№ К-25532/06
28 травня 2009 року м. Київ
Вищий адміністративний суд України у складі:
судді Костенка М.І. -головуючого, суддів Бившевої Л.І., Брайка А.І., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,
при секретарі судового засідання:Коваль Є.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу державної податкової інспекції у Рокитнівському районі Рівненської області (далі - ДПІ)
напостанову господарського суду Рівненської області від 03.03.2006
та ухвалуЛьвівського апеляційного господарського суду від 29.05.2006
у справі№ 2/68
за позовомКиївського державного підприємства «Ізумруд» (далі - ДП «Ізумруд»)
доДПІ
проскасування податкових повідомлень-рішень.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України
У лютому 2006 року ДП «Ізумруд» звернулося до господарського суду Рівненської області з позовом про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 05.09.2005 № 0000942351/0 та № 0000932351/0 з мотивів їх невідповідності чинному законодавству України.
Постановою названого суду від 03.03.2006, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2006, позов задоволено частково; податкове повідомлення-рішення від 05.09.2005 № 0000942351/0 скасовано повністю; податкове повідомлення-рішення від 05.09.2005 № 0000932351/0 скасовано в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 26880 грн. Названі судові акти мотивовано перевищенням ДПІ граничного розміру штрафних санкцій, що підлягають застосуванню відповідно до підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», та незаконним застосуванням положень цього Закону під час визначення штрафних санкцій за порушення позивачем правил обігу готівки.
У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати оскаржувані рішення попередніх судових інстанцій та відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що з огляду на наведене у названому Законі визначення податкового зобов'язання до суми недоплати у розумінні підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 цього Закону включаються й суми штрафних санкцій.
Заслухавши суддю-доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- ДПІ було проведено комплексну планову перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства ДП «Ізумруд» за період з 01.04.2003 по 31.04.2005;
- результати перевірки було зафіксовано в акті від 22.08.2005;
- в ході проведеної перевірки було виявлено, зокрема, факт заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість шляхом зайвого віднесення до податкового кредиту у вересні 2003 року суми ПДВ - 388 грн., яку вже було включено до податкового кредиту у березні цього ж року, та наявність залишку невідзвітованої готівки в сумі 155 грн., виданої працівникові ДП «Ізумруд» на власні потреби та неповернутої після закінчення кінцевого строку її повернення;
- за наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.09.2005 № 0000942351/0, яким до позивача було застосовано штрафні санкцій за порушення порядку ведення касових операцій в сумі 39 грн., та податкове повідомлення-рішення від 05.09.2005 № 0000932351/0 про визначення позивачеві суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 27462 грн., у тому числі 388 грн. основного платежу та 27074 грн. штрафних санкцій.
Причиною виникнення спору у справі стало питання правомірності прийняття ДПІ оспорюваних податкових повідомлень-рішень.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»:
штрафні санкції за порушення податкового законодавства накладаються на платника податків у розмірах, визначених цією статтею, крім штрафних санкцій за порушення валютного законодавства, що встановлюються окремим законодавством (пункт 17.1);
у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули (підпункт 17.1.3 пункту 17.1).
Як вбачається з установлених судовими інстанціями обставин справи, сума недоплати з ПДВ згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням від 05.09.2005 № 0000932351/0 становила 388 грн., в зв'язку з чим з урахуванням наведеної норми Закону максимальний розмір штрафу, що підлягає стягненню з ДП «Ізумруд» за таке заниження суми податкового зобов'язання, має дорівнювати 194 грн. Відтак висновок господарських судів про незаконне застосування до позивача штрафних санкцій у сумі 26880 грн. за вказане порушення є вірним.
Твердження ДПІ про необхідність включення до недоплати й суми штрафних санкцій не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, оскільки фактично скаржник ототожнює поняття податкового зобов'язання (зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України) та податкового боргу (податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання).
Разом з тим, надана судами правова оцінка про незаконність прийняття ДПІ податкового повідомлення-рішення від 05.09.2005 № 0000942351/0 є невірною.
Так, скасовуючи зазначене рішення суди послалися на неправомірність його прийняття на підставі Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Однак зі змісту цього рішення вбачається визначення ДПІ суми штрафних санкцій на підставі статті 1 Указу Президента України «Про застосування штрафних санкцій за порушення норм з регулювання обігу готівки», якою передбачено, що у разі порушення юридичними особами всіх форм власності, фізичними особами - громадянами України, іноземними громадянами та особами без громадянства, які є суб'єктами підприємницької діяльності, а також постійними представництвами нерезидентів, через які повністю або частково здійснюється підприємницька діяльність, норм з регулювання обігу готівки у національній валюті, що встановлюються Національним банком України, до них застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу: за перевищення встановлених строків використання виданої під звіт готівки, а також за видачу готівкових коштів під звіт без повного звітування щодо раніше виданих коштів - у розмірі 25 відсотків виданих під звіт сум.
Відтак в даному разі з огляду на встановлений судовими інстанціями факт наявності у ДП «Ізумруд» невідзвітованої готівки в сумі 155 грн. застосування штрафу в розмірі 39 грн. (25 відсотків від цієї суми) є цілком обґрунтованим. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Якщо ж акт в цілому узгоджується з вимогами чинного законодавства і прийнятий відповідно до обставин, що склалися, тобто є вірним по суті, то окремі порушення встановленої процедури прийняття акта не можуть бути підставою для визнання його недійсним, якщо інше не передбачено законодавством.
Відповідно до статті 225 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції має право змінити судове рішення, якщо у справі немає необхідності досліджувати нові докази або встановлювати обставини, а судове рішення, яке змінюється, є помилковим тільки в частині.
На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 225, 231Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Рокитнівському районі Рівненської області задовольнити частково.
2. Постанову господарського суду Рівненської області від 03.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 у справі № 2/68 змінити, скасувавши їх в частині скасування податкового повідомлення-рішення від 05.09.2005 № 0000942351/0.
3. В іншій частині постанову господарського суду Рівненської області від 03.03.2006 та ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 29.05.2006 у справі № 2/68 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.
Головуючий суддя: М.І. Костенко
судді: Л.І. Бившева
А.І. Брайко
Є.А. Усенко
Т.М. Шипуліна