Іменем України
21.05.09 Справа №8/52/09
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В. судді Мойсеєнко Т. В. , Кричмаржевський В.А. , Шевченко Т. М.
при секретарі Савченко Ю.В.
за участю представників:
позивача - Балабанова С.А., довіреність № 107/1 від 18.05.2009 року;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи № 8/52/09 та апеляційну
скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрСпецТрейдКоорпорейшен», м.Запо-
ріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2009 року у справі №8/52/09
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Спутнік», м.Дніпропетровськ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю«УкрСпецТрейдКоорпорейшен», м. Запоріжжя
про стягнення суми
Встановив:
Рішенням господарського суду Запорізької області від 12.02.2009р. у справі №8/52/09 (суддя Попова І.А.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнено з відповідача на користь позивача 15 500,00 грн.- основного боргу, 973,33 грн. -3% річних, 6 339,50 грн.- втрат від інфляції. Судові витрати покладено пропорційно задоволеним вимогам. В іншій частині позову відмовлено.
Рішення суду прийнято з посиланням на ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України та мотивовано тим, що відповідачем порушено умови договору № 338 від 01.11.2006 року: не повернуто три одиниці техніки та не перераховано за неї 15 500,00грн. грошових коштів позивачу. Таким чином, за відповідачем склалася заборгованість, розмір якої доведено матеріалами справи. Крім того, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання і на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми. Господарський суд Запорізької області визнав позовні вимоги в цій частині нормативно та документально обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У позові в частині стягнення пені відмовлено у зв'язку з тим, що розмір пені сторонами у договорі не визначений. Також частково відмовлено у стягненні 3% річних з підстав невірного розрахунку.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим рішенням, відповідач подав до Запорізького апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції по справі № 8/52/09 від 12.02.2009 року в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 6 339,50 грн., відмовити в задоволенні позовних вимог в цій частині.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що господарським судом неповно з'ясовані обставини щодо стягнення інфляційних нарахувань. Заявник зауважує, що індекс інфляції обчислюється виключно до споживчих цін, як то встановлено ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і зазначені позивачем показники індексу інфляції не можуть застосовуватись до розрахунків за транспортні засоби, так як дійсні зобов'язання не підпадають до об'єктів індексації грошових доходів населення. Більш того, на думку апелянта, при здійсненні розрахунку інфляційних нарахувань допущено арифметичну помилку. Відповідач вважає, що інфляція за період з грудня 2006 року по листопад 2008 року складає 5 843,50 грн., бо індекс інфляції за заявлений позивачем період складає 1,377.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу зазначає, що апеляційна скарга відповідача є безпідставною та направленою на затягування виконання рішення по справі. Просить суд відмовити у задоволенні апеляційної скарги по справі № 8/52/09.
Ухвалою Запорізького апеляційного господарського суду від 10.04.2009р. апеляційна скарга відповідача була прийнята та призначена до розгляду на 21.05.2009р.
Розпорядженням голови Запорізького апеляційного господарського суду № 945 від 21.05.2009р. справу призначено до розгляду у складі колегії суддів головуючого судді Мойсеєнко Т.В., суддів Кричмаржевський В.А., Шевченко Т.М., даною колегією прийнято постанову.
Представник відповідача у судове засідання, призначене на 21.05.2009 року не з'явився, завчасно надіславши на адресу суду письмове клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги, у зв'язку з неможливістю представника бути присутнім у судовому засіданні через необхідність перебувати о 14-00 годині на засіданні у Ленінському районному суді м. Запоріжжя.
Представник позивача, присутній у судовому засіданні заперечує проти задоволення зазначеного клопотання, просить розглянути апеляційну скаргу без у часті відповідача.
Колегія суддів, клопотання відповідача залишила без задоволення, як безпідставне, оскільки відповідач є юридичною особою та не був позбавлений можливості відповідно до статті 28 ГПК України направити для участі у судовому засіданні іншу уповноважену особу або звернутися за юридичною допомогою до інших осіб. Також колегія зазначає, що обставини вказані у клопотанні відповідача не підтверджені належними, в розумінні ст. 36 ГПК України доказами.
Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними матеріалами.
За клопотанням представника позивача судовий процес вівся без застосування засобів технічного забезпечення та за її згодою у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Відповідно до ст.99 ГПК України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у повному обсязі.
Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при прийняті оскаржуваного рішення, знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Матеріалами справи встановлено, що 01.11.2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю Торговий дім «Спутнік» (позивач по справі, покупець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «УкрСпецТрейдКоорпорейшен» (відповідач по справі, дилер за договором) укладено дилерський договір № 338, відповідно до умов якого, продавець зобов'язується передати у власність, а дилер прийняти та оплатити мототехніку, сільськогосподарську техніку, навісне обладнання, запасні частини та ін. (далі товар) на умовах даного договору, в асортименті, кількості та номенклатурі відповідно до накладних, які є невід'ємною частиною договору.
Оплата за товар, поставлений за договором, здійснюється протягом 20 банківських днів з моменту поставки кожної партії товару за накладною (п. 3.2. договору).
Пунктом 3.6. договору передбачено, що у випадку не реалізації товару протягом строку, вказаного у п.3.2., за погодженням сторін здійснюється повернення нереалізовано-го товару, або строк платежу продовжується на наступні 20 (двадцять) банківських днів.
Умовами договору також передбачено право продавця на повернення не проданого товару, при цьому дилер зобов'язаний повернути товар протягом 5 робочих днів з моменту отримання письмового повідомлення від продавця. Повернення товару продавець здійснює власним транспортом, за свій рахунок (п. 3.7. договору).
З матеріалів справи вбачається, що видатковою накладною № СП 061102-003 від 02.11.2006 року позивач передав відповідачу для реалізації 7 одиниць товару (моторо-лерів) на загальну суму 37 789,00 грн., які прийняті останнім, про що свідчить підпис уповноваженої особи на зазначеній накладній та довіреність серії ЯМС № 971513 від 30.10.2006 року (а.с. 12).
У зв'язку з довгостроковою не реалізацією товару, позивач 26.09.2008 року звернувся до відповідача з вимогою у дводенний строк підготувати техніку для повернення (а.с. 16).
Згідно накладної № КО-0006 від 29.09.2008 року відповідач повернув позивачу не проданий товар на суму 22 289,00 грн. у кількості чотирьох одиниць товару (а.с. 17).
Таким чином, не погашена заборгованість відповідача за договором складає 15 500,00 грн.
Враховуючи факт не погашення відповідачем заборгованості, позивач 19.11.2008 року направив на адресу товариства з обмеженою відповідальністю «УкрСпецТрейдКоорпорейшен» претензію, в якій пропонує останньому у 3-денний строк сплатити заборгованість за товар з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час пророчення, 3% річних та розмір подвійної ставки НБУ, всього суму у розмірі 22 289,00 грн.
З матеріалів справи вбачається, що на день подання позовної заяви відповідач заборгованість не сплатив, нереалізований товар не повернув.
Факт порушення відповідачем грошових зобов'язань встановлений матеріалами справи. Доказів своєчасної та повної сплати заборгованості відповідач суду не надав. Стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені стало предметом позовних вимог.
Пунктом 1 ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідачем не надано ні суду першої, ні суду апеляційної інстанції доказів повернення решти отриманої від позивача техніки або перерахування грошових коштів позивачу, також не надано доказів, що техніку не було реалізовано у встановлені договором строки.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 15 500,00грн.
Стосовно вимог про стягнення пені, інфляційних та 3% річних колегія зазначає наступне.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Пунктом 5.1. договору передбачено, що за неналежне виконання умов даного договору сторони несуть відповідальність відповідно діючого законодавства України.
Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з того, що відповідач на день подання позовної заяви і до теперішнього часу не сплатив суму основного боргу, колегія судів вважає вимоги щодо стягнення суми інфляційних втрат та 3% річних нормативно та документально обґрунтованими.
Перевіривши розрахунок, наданий позивачем, колегія суддів вважає суму інфляційних втрат у розмірі 6 339,50 грн., нарахованих за період: грудень 2006 року - грудень 2008 року обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Щодо суми 3% річних, то колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Запорізької області, вважає, що позивач при розрахунку цієї суми припустився помилки, отже в цій частини позовні вимоги місцевий господарський суд правомірно задовольнив частково в сумі 973,33 грн. внаслідок невірного виконання розрахунку позивачем.
Стосовно позовних вимог в частині стягнення пені, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до положень Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір неустойки повинен бути погодженим сторонами. Передбачений п. 5.3. договору розмір неустойки не можна визнати погодженим, оскільки сторони не визначили, розмір пені, бо не встановили, в якому розмірі подвійна облікова ставка НБУ застосовується при розрахунку пені (в розмірі, яка діяла на момент прострочення зобов'язання або у період за який нараховується, чи на момент стягнення пені) але ж ця величина не є постійною.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, вважає вимоги в частині стягнення пені нормативно та документально необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Доводи заявника апеляційної скарги щодо неправомірного стягнення з відповідача суми інфляційних нарахувань у розмірі 6 339,50 грн., спростовуються вищевикладеним та наступним.
Відповідно до визначення наданого у наказі Держкомстату України від 14.11.06 р. №519, інфляція це процес знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги. Відповідно до ст. 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін (інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Враховуючи інфляційні процеси, що відбуваються у державі, законодавець встановив відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, а саме: сплати кредиторові суми основного боргу з урахуванням індексу інфляції, бо порушення грошових зобов'язань веде до матеріальних втрат у зв'язку зі знеціненням грошових коштів.
Посилання відповідача на ст.3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» щодо неможливості застосування індексу інфляції до розрахунків за транспортні засоби є помилковим, бо обов'язок відповідача сплати позивачу основний борг з урахуванням індексу інфляції передбачений не цим законом, а ст.625 ЦК України, яка визначає відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання і не містить виключень стосовно того, у якій сфері та за які товари здійснюються розрахунки.
Помилився відповідач і в визначенні індексу інфляції, який застосовується за період заявлений у позові. Так, індекс інфляції за період з грудня 2006р. по грудень 2008р. складає 143,88, який визначається шляхом перемноження індексів інфляції, що були офіційно встановлені у кожному місяці вказаного періоду, а індекс інфляції за період грудень 2006р. по листопад 2008р. складає 140,9253. Отже, оскільки суд не може виходити за межі позовних вимог, то він стягнув суму інфляційних заявлених позивачем, яка є меншою ніж фактична вирахувана з застосуванням вказаних індексів інфляції. Розрахунок заявника апеляційної скарги визначений у розмірі 1,377 зроблений невірно і є помилковим.
Відповідно до вимог статей 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Відповідачем не доведено тих обставин, на які він посилається в обґрунтування доводів апеляційної скарги.
Доводи скаржника не спростовуються висновків суду першої інстанції у даній справі.
Зазначені обставини досліджені судом першої інстанції на підставі наданих у судове засідання сторонами доказів. Порушення або неправильного застосування норм матеріального і процесуального права не вбачається, підстави для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду відсутні.
Судові витрати за розгляд справи у суді апеляційної інстанції, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід віднести на заявника апеляційної скарги.
Керуючись ст. 49 ст. 101-105 Господарсько процесуального кодексу України, Запорізький апеляційний господарський суд, -
Постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УкрСпецТрейдКоорпорейшен», м.Запоріжжя залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2009 року у справі №8/52/09 залишити без змін.
Головуючий суддя Мойсеєнко Т. В.
судді Мойсеєнко Т. В.
Кричмаржевський В.А. Шевченко Т. М.