21 листопада 2012 рокусправа № 2а-2976/10/1170
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Проценко О.А.
суддів: Шлай А.В. Туркіної Л.П.
за участю секретаря судового засідання: Соломки М.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Кіровоградській області
на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі № 2а-2976/10/1170
за позовом Агрофірми у формі товариства з обмеженою відповідальністю "Авангард ЛТД"
до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Кіровоградській області
про скасування постанови,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування постанови Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Кіровоградській області (далі - відповідач) від 19.11.2009р., якою до позивача застосовано штраф у розмірі 1700грн. за порушення законодавства про автомобільний транспорт. Позивач також просив закрити справу про адміністративне правопорушення відносно нього. На обґрунтування позовних вимог зазначалось, що позивач як власник транспорту здійснював поїздку для власних потреб на вантажному автомобілі КАМАЗ, в процесі якої перевозив вантаж - насіння соняшнику, продане позивачем Приватному підприємству «Агрохім». Оскільки позивач в процесі перевезення вантажу не надавав послуги з перевезення а перевозив власний вантаж, - застосування до нього фінансових санкцій є безпідставним та таким, що суперечить нормам ст. 60 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІП «Про автомобільний транспорт». Даною нормою визначено, що штрафні санкції у разі відсутності документів, перелік яких визначений ст.ст. 39, 48 вказаного Закону, застосовуються лише при наданні послуг з перевезення, проте такого встановлено не було.
Постановою суду першої інстанції позов задоволено. При цьому суд зазначив, що висновки відповідача щодо надання позивачем послуг з перевезення вантажу спростовуються матеріалами справи та суперечать нормам ст.50 Закону України від 05.04.2001 № 2344-ІП «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон №2344-Ш), ст.ст. 638, 909 Цивільного кодексу України.
Не погодившись з висновками суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати судове рішення та прийняти нове, яким відмовити позивачу в задоволення позову. На думку відповідача висновки суду не відповідають матеріалам справи, суд невірно застосував норми матеріального права.
Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що 23 вересня 2009 року посадовими особами Територіального управління Головавтотрансінспекції у Кіровоградській області проведено перевірку додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень в м.Кіровограді, вул. Мурманська Транспортним засобом КАМАЗ 45143, НОМЕР_1, серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2, пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.
За результатами перевірки складено акт №062850, в якому на підставі видаткової накладної № 113 від 23.09.09 (згідно якої - вантажовідправник ПП «Агрохім», вантажоодержувач ЗАТ «Креатив», вантаж - соняшник) зроблено висновок про порушення, відповідальність за які передбачена ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: надання послуг з перевезення вантажів без оформлення документів перелік яких передбачений ст.48 зазначеною Закону без оформлення ліцензійної картки та дорожнього листа. Щодо останнього в Акті зафіксовано невідповідність штампу медичного працівника встановленому зразку.
На підставі акту перевірки відповідачем 19.11.2009 р. прийнято постанову № 016363 про застосування до позивача фінансових санкцій у сумі 1700 грн. (а.с. 38) за надання послуг з перевезень пасажирів без оформлення документів, перелік яких визначений ст. 48 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про автомобільний транспорт» (ліцкартка, штамп медика).
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
Спірні правовідносини пов'язані з наступними обставинами. Як свідчать матеріали справи, 14 вересня 2009 року між ПП «Агрохім» у якості Покупця та позивачем як Продавцем укладений Договір поставки № 133-1/09-09 (а.с. 8-11) відповідно до п.1.1. якого Продавець зобов'язується поставити і передати у власність Покупця насіння соняшника (Товар), а Покупець зобов'язується прийняти Товар і сплатити за нього грошову суму в розмірі та порядку, що передбачені Договором.
20 вересня 2009 року позивачем як Продавцем виписана податкова накладна та накладна за №№ 150 (а.с. 31, 32) Покупцю ПП «Агрохім» на товар - соняшник.
23 вересня 2009 року виписаний подорожній лист № 528 (а.с.28) на перевезення автомобілем КАМАЗ НОМЕР_1, водій ОСОБА_3, вантажу соняшника за маршрутом с.Приют - м.Кіровоград. Згідно відбитку печатки Ганнівського фельдшерсько-акушерського пункту Новоархангельського району водій за станом здоров'я до управління допущений. Згідно з записом у подорожньому листі та відбитку штампу Головавтотрансінспекції України 23.09.09р. в м. Кіровоград на вул. Мурманській складений акт.
23 вересня 2009 року позивачем виписана товарно-транспортна накладна 155 (а.с. 30) про відправлення з с.Приют вантажовідправником Агрофірмою ТОВ «Авангард ЛТД» соняшника вантажоодержувачу ПП «Агрохім» до пункту розвантаження - м. Кіровоград ЗАТ Креатив, номер подорожнього листа 528.
Згідно з накладною № 113 від 23.09.2009 р. (а.с. 29) на елеватор Заводу модифікованих жирів ЗАТ «Креатив» від ПП «Агрохім» автомобілем НОМЕР_1, (водій ОСОБА_4) доставлено соняшник.
Аналіз матеріалів справи та норм права, які регулюють спірні правовідносини, показав наступне.
Права та обов'язки водія транспортного засобу визначені ст.16 Закону України від 30.06.1993, № 3353-ХІІ "Про дорожній рух". Так, згідно з нормами зазначеної статті водій серед інших прав та обов'язків має право, зокрема: керувати транспортним засобом і перевозити пасажирів або вантажі на дорогах, вулицях та в інших місцях, де рух транспорту не заборонено у встановленому порядку; довіряти у встановленому порядку право користування і розпорядження приватним транспортним засобом іншій особі, яка має відповідне право на керування. Обов'язок водія мати при собі та на вимогу працівників міліції надавати дорожні (маршрутні) листи і документи на вантаж, що перевозиться а у випадках, передбачених законодавством, страховий поліс (сертифікат) про укладання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів та ліцензійну картку на автомобільний транспортний засіб у разі надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів не стосується власників транспортних засобів, які використовують їх в індивідуальних некомерційних цілях.
Частиною 6 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України, від 07.09.1998р. № 1388, передбачено, що транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами в реєстраційно-екзаменаційних підрозділах Державтоінспекції. Транспортні засоби, що належать декільком фізичним або юридичним особам (співвласникам), за їх письмовою заявою реєструються за однією з таких осіб.
За приписами ст.3 Закону України від 05.04.2001, № 2344-ПІ "Про автомобільний транспорт" цей Закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої ради та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень. При цьому, "перевізником" згідно із статтею 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визнається особа, яка надає послуги з перевезення пасажира чи (та) вантажу автомобільним транспортом загального користування (тобто як юридична, так і фізична особа).
Статтею 1 Закону України від 01.06.2000р. № 1775-ІІІ "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" визначено, що господарська діяльність це - будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, юридичних осіб, а також фізичних осіб - підприємців, пов'язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт. За визначенням цієї статті ліцензія це - документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку у разі його встановлення Кабінетом Міністрів України за умови виконання ліцензійних умов.
Ліцензуванню згідно з п. 33 ст. 9 Закону № 1775-Ш підлягає господарська діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт". Статтею 14 Закону № 1775-Ш визначено, що до ліцензій на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом додаються ліцензійні картки на кожен автомобільний транспортний засіб. Ліцензійна картка є бланком суворої звітності, до якої заносяться реєстраційні дані ліцензії та автомобільного транспортного засобу.
Відповідно до ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Статтею 317 Цивільного кодексу визначено, що власникові належить право володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону, усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, держава не втручається у здійснення власником права власності.
Згідно зі ст.45 Закону України від 30.06.1993, № 3353-ХІІ «Про дорожній рух» медичний огляд проводиться з метою визначення здатності кандидатів у водії і водіїв до безпечного керування транспортними засобами. Зазначений огляд включає: попередні, періодичні, щозмінні перед рейсові і після рейсові огляди, а також позачергові огляди, зумовлені необхідністю. Періодичність оглядів, порядок їх проведення і направлення водіїв на позачергові огляди визначаються спільним актом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я і Міністерства внутрішніх справ України.
За нормами ст. 46 Закону № 3353-ХІІ для медичного контролю обслуговування водіїв та їх оздоровлення підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та господарювання при чисельності водіїв 100 і більше чоловік створюються відомчі спеціалізовані медичні, фельдшерські та оздоровчі пункти, медико- санітарні частини, поліклінічні відділення та заклади охорони здоров'я, а при чисельності водіїв менше 100 чоловік - з територіальними медичними закладами укладаються договори на їх медичне обслуговування.
Відповідно до п.п. 1.9., 1.10 Положення про медичний огляд кандидатів у водії та водіїв транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я, МВС, від 05.06.2000, № 124/345, в редакції чинній на день виникнення спірних правовідносин, в результаті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень, щозмінний перед рейсовий та після рейсовий медичні огляди водіїв транспортних засобів проводяться лікарями або середніми медичними працівниками, які здійснюють медичний контроль обслуговування водіїв підприємств, установ, організацій. Медичні працівники мають право проводити зазначені медичні огляди після періодичного (1 раз на три роки) навчання методам їх проведення в Українському медичному центрі безпеки дорожнього руху та його філіалах відповідно до Порядку навчання медичних працівників методам проведення перед рейсових (після рейсових) медичних оглядів водіїв транспортних засобів, затвердженого наказом МОЗ України від 28.11.97 N 339, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 11.12.97 за N 592/2396. Український медичний центр безпеки дорожнього руху та його філіали організовують та контролюють роботу і підготовку фахівців, які здійснюють навчання медичних працівників методам проведення щозмінних перед рейсових та після рейсових медичних оглядів водіїв транспортних засобів.
Згідно з нормами ст.48 Закону України від 05.04.2001р. № 2344-ІІІ "Про автомобільний транспорт" обов'язок юридичних осіб та їх водіїв, які виконують вантажні перевезення на договірних умовах мати певні документи: для автомобільного перевізника - ліцензія та документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством України.
Порядок укладення договору про перевезення вантажу визначено статтею 50 Закону № 2344-ІІІ. Згідно норм зазначеної статті договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). При цьому, істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Статтею 638 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Термін «дорожній лист» надається в ст.1 Закону України від 05.04.2001р. № 2344-Ш "Про автомобільний транспорт", де визначено, що це - документ установленого зразка для визначення та обліку роботи транспортного засобу.
Відповідальність юридичних осіб за порушення про автомобільний транспорт передбачена статтею 60 Закону № 2344-ІІІ, зокрема, за надання послуг з перевезень та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З урахуванням документів про реєстрацію транспортного засобу (а.с. 107) суд першої інстанції вірно визначився, що власником зазначеного автотранспорту є позивач - ТОВ Агрофірм Авангард ЛТД. Колегія суддів також погоджується з висновком суду про те, що трактування відповідачем норм Закону № 2344-Ш в частині відсутності у дорожньому листі штампу медичного працівника відповідного зразка як відсутність дорожнього листа в цілому не ґрунтується на нормах законодавства. Застосування до позивача відповідальності за невідповідність відмітки у дорожньому листі про здійснення медичного огляду є неправомірною, оскільки в процедурі посвідчення факту відповідності здоров'я водія нормам, що дозволяють керувати транспортним засобом відповідальність покладається на медичну установу та її працівників. З аналізу норм чинного законодавства судом встановлено, що відповідальність у вигляді застосування фінансових санкцій передбачена не за невідповідне оформлення дорожнього листа а за відсутність дорожнього листа як такого.
Висновки відповідача щодо надання позивачем послуг з перевезення вантажу спростовуються нормами ст. 50 Закону № 2344-ІІІ, ст.ст. 638, 909 Цивільного кодексу України, оскільки видаткова накладна від 23.09.2009 р. (а.с. 36) не може вважатися договором на надання послуг з перевезення вантажу оскільки не містить істотних умов договору, а саме: найменування та місцезнаходження сторін; місце та час навантаження і час розвантаження; умови та термін перевезення; вартість перевезення. Тобто відповідачем не доведено належними доказами правомірності прийнятого рішення.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду стосовно відмови в задоволенні позовних вимог щодо закриття справи про адміністративне правопорушення. Висновки суду з цього питання відповідач не спростовує.
За таких обставин, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення. Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення. Доводи апелянта не спростовують висновків суду. Апеляційна скарга задоволенню не підлягає; постанову суду слід залишити без змін.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Кіровоградській області на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі №2а-2976/10/1170 залишено без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 18.11.2010р. у справі №2а-2976/10/1170 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст.254 КАС України та може бути оскаржена в касаційному порядку.
Головуючий: О.А. Проценко
Суддя: А.В. Шлай
Суддя: Л.П. Туркіна