02 червня 2009 р.
№ 5/119
Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:
Разводової С.С.-головуючого,
Плюшка І.А.,
Бернацької Ж.О. -доповідача,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу приватного підприємства "Автомир" на рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2008 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 в справі № 5/119 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Кіровоград" до приватного підприємства "Автомир" про стягнення суми
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явилися,
від відповідача: не з'явилися,
Позивач -товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Кіровоград" у листопаді 2008 року звернувся до господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до відповідача -приватного підприємства "Автомир" про стягнення вартості переданого товару в сумі 17404,5 грн.
Рішенням господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2008 (суддя Змеул О.А.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Кіровоград" до приватного підприємства "Автомир" задоволено з підстав правомірності та обґрунтованості його.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 (судді: Прокопенко А.Є. -головуючий, Дмитренко А.К., Крутовських В.І.) рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.208 залишено без змін з тих самих підстав.
Не погоджуючись з прийнятими судовими актами, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про їх скасування та прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається на неповне з'ясування судами обох інстанцій обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Кіровоград" (постачальник) з приватним підприємством "Автомир" (покупець) 16.04.2007 укладено договір № 79, згідно пункту 1.1 якого постачальник зобов'язується поставляти, а покупець - прийняти та оплатити товар в асортименті, кількості за ціною, вказаною у підписаних сторонами специфікаціях, що є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 2.2 договору поставка товару здійснюється партіями.
Пунктом 3.1 договору визначено, що оплата кожної партії товару здійснюється покупцем протягом 15 календарних днів з дати поставки партії товару, але до 25 числа місяця відвантаження товару.
За період з 23.10.2007 по 26.11.2007 позивач передав відповідачу товари, про що свідчать накладні.
Сторонами складено та підписано акт звірки розрахунків за період з 01.01.2007 по 31.07.2008, згідно якого заборгованість за переданий товар становить 17404,5 грн.
30.04.2008 постачальник надіслав покупцю претензію про сплату заборгованості за отриманий товар у сумі 17404,5 грн. Проте постачальник заборгованість за товар не сплатив.
Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися (від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статей 655, 692 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
За правилами статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Положеннями статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції.
Враховуючи наявність заборгованості за переданий товар, суди обох інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позову.
Інші доводи касаційної скарги про порушення під час прийняття оскаржуваних судових актів норм матеріального та процесуального права свого підтвердження не знайшли.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вичерпних висновків щодо обставин справи і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Таким чином, рішення господарського суду та постанова апеляційного господарського суду є законними і обґрунтованими, тому підстав для їх скасування не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу приватного підприємства "Автомир" залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Кіровоградської області від 11.12.2008 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.02.2009 в справі № 5/119 залишити без змін.
Головуючий, суддя:
С. Разводова
Судді:
І. Плюшко
Ж. Бернацька