16 червня 2009 р.
№ 16/719-08
Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі:
Головуючого судді Кузьменка М.В.,
суддів Васищака І.М.,
Палій В.М.,
розглянувши касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Нафтопроммаш" на рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2009р. та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2009р.
у справі №16/719-08 господарського суду Сумської області
за позовом Закритого акціонерного товариства "Юнікон"
до відповідача Відкритого акціонерного товариства "Нафтопроммаш"
про стягнення 12 388,39грн.
за участю представників:
ЗАТ "Юнікон" -Горобець М.А.;
ВАТ "Нафтопроммаш" - не з'явилися
Закрите акціонерне товариство "Юнікон" звернулося до господарського суду Сумської області з позовом та просило суд стягнути з відповідача -Відкритого акціонерного товариства "Нафтопроммаш" 12 388,39грн., у т.ч. 8715,31грн. основної заборгованості, 3 486,12грн. штрафу, 166,19грн. пені, 20,77грн. процентів.
В обґрунтування заявлених вимог, відповідач посилається на те, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за договором поставки №ПР-19/2008 від 05.05.2008р. в частині оплати поставленого товару в установлений договором строк (а.с.2-4).
Відповідач у справі - ВАТ "Нафтопроммаш" заявлені вимоги визнав в частині стягнення основної заборгованості у розмірі 8 715,31грн., 166,18грн. пені та 20,77грн. процентів. Вимоги в частині стягнення 3 486,12грн. штрафу відхилені ним з посиланням на те, що притягнення до відповідальності за одне й те саме порушення суперечить ст.61 Конституції України (а.с.38).
Рішенням господарського суду Сумської області від 29.01.2009р. заявлені вимоги задоволені частково. Відповідно до рішення суду з ВАТ "Нафтопроммаш" на користь ЗАТ "Юнікон" стягнуто 8 715,31грн. основної заборгованості, 3 319,93грн. штрафу, 166,19грн. пені, 20,77грн. процентів; в частині стягнення 166,19грн. штрафу відмовлено (а.с.43-45).
Заявлені позовні вимоги задоволені судом першої інстанції з огляду на те, що:
- відповідач допустив порушення зобов'язання в частині оплати поставленого товару в установлений договором строк, допустивши заборгованість у розмірі 8715,31грн.;
-порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою відповідальність у вигляді нарахування процентів, передбачених ст.625 ЦК України;
-за порушення зобов'язання в частині оплати товару в установлений строк, сторонами у договорі встановлена відповідальність у вигляді сплати штрафу та пені.
При цьому, розмір штрафу, який підлягає стягненню, зменшено судом першої інстанції на 166,19грн.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2009р. рішення господарського суду Сумської області від 29.01.2009р. залишено без змін (а.с.74-78).
Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами в частині задоволення заявлених вимог про стягнення штрафу, ВАТ "Нафтопроммаш" звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та просить їх у відповідній частині скасувати, а у задоволенні таких вимог -відмовити.
Вимоги касаційної скарги мотивовані неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права (а.с.83-85).
Позивач у справі -ЗАТ "Юнікон" у відзиві на касаційну скаргу, вважаючи її доводи безпідставними, просить прийняті у справі судові акти залишити в силі.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час вирішення спору у даній справі по суті заявлених вимог та перегляді прийнятого рішення в апеляційному порядку, встановлені наступні обставини.
05.05.2008р. між сторонами у справі -ЗАТ "Юнікон" та ВАТ "Нафтопроммаш" укладено договір поставки №Пр-19/2008, за умовами якого позивач зобов'язувався поставити металопродукцію та будівельні матеріали у асортименті, кількості, якості та за ціною, які зазначені у специфікаціях, а відповідач - прийняти їх та оплатити.
Даний договір з урахуванням підписаної сторонами специфікації є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань.
Так, ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст.174 ГК України, є господарський договір.
При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Судами встановлено, що позивачем виконані взяті на себе зобов'язання в частині поставки продукції, яка визначена специфікацією №сХфХ000160 від 13.10.2008р., а саме поставлено відповідачу продукції на суму 9 434,32грн., що підтверджується видатковою накладною №ХФХ2932 від 13.10.2008р. та не заперечується відповідачем.
Спір у даній справі виник у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за вищевказаним договором щодо оплати поставленого товару в установлений договором строк.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст.175 ГК України.
Згідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
В силу ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зазначеною специфікацією сторонами визначено, що відповідач здійснює оплату партії товару шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача протягом 7 банківських днів з дати поставки, якою є дата видаткової накладної.
Судами встановлено, що відповідач порушив взяті на себе зобов'язання в частині оплати поставленого товару в установлений строк, допустивши заборгованість у розмірі 8 715,31грн.
За таких обставин, є правильним висновок суду першої інстанції, який підтриманий апеляційною інстанцією, щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення з відповідача 8 715,31грн. основної заборгованості.
Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновків судів щодо мотивованості заявлених вимог в частині стягнення трьох процентів річних.
Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи встановлення факту прострочення грошового зобов'язання відповідачем, суди дійшли правильного висновку щодо задоволення вимог про стягнення процентів.
Також предметом спору у даній справі є застосування до відповідача відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань з оплати поставленого товару у встановлений договором строк.
В силу ст.216, ч.1 ст.218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання. Одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені штраф і пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ч.4 ст.231 ЦК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються у розмірі, передбаченому договором.
Договором передбачена відповідальність у випадку порушення строків оплати товару у вигляді пені у розмірі 0,1% від заборгованості за кожен день прострочення. При цьому, за порушення строків оплати більше як на 10 календарних днів додатково до пені сплачується штраф у розмірі 40% від загальної суми заборгованості (п.7.3 договору).
Розмір пені, встановлений сторонами у договорі у період, за який нарахована пеня -23.10.2008р. по 20.11.2008р., перевищував подвійну облікову ставку НБУ. Однак, враховуючи, що позивачем обраховано загальний розмір пені з урахуванням максимального розмірі пені, визначеному ст.343 ГК України та ст.3 Закону України "Про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"; позивачем пеня обрахована з урахуванням вимог п.6 ст.232 ГК України, заявлені позивачем вимоги обґрунтовано задоволені судами.
Також, колегія суддів погоджується з правильністю висновку судів щодо обґрунтованості заявлених вимог в частині стягнення штрафу.
Так, відповідна відповідальність за порушення строків оплати товару більш як на 10 календарних днів встановлена за взаємною згодою сторін у договорі.
Посилання скаржника на те, що стягнення з нього штрафу та пені за порушення зобов'язань за договором суперечить ст.61 Конституції України не заслуговують на увагу з наступних підстав.
В силу ст.61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Стаття 61 міститься у розділі "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина", тому положення ч.1 ст.61 стосуються лише фізичних осіб.
Крім того, скаржником необґрунтовано ототожнюються поняття "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність".
Так, "притягнення до юридичної відповідальності" не ідентичне поняттю "юридична відповідальність", що визначено у п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 27.10.99р. у справі №1-15/99. При цьому, у контексті змісту положень норм Конституції України, у т.ч. ст.61, терміни "притягнення до юридичної відповідальності" та "юридична відповідальність" розмежовуються.
Крім того, умови договору передбачають цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки -пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку порушення виконання зобов'язання з оплати у, встановлений вказаним договором та специфікацією, строк понад 10 календарних днів, не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість вимог позивача в частині стягнення пені та штрафу, зменшивши його розмір відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, і рішення суду першої інстанції у вказаній частині обґрунтовано залишено без змін апеляційною інстанцією.
З урахуванням наведеного підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових актів не має.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11111 ГПК України, колегія суддів
постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.03.2009р. у справі №16/719-08 господарського суду Сумської області залишити без змін, а касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Нафтопроммаш" -без задоволення.
Головуючий суддя Кузьменко М.В.
Судді Васищак І.М.
Палій В.М.