№К-28195/08
28 травня 2009 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі:
судді Костенка М.І. -головуючого, суддів Бившевої Л.І., Брайка А.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
при секретарі судового засідання:Коваль Є.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова (далі - ДПІ)
наухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2006
у справі№ 5/2448-19/487А
за позовомДПІ
доприватного підприємства «Галзбутсервіс» (далі - ПП «Галзбутсервіс»)
та товариства з обмеженою відповідальністю «Долоніт» (далі - ТОВ «Долоніт»)
провизнання недійсним господарського зобов'язання.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У листопаді 2005 року ДПІ звернулася до суду з позовом про визнання недійсним господарського зобов'язання між ПП «Галзбутсервіс» та ТОВ «Долоніт» та застосування наслідків, передбачених статтею 208 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
Постановою господарського суду Львівської області від 09.03.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2006, у задоволенні позову відмовлено з причин недоведеності позивачем наявності у сторін протиправного умислу під час укладання спірної угоди.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувану ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення по суті спору, яким позов задовольнити. В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає про неповне з'ясування судовими інстанціями усіх обставин справи та залишення ними поза увагою факт визнання недійсними установчих документів та свідоцтва про реєстрацію як платника податків ТОВ «Долоніт», обставини створення цього підприємства, які свідчать про наявність умислу цього суб'єкта господарювання на укладення угоди з метою приховування прибутків від оподаткування.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- в ході проведення комплексної позапланової документальної перевірки на предмет дотримання ПП «Галзбутсервіс» вимог податкового та валютного законодавства ДПІ було виявлено факт проведення цим підприємством взаєморозрахунків з ТОВ «Долоніт»;
- за наслідками направлення ДПІ запитів на проведення зустрічної перевірки ТОВ «Долоніт» було з'ясовано наявність між відповідачами укладеної усної угоди на суму 172740 грн., на виконання якої було виписано податкову накладну від 20.04.2004 № 32;
- рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 01.04.2005 у цивільній справі № 2-1481/3 було визнано недійсними установчі документи та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Долоніт»;
- фактично ТОВ «Долоніт» не звітувало до податкових органів лише з травня 2004 року;
- ДПІ не подано доказів на підтвердження факту заниження ТОВ «Долоніт» податкових зобов'язань.
Відповідно до частини першої статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, як вірно зазначено попередніми інстанціями, з аналізу наведеної норми Закону вбачається, що для визнання угоди недійсною на підставі статті 207 ГК України та застосування адміністративно-господарських санкцій в порядку статті 208 цього Кодексу є необхідною наявність суб'єктивного наміру сторін порушити вимоги закону при укладенні відповідного договору. Сам факт несплати податків (зборів, обов'язкових платежів) учасниками угоди не тягне за собою визнання цієї угоди недійсною, оскільки в такому випадку правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.
Таким чином, попередні судові інстанції, встановивши відсутність умислу сторін порушити вимоги закону під час укладення спірної угоди, зокрема, відсутність у матеріалах справи доказів усвідомлення учасниками угоди протиправності цієї угоди і суперечності її мети інтересам держави та суспільства, прагнення або свідомого допущення настання протиправних наслідків, - правомірно відмовили у позові про визнання спірної угоди недійсною із зазначених у позові підстав.
Посилання скаржника на анулювання реєстрації платника ПДВ одного з учасників спірної угоди - ТОВ «Доліт» - та визнання недійсними його установчих документів не можуть бути взяті до уваги Вищим адміністративним судом України.
Адже визнання недійсними установчих документів юридичної особи та подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ самі по собі не призводять до недійсності всіх угод, укладених з моменту державної реєстрації такої особи до моменту виключення її з державного реєстру, та не позбавляє правового значення видані за цими угодами податкові накладні. Як установлено судовими інстанціями, на час здійснення спірного зобов'язання ТОВ «Долоніт» було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також було зареєстровано як платник ПДВ.
Крім того, вимоги про визнання недійсним правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не можуть бути предметом позову.
Так, згідно з частиною першою статті 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - нікчемним. Як зазначено у частині другій статті 215 цього Кодексу визнання недійсним такого правочину не вимагається. Тому позови податкових органів про визнання такого правочину (угоди, господарського зобов'язання) недійсним судовому розгляду не підлягають.
Відповідно до частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Франківському районі м. Львова залишити без задоволення.
2. Постанову господарського суду Львівської області від 09.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 10.07.2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: Л.І. Бившева
А.І. Брайко
Є.А. Усенко
Т.М. Шипуліна