, позивачем надано довідку про надходження грошових коштів, з якої вбачається, що станом на день розгляду спору сума основного боргу складає 30 383,53 грн., оскільки відповідачем здійснено перерахування грошових коштів. Так, позивачем під час судового розгляду надано пояснення, що ним здійснено часткове зарахування грошових коштів у рахунок погашення, інші ж грошові кошти зараховані позивачем у рахунок оплати наданих послуг у поточний період.
Таку черговість зарахування грошових коштів позивач пояснює тим, що грошові кошти, які надходять на рахунки позивача мають цільове призначення, як то погашення заборгованості за конкретні періоди, про що має бути зазначено платником у платіжному дорученні, а саме у графі призначення платежу. Пунктом 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 передбачено, що Реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.
Так, оскільки, Головним управлінням юстиції у м. Києві у призначенні платежу у платіжних дорученнях не конкретизовано, позивачем першочергово зараховані грошові кошти за поточний період, а залишок, зараховано у рахунок погашення заборгованості.
З огляду на вищевказане, за розрахунком позивача, станом на 03.06.2014 року сума заборгованості відповідача за договором становить - 30 383,53 грн., на підтвердження чого останній надав довіку про стан заборгованості, яка долучена до матеріалів справи.
Так, оскільки відповіді на претензію від ГУЮ у м. Києві на адресу позивача не надходило та заборгованість не є погашеною у повному обсязі, Комунальне підприємство "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва звернулось із даним позовом до суду.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Нормами частини 1 статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України (далі ГК України) як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Ст. 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦКУ з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші ), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).
Зазначені вище норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями статті 193 ГК України.
За своєю правовою природою договір № 003135 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна, надання комунальних послуг орендарю та відшкодування плати за землю від 01.10.2012 є змішаним договором, з елементами договору про надання послуг, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які також підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України.
Відповідно до положень ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно положень статті 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як встановлено судом, позивач у відповідності до вимог договору надавав відповідачу у період з 01.10.2012 року по 25.11.2013 року послуги на загальну суму 68 979,33 грн. передбачені умовами договору, що підтверджується матеріалами справи, та не заперечується відповідачем.
Станом на день розгляду спору надані позивачем послуги за договором оплачені відповідачем частково, що підтверджується матеріалами справи, а саме залишок несплаченої заборгованості складає 30 383,53 грн.
Таким чином позивачем доведено та матеріалами справи підтверджено наявність обов'язку Головного управління юстиції у м. Києві сплатити на користь позивача 30 383,53 грн. основного боргу, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, оплата наданих позивачем послуг здійснена відповідачем із порушенням строків встановлених договором, а саме у травні 2014 року.
У відповідності до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій передбачений ст. 231 ГК України. Згідно ч. 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частиною 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ст. 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
За приписами статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.
Як встановлено судом п.2.2.3. договору, сторонами був погоджений обов'язок орендаря сплачувати пеню із розрахунку подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день просточки, і відповідачем при оплаті послуг наданих за договором були порушені строки оплати послуг.
Судом перевірено розрахунок пені з урахуванням приписів ст. 232 Господарського кодексу України, з яким суд погоджується щодо сум, строків, ставок і методики нарахувань пені у розмірі 551,66 грн.
Згідно ст. 229 Господарського кодексу України та ст.625 Цивільного Кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Статтею 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, частина 1 статті 625 ЦК України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.
У відповідності ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 617 ЦК України, норми якої кореспондуються з положеннями ст. 218 ГК України, визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком відсутність у боржника необхідних коштів.
Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи відсотки річних, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.
Здійснивши математичний розрахунок сум нарахованих 3% річних та інфляційних втрат, використовуючи дані, наявні у матеріалах справи, суд дійшов висновку щодо правомірності нарахування 3% річних у розмірі 361,85 грн. та інфляційних втрат у розмірі 290,39 грн., що також підтверджується наданим до суду розрахунком.
Встановивши правомірність здійснення нарахування та перевіривши розрахунки сум пені, інфляційних втрат та 3% річних, суд вважає їх обґрунтованими та вірними, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 551,66 грн. - пені, 290,39 грн. - інфляційних втрат та 361,85 грн. - 3% річних, підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно з ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Нормами статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Зважаючи на встановлені судом факти, які не спростовані відповідачем під час розгляду справи та керуючись вимогами вищезазначених законодавчих норм, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за період з 01.10.12 по 25.11.13 року у розмірі 30 383,53 грн. - основний борг, 551,66 грн. - пені, 290,39 грн. - інфляційних втрат та 361,85 грн. - 3% річних нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір покладається якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї витрати по оплаті судового збору незалежно від результатів вирішення спору.
При цьому п. 4.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року за № 7 передбачено, що частиною другою статті 49 ГПК передбачено, що в разі коли спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Зазначена норма виступає процесуальною санкцією, яка застосовується господарським судом незалежно від того, чи заявлялося відповідне клопотання заінтересованою стороною.
У такому застосуванні суду слід виходити з широкого розуміння даної норми, маючи на увазі, що передбачені нею наслідки можуть наставати і в разі неправомірної бездіяльності винної особи, яка не вжила заходів до поновлення порушених нею прав і законних інтересів іншої особи (зокрема, ухилялася від задоволення її заснованих на законі вимог), що змусило останню звернутися за судовим захистом.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що судові витрати, відповідно до положень статті 49 ГПК України, мають бути покладені на відповідача.
Виходячи з вищенаведеного, керуючись ст. ст. 22, 32-34, 43-44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
Позов Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва до Головного управління юстиції у місті Києві за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення грошових коштів - задовольнити.
Стягнути з Головного управління юстиції у місті Києві (01001, місто Київ, провулок Музейний, 2-Д; ідентифікаційний код 34691374) на користь Комунального підприємства "Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду" Деснянського району м. Києва (02217, місто Київ, вулиця Закревського, 15; ідентифікаційний код 36657100) 30 383 (тридцять тисяч триста вісімдесят три) гривні 53 копійки основного боргу, 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) гривню 66 копійок пені, 361 (триста шістдесят одну) гривню 85 копійок 3 % річних, 290 (двісті дев'яносто) гривень 39 копійок інфляційних нарахувань та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) гривень 50 копійок витрат зі сплати судового збору.
Рішення постановлено у нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частину у судовому засіданні 05.06.2014 року.
Повне рішення буде складено протягом п'яти днів з дня проголошення вступної та резолютивної частини рішення.
Наказ видати відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України, після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено
та підписано 10.06.2014 року
Головуючий суддя К.В. Полякова
Суддя В.П. Босий
Суддя І.М. Отрош