02 червня 2014 року м. Київ К/9991/40141/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді: Пилипчук Н.Г.
Цвіркун Ю.І.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим
на постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.12.2010 р.
та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р.
у справі №2а-10878/10/17/0170
за позовом Державного підприємства «Керченський морський торговельний порт»
до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим
про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,
Державне підприємство «Керченський морський торговельний порт» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.12.2010 р., залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р., позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0000212304/0, від 05.08.2010 р. №0000212304/1 та №0001102304/1, стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача в рахунок відшкодування витрат понесених у зв'язку зі сплатою судового збору - 3,40 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмолено.
Не погодившись з вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій з підстав порушення судами норм матеріального права просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу на адресу суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що протягом періоду з 22.06.2010 р. по 25.06.2010 р. та з 25.06.2010 р. по 30.06.2010 р. інспекторами-ревізорами відповідача проводилась позапланова виїзна перевірка позивача з питань підтвердження віднесення сум ПДВ до складу податкового кредиту та відображення їх у податковій декларації з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року, за результатами якої складено акт від 30.06.2010 р. №916/23-4/01125554.
Перевіркою виявлено декларування в податкових деклараціях з податку на додану вартість за березень, квітень 2010 року податкового кредиту минулих періодів, а саме: травня, червня, жовтня, листопада, грудня 2009 року, січня, лютого 2010 року. Оплата ПДВ постачальникам в ціні товару, оформлення видаткових накладних та актів виконаних робіт, здійснені у минулих періодах, а саме: у травні, червні, жовтні, листопаді, грудні 2009 року, січні, лютому 2010 року. До складу податкового кредиту відповідних звітних періодів ці суми податку на додану вартість не відносились. За висновками перевірки, внаслідок порушення позивачем порядку ведення встановленого законом податкового обліку, порушено пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено податок на додану вартість у розмірі 438 386,00 грн., у тому числі: за березень 2010 року сумою 49 384,00 грн., за квітень 2010 року 389 002,00 грн.
На підставі встановлених порушень контролюючим органом було прийнято податкове повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. № 0000212304/0, яким позивачу донараховано зобов'язання з податку на додану вартість сумою 438 386,00 грн. та штрафні (фінансові) санкції -133 454,2 грн., всього 571840,20 грн.
Податковим повідомленням-рішенням від 05.08.2010 р. №0001102304/1 позивачу, за фактом виявленого порушення, передбаченого пп. 7.5.1. п.7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», на підставі пп.17.1.3. ст. 7 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», нараховані штрафні (фінансові) санкції сумою 3000 грн.
Податковим повідомленням-рішення відповідача від 05.08.2010 р. №0000212304/1, прийнятим за результатами розгляду скарги позивача, поданої в порядку процедури адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення від 08.07.2010 р. №0000212304/0, відповідачем підтверджено раніше прийняте рішення та визначення зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 571 840,20 грн.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 вказаного Закону визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Згідно із пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
При цьому, відповідно до приписів пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Отже, підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, а датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечувалося сторонами у справі, що позивачем податкові декларації з податку на додану вартість за березень та квітень 2010 року сформовано на підставі податкових накладних від постачальників товару (послуг), які надійшли до нього протягом цих періодів.
Встановлені у справі обставини дозволили судам дійти висновку про те, що податковий кредит березня, квітня 2010 року позивачем сформовано лише на підставі належним чином оформлених податкових накладних.
Посилання податкового органу на приписи пп. 7.2.6 п.7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», судами попередніх інстанцій обґрунтовано не взято до уваги з огляду на таке.
Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»у разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг).
Між тим, як встановлено судами попередніх інстанцій, відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну отримувачу таких товарів (послуг) не було, а законодавцем визнано за платником податку лише право на подання такої заяви і подальшого включення відповідних сум до податкового кредиту відповідного звітного періоду, а не обов'язок отримувача товару подавати таку заяву.
З огляду на викладене, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що формування податкового кредиту позивачем у перевіреному періоді відповідає вимогам чинного законодавства, а відтак підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень у податкового органу не було.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанції.
На підставі викладеного та зважаючи на приписи ч. 3 ст. 220№ КАС України судова колегія Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що порушень або неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального чи процесуального права не вбачається, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції в м. Керчі АР Крим залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду АР Крим від 09.12.2010 р. та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 р. у справі №2а-10878/10/17/0170 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Пилипчук Н.Г.
Цвіркун Ю.І.