08 квітня 2014 рокусправа № 811/1968/13-а
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Уханенка С.А.
суддів: Богданенка І.Ю. Дадим Ю.М.
за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області" (№ 37) на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 р. по справі за позовом державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області" (№ 37) до Долинської міжрайонної державної податкової інспекції у Кіровоградській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення ,-
У червні 2013 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням ухвали Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року про роз'єднання позовних вимог, просив скасувати податкове повідомлення - рішення та визнати його необґрунтованими від 22.03.2013 року № 0000051710 на загальну суму 164 994,06 грн., яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб: 136 043,57 грн. за основним платежем та 28 950,49 за штрафними санкціями.
Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити позовні вимоги.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що державне підприємство "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)" зареєстроване як юридична особа Устинівською районною державною адміністрацією Кіровоградської області 13.07.2000р., що підтверджується довідкою з ЄДРПОУ та перебуває на обліку у Долинській МДПІ Кіровоградської області ДПС (Устинівське відділення) як платник податків.
Податковим органом в період з10.12.2012 року по 18.12.2012 року було проведено виїзну позапланову документальну перевірку державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області" (№ 37) з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.09.2012 рр. за результатами якої складено акт від 25.12.2012 року № 119/16-0/08680264.
На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0000011710 від 10.01.2013р., яким податковим органом збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 169401,21 грн., у тому числі за основним платежем - 139569,29 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями) - 29831,92 грн.
Відповідно до висновків вказаного акту податковим органом встановлено допущені позивачем наступні порушення: зокрема, п.6.1 ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб", п.169.1 ст.169 Податкового кодексу України, за результатами чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 139569,29 грн., у тому числі за 2012р. - 59401,02 грн., 2011р. - 48088,22 грн., 2010р. - 27011,60 грн., 2009р. - 5068,45 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з правомірності висновків податкового органу щодо відсутності підстав для застосування податкової соціальної пільги при оплаті праці засуджених.
Такий висновок суду першої інстанції відповідає обставинам справи та нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Так, матеріали справи свідчать, що предметом спору в даній справі є віднесення оплати праці виконуваної засудженими до позбавлення волі особами під час відбування покарання до заробітної плати, що в свою чергу дає право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу на суму соціальної пільги.
Кодексом законів про працю від 10.12.71 (далі - КЗпП) встановлено, що право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою (стаття 2).
Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.
Трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (частина перша статті 21 КЗпП).
Пунктом 1 статті 118 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі-Кодексу) встановлено, що засуджені до позбавлення волі повинні працювати в місцях і на роботах, які визначаються адміністрацією колонії.
Згідно із пунктом 1 статті 120 Кодексу праця осіб, засуджених до позбавлення волі, оплачується відповідно до її кількості і якості. Форми і системи оплати праці, норми праці та розцінки встановлюються нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань.
Відповідно до підпункту 6 пункту 2 статті 13 Закону України від 23.06.05 N 2713-IV "Про Державну кримінально-виконавчу службу в Україні" трудові відносини засуджених регулюються законодавством про працю з урахуванням вимог кримінально-виконавчого законодавства.
Інструкцією з оплати праці засуджених до обмеження та позбавлення волі, затвердженої наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.10.04 N 191 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 18.10.04 за N 1328/9927 (далі - Інструкція N 191), встановлено, що засуджені до обмеження волі залучаються до праці на виробництві (підприємствах або в майстернях) виправних центрів або на підприємствах, в установах чи організаціях усіх форм власності на підставі укладених письмових угод між установою та замовником за умови забезпечення належного нагляду за їхньою поведінкою (підпункт 1.1 пункту 1). При цьому, праця засуджених до обмеження волі регулюється законодавством про працю, за винятком правил прийняття на роботу, звільнення з роботи, переведення на іншу роботу.
Підпунктом 4.1 пункту 4 Інструкції N 191 встановлено, що із заробітної плати, отриманих пенсій та інших доходів засуджених здійснюються утримання відповідно до законодавства з дотриманням такої черговості: податок з доходів фізичних осіб (крім сум отриманих пенсій); аліменти; вартість харчування, одягу, взуття, білизни, комунально-побутових та інших наданих послуг (крім вартості спецодягу і спецхарчування); за виконавчими листами на користь громадян; за виконавчими листами на користь юридичних осіб; відшкодування матеріальних збитків, заподіяних засудженими державі під час відбування покарання.
Враховуючи наведене, а також зважаючи на те, що при нарахуванні доходів у вигляді заробітної плати об'єкт оподаткування визначається як нарахована сума такої заробітної плати, зменшена на суму збору до Пенсійного фонду України та внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, які відповідно до закону справляються за рахунок доходу найманої особи (пункт 3.5 статті 3 Закону N 889, п.164.6 ПК України), заробітна плата осіб засуджених до позбавлення волі не відповідає визначенню заробітної плати в розумінні Закону України від 22.05.03 N 889-IV "Про податок з доходів фізичних осіб" та Податкового кодексу і вказані особи не є найманими працівниками відповідно до чинного трудового законодавства, тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що підстави до застосування податкової соціальної пільги до вищевказаних доходів відсутні.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, у зв'язку чим суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу державного підприємства "Сільськогосподарське підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області" - залишити без задоволення.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 11 липня 2013 р. - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.
Головуючий: С.А. Уханенко
Суддя: І.Ю. Богданенко
Суддя: Ю.М. Дадим