"08" квітня 2014 р. м. Київ К-28463/10
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Костенка М.І.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2010 у справі № 2а-25/10/2070
за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень та визнання дій протиправними, -
У січні 2010 року Підприємцем до суду заявлений позов, у якому заявлено вимоги визнати протиправними податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 22.09.2009 № 0001341720/0, від 28.10.2009 № 0001341720/1, від 02.12.2009 № 0001341720/2, від 13.01.2010 № 0001341720/3, якими позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 347 097,00 грн. та фінансових санкцій - 173 548,50 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названого Закону. Також позивачем у позовній заяві заявлено вимоги щодо визнання протиправними дії державного податкового органу, які полягали у перевищенні граничного терміну ухвалення податкового повідомлення - рішення від 22.09.2009 № 0001341720/0
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі Підприємець, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.
У поданих запереченнях на скаргу відповідач просить її відхилити з мотивів необґрунтованості.
Переглянувши матеріали справи і касаційну скаргу, заслухавши доповідь судді, Вищий адміністративний суд України зазначає наступне.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена невиїзна документальна перевірка Товариства з питань взаємовідносин з ПП "Фунт-М" за період червень - грудень 2007 року, січень, лютий 2008 року, за підсумками якої складено акт від 10.09.2009. На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорюване податкове повідомлення-рішення від 22.09.2009 № 0001341720/0, яке за наслідками неодноразового адміністративного оскарження залишено без змін та, з метою доведення строків сплати податкового зобов'язання, ухвалено оспорювані податкові повідомлення від 28.10.2009 № 0001341720/1, від 02.12.2009 № 0001341720/2, від 13.01.2010 № 0001341720/3.
У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено порушення позивачем пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011), що полягало у формуванні позивачем податкового кредиту на підставі податкових накладних, виданих ПП "Фунт-М", реєстрацію якого як платника ПДВ анульовано актом від 27.09.2009 з 31.10.2006, та запис про державну реєстрацію якого в судовому порядку визнано недійсним.
У цій справі, відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що проведені готівкові розрахунки по вул. Валер'янівська, 113 в м. Харкові, що підтверджено відповідними квитанціями, виданими ПП "Фунт-М", суперечать умовам договору укладеному між позивачем та ПП "Фунт-М", згідно якого готівкові розрахунки мають бути здійснені у касі продавця (ПП "Фунт-М"), місцезнаходження якого є м. Луганськ. З огляду на те, що позивачем не надано доказів на вибуття позивача до м. Луганську, а також належних та допустимих доказів на підтвердження понесених витрат за наслідками взаємовідносин з контрагентом, та враховуючи обставини щодо взаємовідносин між позивачем та його контрагентом, встановлені у ході перевірки, суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, дійшов самостійного висновку про фіктивність господарських операцій, за наслідками яких формувались дані податкового кредиту, що, відповідно, виключає правомірність сформованого позивачем податкового кредиту.
Водночас, під час розгляду справи судами не було враховано, що згідно ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Принцип всебічного, повного та об'єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений ч. 1 ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов.
Статтею 69 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи (ст. 11).
Предметом доказування у цій справі становлять обставини, що надають право на податковий кредит.
Про необґрунтованість права на податковий кредит можуть свідчити підтверджені доказами наявність таких обставини, зокрема, неможливість реального здійснення платником податків господарських операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна; відсутність необхідних умов для досягнення відповідної підприємницької діяльності, економічної діяльності в силу відсутності матеріально - технічних умов; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій.
Водночас, відсутність платника податків за місцем реєстрації, порушення податкової дисципліни контрагентом платника податків не свідчить про удаваність правочинів. Також не є підставою для визнання неправомірними операцій платника податків подальше припинення чи анулювання статусу платника ПДВ його контрагента. Усі операції, вчинені контрагентом платника податку до припинення такого контрагента, не можуть автоматично розглядатися як нікчемні правочини в силу самого припинення юридичної особи або анулювання її податкового статусу, що полягає у внесенні до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про припинення юридичної особи відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та даті затвердження акта про анулювання реєстрації платника ПДВ, яка є днем прийняття такого рішення.
З наведеного випливає, що процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит повинна включати факт встановлення здійснення господарської операції, що полягає у дотриманні платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту, перевірці фізичних, технічних та технологічних можливостей певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції. Встановлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. При цьому в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу необізнаність платника податку щодо дефектів у правовому статусі його контрагента, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
Встановити зв'язок між фактом придбання товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій позивача. Перевірці підлягають наявність ділової мети у діях платника податку, яка полягає в економічному ефекті від подальшого використання/продажу придбаного товару чи послуг, використання яких передбачає позитивний вплив на результати господарської діяльності платника податку тощо. При цьому слід врахувати, що для підтвердження відповідного права платника податку достатньо наявності мети використання товарів/послуг, що ним придбані, незалежно від результатів такого використання.
Встановленим обставинам належить надавати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності.
Враховуючи наведене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 19.03.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 22.07.2010 у справі № 2а-25/10/2070 скасувати, а справу № 2а-697/10/1770 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
М.І. Костенко