"15" травня 2014 р. м. Київ К/800/40343/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Чумаченко Т.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3 на постанову Харцизького міського суду Донецької області від 03 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Харцизької міської ради Донецької області, третя особа - ОСОБА_4, про скасування рішення,
ОСОБА_2, ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до Харцизької міської ради Донецької області, третя особа - ОСОБА_4, про скасування пунктів 1, 34 рішення Харцизької міської ради Донецької області від 30.06.2006 №5/4-136.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю пунктів 1, 34 рішення Харцизької міської ради Донецької області від 30.06.2006 №5/4-136, якими вилучено земельну ділянку площею 0,00075 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, у ОСОБА_5 та передано у власність ОСОБА_4, який проживає за адресою: АДРЕСА_2, як таких, що прийнято за відсутності факту надання згоди на вилучення земельної ділянки з боку другого співвласника будинку АДРЕСА_1 - ОСОБА_3
Постановою Харцизького міського суду Донецької області від 03 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 із посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просили скасувати оскаржувані судові рішення та прийняти нове, про задоволення позову.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з договором купівлі-продажу від 06.07.1995 ОСОБА_6 продав, а ОСОБА_7 та ОСОБА_3 придбали житловий будинок, розміщений на земельній ділянці державного фонду 594 кв. м. в АДРЕСА_1
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 01.10.1999 спадкоємцем після смерті ОСОБА_7, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, є його дружина - ОСОБА_5.
Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно від 11.03.2007 жилий будинок АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_5 - на підставі свідоцтва про право на спадщину від 01.10.1999, та ОСОБА_3 - на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.1995 - по Ѕ частині.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 23.03.2007 спадкоємцем спадкового майна ОСОБА_5, яке складається, у тому числі, з Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 594,00 кв.м., є ОСОБА_2.
Пунктом 1 рішення Харцизької міської ради Донецької області від 30.06.2006 №5/4-136 земельна ділянка площею 0,00075 га зі згоди землекористувача ОСОБА_5, яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1, була вилучена із земель присадибної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 і передана до земель запасу , не переданих у власність , постійне користування або оренду в межах м. Харцизька.
Підпунктом 3.4 зазначеного рішення земельна ділянка площею 0,0603 га, розміщена за адресою: АДРЕСА_2, в тому числі земельна ділянка площею 0,00075 га із земель запасу та земель, не переданих у власність, постійне користування або оренду в межах м. Харцизька, була передана безоплатно у приватну власність ОСОБА_4, який мешкає за адресою: АДРЕСА_2, для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
Вказуючи на протиправність пунктів 1, 3.4 рішення Харцизької міської ради Донецької області від 30.06.2006 №5/4-136 як таких, що прийнято за відсутності згоди ОСОБА_3 на вилучення частини земельної ділянки, позивачі звернулися до суду із зазначеним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з правомірності оскаржуваних пунктів рішення як таких, що прийняті Харцизькою міською радою Донецької області на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, за відсутності факту порушення будь-який прав та законних інтересів позивачів. Зазначена позиція суду першої інстанції ґрунтується на тому, що, починаючи з 1995 року власники будинку АДРЕСА_1 не вживали заходів щодо оформлення речових прав на земельну ділянку, розміщену під житловим будинком та господарськими спорудами, у порядку, передбаченому земельним законодавством.
Підтримуючи позицію суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що при відмові ОСОБА_5 від користування часткою земельної ділянки у домоволодінні, в якому вона проживає на праві приватної власності, отримання згоди у ОСОБА_3 на таку відмову не потрібно.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, вказує на передчасність позиції судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.
Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.
Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що у випадку переходу речового права на житловий будинок, будівлю, споруду, до набувача також переходить речове право на земельну ділянку, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Такий перехід речових прав є нерозривним, оскільки у протилежному випадку відсутність переходу майнових прав на земельну ділянку, на якій розміщено, житловий будинок, будівля або споруда, фактично унеможливлювала б належну реалізацію суб'єктом майнових прав у відношенні вказаних об'єктів.
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи позицію щодо відсутності факту порушення прав та інтересів позивачів у зв'язку з відсутністю факту оформлення у встановленому порядку прав на земельну ділянку на адресою: АДРЕСА_1, не встановив, чи відноситься земельна ділянка площею 0,00075 га, яка передана у власність третій особі, до частини земельної ділянки, на якій розміщені житловий будинок, будівлі або споруди, або ж чи є вона такою, яка об'єктивно необхідна для обслуговування вказаних споруд, оскільки у зазначених випадках вилучення земельної ділянки впливає на майнові інтереси позивачів як співвласників будинку в силу положень 377 Цивільного кодексу України.
У свою чергу, суд апеляційної інстанції, вказуючи на достатність отримання згоди лише одним співвласником будинку, не врахував, що за змістом статті 358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, тобто, у даному випадку, за згодою всіх співвласників житлового будинку, будівель та споруд.
Відповідно до частин другої, третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм адміністративного процесуального права, а обґрунтованим ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.
За приписами частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки судами допущена неповнота встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, зазначене у відповідності до статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково.
Постанову Харцизького міського суду Донецької області від 03 червня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2013 року скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Харцизької міської ради Донецької області, третя особа - ОСОБА_4, про скасування рішення направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та не може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: