ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 914/731/14 03.06.14
За позовом Гаражно-будівельного кооперативу «Верстат-7»
До Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
Про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення та стягнення 43 200,00 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Романенко О.Д, - по дов. № 01/13 від 22.07.2013
від відповідача не з'явився
На розгляд Господарського суду Львівської області передані вимоги Гаражно-будівельного кооперативу «Верстат-7» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про зобов'язання звільнити нежитлове приміщення НОМЕР_2, а саме об'єкт дільницю мойки автомобілів, яке знаходиться на території ГБК «Верстат-7» за адресою: АДРЕСА_2 та про стягнення 28 800,00 грн. неустойки в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.03.2014 порушено провадження у справі № 914/731/14 та призначено розгляд справи на 25.03.2014.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 22.04.2014 справу № 914/731/14 передано за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи № 914/731/14 були отримані Господарським судом міста Києва 28.04.2014 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на розгляд судді Сіваковій В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2014 розгляд справи № 914/731/14 призначено на 20.05.2014.
Позивачем 20.05.2014 до відділу діловодства суду в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України подано заяву по збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача 43 200,00 грн. неустойки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 914/731/14 від 20.05.2014, у зв'язку з неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконанням відповідачем вимог суду викладених в ухвалі від 05.05.2014, розгляд справи було відкладено до 03.06.2014.
Позивач в судовому засіданні 03.06.2014 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судове засідання 03.06.2014 не з'явився, письмовий відзив на позов не подав, вимог ухвал суду від 05.05.2014 та від 20.05.2014 не виконав.
Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, з огляду на наступне
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України. (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Згідно ст. 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала направляється за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.
У відповідності до ст. 87 Господарського процесуального кодексу України ухвали суду було надіслано відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адресу, що зазначена в позовній заяві, а саме : АДРЕСА_1, яка згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця Серії НОМЕР_3 є місцем проживання відповідача.
Стаття 64 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у разі відсутності сторін за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ухвала про порушення провадження у справі вважається врученою їм належним чином.
Згідно зі ст. 16 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах про право власності на майно або про витребування майна з чужого незаконного володіння чи про усунення перешкод у користуванні майном розглядаються господарським судом за місцезнаходженням майна.
До позовів про права на нерухоме майно в контексті коментованої статті відносять позови щодо захисту речових прав на нерухоме майно, зокрема:
- про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (ст. 386 Цивільного кодексу України);
- віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (ст. 387 Цивільного кодексу України);
- негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання своїм майном (ст. 391 Цивільного кодексу України);
- про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 Цивільного кодексу України);
а також позови щодо речових прав на чуже майно: право володіння (глава 31 Цивільного кодексу України); право користування - сервітут (глава 32 ЦК); право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб - емфітевзис (глава 33 Цивільного кодексу України); право забудови земельної ділянки - суперфіцій (глава 34 Цивільного кодексу України).
Правила виключної підсудності не поширюються на позови, що виникають із зобов'язань щодо прав на нерухоме майно (найм, оренда, застава тощо). До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.
Тобто, визначення територіальної підсудності вирішення спору залежить від суті правовідносин, які є передумовою виникнення спору.
В обґрунтування вимоги про зобов'язання відповідача звільнити нежитлове приміщення позивач посилається на розірвання договору оренди № 3 від 29.02.2012 та на загальні норми про наслідки припинення дії договору оренди.
Тобто, даний спір виник із зобов'язальних правовідносин, які виникли з договору оренди, а тому відсутні підстави віднесення даного спору до наведеного переліку спору про права на нерухоме майно територіальна підсудність яких підлягає визначенню згідно ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України.
Отже, територіальна підсудність даного спору підлягає визначенню за загальними правилами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 15 Господарського процесуального кодексу України справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Справи у спорах, що виникають при виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також справи про визнання недійсними актів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням відповідача.
В даному випадку зобов'язальною стороною в розумінні ч. 1 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України є відповідач, а тому спір повинен розглядатися за його місцезнаходженням.
Разом з цим, згідно із п. 16 інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/2351 від 20.10.2006 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році та в I півріччі 2006 року» чинним законодавством не передбачено можливості спору між господарськими судами з приводу підсудності справи, а ухвалу про передачу справи за підсудністю може бути змінено чи скасовано виключно за результатами її перегляду в апеляційному або касаційному порядку. Тому господарський суд, який одержав справу на підставі винесеної в порядку статті 17 Господарського процесуального кодексу України ухвали, і в разі незгоди з останньою має розглянути справу по суті, якщо відповідну ухвалу не було змінено чи скасовано.
З огляду на те, що ухвала Господарського суду Львівської області № 914/731/14 від 22.04.2014 про передачу справи за підсудністю сторонами не оскаржена та є чинною, даний спір розглядається Господарським судом міста Києва.
Суд приходить до висновку, що наявних в матеріалах справи документів достатньо для вирішення справи по суті без участі представника відповідача.
Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні 03.06.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва
29.02.2012 між Гаражно-будівельним кооперативом «Верстат-7» (орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди нежитлового приміщення НОМЕР_2 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар отримує у тимчасове володіння об'єкт - дільницю мийки автомобілів за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 91,1 кв. м. (два бокси).
Спір виник в зв'язку з тим, що відповідач після розірвання договору продовжує користуватись приміщеннями.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
За приписами ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк встановлений договором найму.
Відповідно до п. 1.4. договору об'єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору з правом подальшої пролонгації.
Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Пунктом 1.2. договору сторонами встановлено строк оренди з 01.03.2012 по 01.03.2013.
Відповідно до п. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з п. 4.3. договору якщо жодна сторона в строк один місяць до закінчення строку дії договору не заявить намір про його розірвати. договір автоматично пролонгується на строк 11 місяців.
Відповідно до п. 2 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Статтею 764 Цивільного кодексу України визначено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати орендні відносини не подано, а отже договір за згодою сторін був пролонгований на 11 місяців, тобто до 01.02.2014.
Стаття 651 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є розірваним або зміненим.
Частиною 1 статті 782 Цивільного кодексу України передбачено право наймодавця відмовитись від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.
Умовами п. 4.2. договору передбачено, що у випадку невиконання орендарем хоча б одного пункту своїх зобов'язань, орендодавець має право розірвати цей договір.
Так, згідно п. 3.2. договору орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати орендні платежі.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.08.2013 у справі № 914/2463/13 за позовом Гаражно-будівельного кооперативу «Верстат-7» до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, яке набрало законної сили, встановлено наявність заборгованості відповідача по орендній платі за період з 01.03.2012 по 01.03.2013 в розмірі 20 800,00 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині були задоволені та стягнуто з Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 20 800,00 грн. заборгованості за оренду нежитлового приміщення.
Відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти встановлені рішенням господарського суд (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи не доводяться знову при вирішенні інших справ, в яких беруть участь ті самі сторони.
В матеріалах справи наявний лист позивача № 13/08-13 від 13.08.2013 про розірвання договору оренди нежитлового приміщення НОМЕР_2 від 29.02.2013, у зв'язку з неналежним виконанням умов договору по сплаті орендної плати внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 20 800,00 грн. та вимогою звільнити приміщення.
Належних доказів вручення або надіслання даного листа відповідачу не подано.
Напис на вказаному листі наступного змісту «отримав ОСОБА_1 15.08.2013» з підписом не може бути сприйнятий судом в якості належного доказу вручення відповідачу даного листа, оскільки відсутній відтиск печатки фізичної особи-підприємця, а суд не має спеціальних знань для встановлення, що підпис особи належить саме ОСОБА_1
Також в матеріалах справи наявний лист № 91/11 від 19.11.2013, в якому позивач вказує на те, що договір є розірваним та вимагає звільнити приміщення. Даний лист надісланий відповідачу рекомендованою кореспонденцією 19.11.2013, що підтверджується квитанцією № 8914 та отриманий останнім 21.11.2013, що підтверджується наданою інформацією поштового відділення зв'язку.
Згідно п. 2 ст. 782 Цивільного кодексу України у разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.
З огляду на відсутність належних доказів вручення відповідачу листа № 13/08-13 від 13.08.2013 суд приходить до висновку, що договір слід вважати розірваним з моменту отримання відповідачем другого листа за № 19/11-13 від 19.11.2013.
Враховуючи викладене, договір оренди нежитлового приміщення НОМЕР_2 від 29.02.2012 вважається розірваним з 21.11.2013.
Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.
Орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Тобто, згідно із положеннями чинного законодавства України правовою підставою користування певним майном є відповідний договір оренди.
Враховуючи те, що договір є розірваним, відповідач безпідставно користується орендованим майном, чим заважає позивачу розпоряджатись своїм майном.
Пунктом 4.4. договору визначено, що після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний передати орендодавцю об'єкт.
Сторонами доказів в підтвердження повернення орендарем орендодавцю нежитлового приміщення не подано.
Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона бала одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Зважаючи на вищевказане, вимоги позивача про зобов'язання відповідача повернути нежитлові приміщення є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Частиною 4 статті 291 Господарського кодексу України встановлено, що правові наслідки припинення договору оренди визначаються відповідно до умов регулювання договору найму Цивільним кодексом України.
Матеріали справи свідчать, що в порушення ст. 785 Цивільного кодексу України відповідач після припинення дії договору не повернув з оренди житлове приміщення.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Пункт 2 ст. 785 Цивільного кодексу України визначає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Умовами договору не встановлено строк протягом якого орендоване приміщення має бути припинено в разі розірвання договору.
Проте, у своєму листі за № 19/11-13 від 19.11.2013 позивачем було встановлено відповідачу строк для звільнення орендованого приміщення до 01.12.2013.
В зв'язку із встановленням позивачем строку виконання зобов'язання щодо звільнення приміщення до 01.12.2013 неустойка має бути нарахована з моменту настання цього строку (за час прострочення).
У відповідності до п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.
Згідно п. 2.1. договору розмір орендної плати складає 2 400,00 грн. за місяць.
Позивачем пред'явлені вимоги про стягнення з відповідача неустойки за час прострочення повернення приміщення за період з 15.08.2013 по 20.05.2014, з якими суд не погоджується, оскільки прострочення повернення приміщення має обчислюватись з 01.12.2013.
За наступними розрахунками суду неустойка у розмірі подвійної орендної плати за користування приміщенням за час прострочення повернення в травні 2014 року становить: 2 400,00 грн. : 31 день в травні х 20 днів х 2 (подвійний розмір) = 3 096,77 грн.
Неустойка за період з грудня 2013 року по квітень 2014 року становить: 2 400,00 х 2 (подвійний розмір) х 5 місяців = 24 000,00 грн.
Загальний розмір неустойки за період з 01.12.2013 по 20.05.2014 складає 27 096,77 грн.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимоги позивача щодо стягнення з відповідача неустойки в розмірі 27 096,77 грн. В частині ж розміру неустойки в сумі 16 103,22 грн. позов задоволенню не підлягає, оскільки розрахунок позивачем здійснений з порушенням чинного законодавства України.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав.
Таким чином, позовні вимоги Гаражно-будівельного кооперативу «Верстат-7» обґрунтовані та підлягають задоволенню частково.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
1. Позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) звільнити нежитлове приміщення НОМЕР_2, а саме об'єкт дільницю мийки автомобілів, загальною площею 91,1 кв. м. (два бокси), яке знаходиться на території ГБК «Верстат-7» за адресою: м. Київ, вул. Дружківська, 14.
Стягувач - Гаражно-будівельний кооператив «Верстат-7» (м. Київ, вул. Дружківська, 14, код ЄДРПОУ 22878200).
3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідент. номер НОМЕР_1) на користь Гаражно-будівельного кооперативу «Верстат-7» (м. Київ, вул. Дружківська, 14, код ЄДРПОУ 22878200) 27 096 (двадцять сім тисяч дев'яносто шість) грн. 77 коп. неустойки, 2 363 (дві тисячі триста шістдесят три) грн. 97 коп. витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині в позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 06.06.2014.
Суддя В.В.Сівакова