1[1]
27 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7 ,
потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_7 на вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року,
Цим вироком
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м. Кишинів, Молдова, українець, громадянин України, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимий,
засуджений за ч. 4 ст. 296 КК України до покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі. Запобіжний захід засудженому ОСОБА_7 до набрання вироку законної сили залишено без змін - підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 2527 грн. 20 коп. в якості відшкодування матеріальних збитків, завданих злочином, та 20 000 грн. моральної шкоди.
За вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винним у тому, що 01.05.2012 року о 19:10 годині, керуючи автомобілем марки "Volkswagen Transporter" д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по вул. Борщагівській в м. Києві в напрямку бульвару Івана Лепсе, в районі будинку № 154 здійснив обгін автомобіля марки "Subaru Forester" д.н.з. НОМЕР_2 , в якому перебували водій ОСОБА_9 і пасажир ОСОБА_8 , та перекрив їм рух. У подальшому ОСОБА_7 вийшов із свого автомобіля та тримаючи в правій руці предмет, схожий на лом, підійшов до автомобіля потерпілих, діючи з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок та виражаючи явну неповагу до суспільства, ОСОБА_7 став наносити удари коліном по правих передніх дверцятах автомобіля, завдавши таким чином пошкоджень автомобілю. Коли ОСОБА_9 та ОСОБА_8 вийшли з автомобіля, ОСОБА_7 , застосовуючи предмет, схожий на лом, який він тримав у правій руці та заздалегідь заготовив для нанесення тілесних ушкоджень, наніс ним один удар в ділянку голови ОСОБА_9 , спричинивши потерпілому тілесне ушкодження у виді забійної рани у лобній ділянці зліва, яке відносить до категорії легких, що спричинило короткочасний розлад здоров'я, та ОСОБА_8 в ділянку голови, спричинивши потерпілому тілесне ушкодження у виді забійної рани у тім'яній ділянці зліва, яке відносить до категорії легких, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В апеляції засуджений ОСОБА_7 просить вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року змінити: скасувати його в частині стягнення з нього на користь потерпілого ОСОБА_8 22 527 грн. 20 коп. в якості відшкодування шкоди і справу в цій частині направити на новий судовий розгляд в порядку цивільного судочинства; перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 296 КК України на ч. 1 ст. 296 КК України, призначивши за цією статтею відповідне справедливе покарання; застосувати ст. 75 КК України.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що досудове та судове слідство проведено упереджено, однобічно, неповно, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судом неправильно застосовано кримінальний закон, призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та його особі внаслідок суворості. Вказує, що суд не взяв до уваги дані висновку судово-медичної експертизи №279/і від 11.10.2012 року, які підтверджують показання ОСОБА_7 та його дружини; експертизами по справі не встановлено тупий предмет, яким нанесено тілесні ушкодження, його характерні властивості та механізм заподіяння, а лише встановлено ступінь тяжкості тілесних ушкоджень; в основу вироку покладено суперечливі показання свідків, яких не викликано в судове засідання за клопотання представника потерпілих; не підтверджено розмір матеріальної шкоди, завданої злочином; необґрунтовано визначено розмір моральної шкоди. Наполягає на невірній кваліфікації його дій за ч. 4 ст. 296 КК України, а саме з кваліфікуючою ознакою «із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень». Крім того, на думку засудженого, суд при призначенні покарання не врахував спосіб вчинення злочину, його мотиви, те, що тяжких наслідків від його вчинення не настало, на обліках не перебуває, зробив належні висновки, позитивні характеристики, наявність на утриманні дружини та чотирьох дітей, раніше ПДР не порушував, вчиненню злочину передувало порушення ПДР збоку потерпілих.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який заперечував проти задоволення апеляції засудженого, засудженого ОСОБА_7 та його захисників, які підтримали подану апеляцію, потерпілих, які просили не позбавляти засудженого волі; провівши судові дебати та надавши останнє слово засудженому, вивчившиматеріали справи та перевіривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Постановляючи вирок суд першої інстанції дотримався вимог ст. 334 КПК України, зокрема, виклав у мотивувальній частині обвинувального вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину; навів обставини, які визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо підсудного, з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази.
Згідно ст. 65 КПК України доказами у кримінальній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд встановлює наявність або відсутність суспільно-небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до положень ст. 67 КПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Докази для суду не мають наперед встановленої сили.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винності ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 296 КК України, за обставин, викладених у вироку, є правильним, ґрунтується на зібраних на досудовому слідстві та досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав належну оцінку в їх сукупності.
Як убачається з матеріалів справи, суд обґрунтовано взяв до уваги показання потерпілих ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про те, що 01.05.2012 року о 19.00 годині водій автомобіля "Volkswagen Transporter" д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 , при повороті на вул. В. Гетьмана в м. Києві, заблокував їм рух, вийшов із авто та тримаючи в руках металевий предмет, схожий на лом, почав бити коліном передні праві пасажирські двері їх авто, намагаючись відкрити, вимагав від них вийти з автомобіля, висловлювався нецензурноюлайкою. Коли ОСОБА_8 , ОСОБА_9 вийшли з автомобіля ОСОБА_7 , продовжуючи порушувати громадський порядок, безпричинно вдарив ломом по голові ОСОБА_9 , а потім ОСОБА_8 , заподіявши таким чином тілесні ушкодження.
Наведені показання підтверджуються показаннями свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_12 про наявність у ОСОБА_7 металевого предмету, схожого на лом, не викликають сумнівів у їх правильності, узгоджуються між собою та об'єктивно підтверджується зібраними під час досудового слідства доказами по справі.
Крім того, винність ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченому ч. 4 ст. 296 КК України, підтверджується й показаннями самого ОСОБА_7 .
Матеріали справи свідчать про те, що суд в достатній мірі дослідив усі наявні в справі докази з точки зору їх достатності та допустимості, оцінив їх у сукупності, істотних порушень норм закону при перевірці справи апеляційним судом, що унеможливили б прийняття законного та обґрунтованого рішення по справі, колегія суддів не знаходить.
З огляду на наведене, дії ОСОБА_7 вірно кваліфіковані судом за ч. 4 ст.296 КК України як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, вчинене із застосуванням предмета, заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.
Виходячй з положень ст. 65 КК України, суди повинні суворо додержуватися вимог цієї норми закону щодо загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.
У кожному конкретному випадку суди зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують чи обтяжують покарання. При постановлены вироку потрібно обговорювати питання про призначення покарання, не пов'язаного із позбавленням волі.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
При призначенні ОСОБА_7 покарання суд першої інстанції у відповідності до вимог ст. 65 КК України дійшов висновку про необхідність призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 4 ст. 296 КК України. Однак, суд першої інстанції у вироку своє рішення про неможливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства належним чином не мотивував, а одразу призначив покарання у виді позбавлення волі.
Разом з тим, з урахуванням конкретних обставин справи, особи засудженого, який вину визнав, щиро розкаявся, повністю відшкодував завдану потерпілим шкоду, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, за місцем проживання та роботи характеризується позитивно, зайнятий суспільно-корисною працею, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей та дружину, яка має тяжке захворювання, єдиний годувальник сім'ї; позиції потерпілих, які матеріальних та моральних претензій до ОСОБА_7 не мають, вибачили засудженого та просили не позбавляти його волі, колегія суддів дійшла висновку про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, та вважає за необхідне застосувати ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком 3 роки та покласти на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України, чим буде досягнута мета покарання.
З огляду на викладене, апеляція засудженого ОСОБА_7 підлягає задоволенню частково, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання підлягає зміні.
Керуючись ст. ст. 365, 366 КПК України (1960 року) та п. п. 11, 13, 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК України (13.04.2012 року), колегія суддів,-
Апеляціюзасудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.
Вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року щодо ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України змінити в частині призначеного йому покарання.
Призначити ОСОБА_7 за ч. 4 ст. 296 КК України покарання у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнити від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчій інспекції.
У решті вирок Солом'янського районного суду м. Києва від 08 квітня 2013 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни.
Ухвала протягом трьох місяців може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Судді:
_______________ ______________ ______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11/796/430/2014 Категорія: ч. 4 ст. 296 КК України
Головуючий у 1-ій інстанції: ОСОБА_13
Доповідач: ОСОБА_1