"28" травня 2014 р. м. Київ К/9991/14215/11
розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 по справі №2а-2552/10/2570 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Чернігові про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., пояснення представника відповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія
Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 у задоволенні позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у місті Чернігові про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції місті Чернігові від 20.10.2008 №0004841740/0.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Державна податкова інспекція у місті Чернігові 12.03.2011 звернулась з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.03.2011 прийняв її до свого провадження.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В обґрунтування своїх вимог Державна податкова інспекція у місті Чернігові посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпункту 7.2.4 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», підпункту 17.1.4 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».
Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у місті Чернігові проведено документальну невиїзну (камеральну) перевірку податкової декларації з податку на додану вартість фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, поданої за червень 2008 року
Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в частині включення до податкового кредиту податкових накладних, які були виписані суб'єктом господарської діяльності, який не є платником податку на додану вартість, а саме постачальником позивача АОЗТ «АФТ» виписано податкову накладну від 19.06.2008 №56 на суму податку на додану вартість 5700,50грн., внаслідок чого позивачем було завищено суму податкового кредиту на 5701,00грн.
За результатами перевірки Державною податковою інспекцією у місті Чернігові складено акт від 26.09.2008 №552/17-419/НОМЕР_1 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.10.2008 №0004841740/0, яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 5986,05грн., в тому числі 5701,00грн. - основний платіж, 285,05грн. - штрафні (фінансові ) санкції.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки АОЗТ «АФТ» не є платником податку на додану вартість, то податковий кредит з податку на додану вартість, задекларований покупцем товарів (робіт, послуг) - фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1, не підтверджується податковими зобов'язаннями продавця цього товару, а податкові накладні не виконують своїх функцій щодо підтвердження права на податковий кредит.
Суд апеляційної інстанції з таким висновком не погодився та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що чинним законодавством України не передбачено обов'язку платника податків перевіряти законність реєстрації контрагента, дійсність свідоцтва платника податку на додану вартість та належних повноважень особи на підписання податкової накладної, а тому факт, що контрагент не є платником податку, не може слугувати підставою для донарахування податкових зобов'язань податковим повідомленням-рішенням від 20.10.2008 №0004841740/0. Крім того, судом встановлено, що АОЗТ «АФТ» було зареєстровано платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом №36748092.
Проте, суд касаційної інстанції з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій не погоджується, вважає їх помилковими та передчасними з наступних підстав.
Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з пунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Відповідно до пункту 7.2.4 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.
Згідно з пунктом 9.8 статті 9 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання.
З аналізу зазначених норм вбачається, що відсутність факту реєстрації платника податку на додану вартість або втрата особою статусу платника податку на додану вартість після анулювання її реєстрації позбавляє правового значення складених такою особою податкових накладних незалежно від обізнаності учасників господарської операції щодо даного факту.
Таким чином, для правильного вирішення питання щодо правомірності податкового повідомлення-рішення від 20.10.2008 №0004841740/0 необхідним є встановлення факту наявності або відсутності реєстрації АОЗТ «АФТ» платником податку на додану вартість га момент складання податкової накладної від 19.06.2008 №56.
В обґрунтування правомірності податкового повідомлення-рішення від 20.10.2008 №0004841740/0 податковий орган посилається на те, що відповідно до бази даних державної податкової служби платників податку на додану вартість, розміщеної на офіційному веб-сайті Державної податкової адміністрації України, АОЗТ «АФТ» не є платником податку.
Разом з тим, в порушення вимог процесуального законодавства щодо з'ясування усіх обставин у справі, судами вищезазначене залишено поза увагою та не з'ясовано чи мало АОЗТ «АФТ» реєстрацію платника податку на додану вартість та з якого часу, чи було анульовано таку реєстрацію та відповідно наявність/відсутність реєстрацію платника податку на додану вартість на момент складання податкової накладної від 19.06.2008 №56.
Окрім того, судом апеляційної інстанції встановлено розбіжності у сумах податкового зобов'язання, зазначеного в податковому повідомленні-рішенні та корінці до нього, проте не надано правової оцінки цим обставинам.
Так, судам для правильного вирішення справи необхідно було встановити суму нарахованого податкового зобов'язання з податку на додану вартість, в тому числі суми основного платежу та штрафних (фінансових) санкцій, та витребувати з відповідача розрахунок нарахованих зобов'язань.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.
При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, повно і всебічно перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.
Керуючись статтями 210, 220, 221, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Чернігові задовольнити частково.
Постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 09.06.2010 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 25.01.2011 по справі №2а-2552/10/2570 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.
Головуючий: __________________ Т.М. Шипуліна
Судді: __________________ Л.І. Бившева
__________________ А.М. Лосєв