К/С № К-36564/06
06.05.2009 р. м. Київ
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючого судді Пилипчук Н.Г.
суддів Ланченко Л.В.
Бившевої Л.І.
Федорова М.О.
Степашка О.І.
при секретарі Остапенку Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську
на постанову Господарського суду Луганської області від 22.08.2006 р.
та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р.
у справі № 9/525пд-ад
за позовом Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську
до 1. Приватного підприємства «Луганський завод сільськогосподарських деталей»;
2. Приватного підприємства «Лугоптсервіс»
про визнання угоди недійсною,
Постановою Господарського суду Луганської області від 22.08.2006 р., залишеною без змін ухвалою Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р., у задоволенні позову відмовлено.
Ленінська МДПІ подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення судів попередніх інстанцій, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Судами попередніх інстанцій встановлені такі обставини.
Між ПП «Луганський завод сільськогосподарських деталей» та ПП «Лугоптсервіс» у 2003 році здійснені операції з купівлі-продажу металопрокату, розрахунки за який здійснені у безготівковій формі шляхом переказу грошових коштів на рахунок продавця.
Рішенням Слов'яносербського районного суду Луганської області від 21.07.2004 р. були визнані недійсними з 02.07.2003 р. - моменту реєстрації статутні документи.
Актом № 807 від 14.01.2005 р. Ленінською МДПІ анульовано свідоцтво ПП «Лугоптсервіс» про реєстрацію платника ПДВ.
У зв'язку з викладеними обставинами, податковий орган вважає, що укладена відповідачами угода має бути визнана недійсною на підставі ст.49 ЦК УРСР, із застосуванням наслідків, передбачених цією статтею.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною відповідно до ст.49 Цивільного кодексу УРСР є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому виявилась завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, і хто з її учасників мав намір на досягнення цієї мети.
За відсутності таких доказів наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
Суд касаційної інстанції знаходить правильною позицію судів попередніх інстанцій про відсутність підстави для висновку про укладення спірної угоди з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Визнання недійсними установчих документів та анулювання свідоцтва платника податку на додану вартість мало місце після укладення та виконання спірного договору.
Судами попередніх інстанцій не було виявлено доказів, які б підтверджували те, що укладення спірного договору не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, чи свідчили б про намір сторін ухилитися від оподаткування внаслідок виконання саме спірного договору.
Наявність умислу не може бути підтверджена лише рішенням суду про визнання установчих документів однієї сторони договору недійсними після укладення та виконання спірної угоди, оскільки предметом дослідження у такій справі є, зокрема, відповідність установчих документів вимогам чинного законодавства, дотримання вимог законодавства при створенні підприємства, а не наявність протиправного умислу при укладенні конкретної угоди, що мала місце під час підприємницької діяльності суб'єкта.
Сам факт визнання недійсними установчих документів підприємства не тягне за собою безумовних висновків про недійсність всіх угод, укладених з моменту його державної реєстрації і до моменту виключення з державного реєстру.
Виходячи із приписів ст. 6 Закону України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991р. № 887 та ч. 2 ст. 26 ЦК УРСР, чинних на час створення ПП «Лугоптсервіс», останнє набуло прав юридичної особи з дня його державної реєстрації, тобто мало цивільну правоздатність.
У відповідності до ч. 2 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» від 15.05.2003 р. № 755-IV , якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні.
Виходячи із вимог ч. 2 ст. 104 ЦК України до дня внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення реєстрації юридичної особи остання не є такою, що припинилася.
Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку здійснювати перевірку відповідності законодавству установчих документів іншого учасника господарських правовідносин та ставити під сумнів внесені до Єдиного державного реєстру відомості.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно відмовив у позові про визнання угоди недійсної як такої, що укладена з метою суперечною інтересам держави і суспільства, та правильно не застосував санкції, встановлені за виконання угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.
Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що у судів не було підстав для задоволення позову про визнання угоди недійсною, заявленого у липні 2006 року на підставі ст. 49 ЦК УРСР, виходячи також із такого.
З 01.01.2004 р. набрав чинності Цивільний кодекс України (далі у тексті ЦК України). Згідно із п.1 та п.2 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, Цивільний кодекс Української РСР від 18.07.1963 р. втратив чинність.
За змістом ч. 2 ст. 5 ЦК України кодекс має зворотну дію у часі у випадках, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.
Відповідно до ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже - є нікчемним. Як зазначено у ч.2 ст. 215 цього Кодексу визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Отже, висновок суду стосовно нікчемності правочину має бути викладений у мотивувальній, а не у резолютивній частині судового рішення.
Чинний ЦК України не містить таких публічно-правових наслідків укладення недійсної угоди, які були встановлені ст.49 ЦК УРСР. Цим кодексом скасована відповідальність у вигляді публічно-правової санкції - стягнення в доход держави, одержаного однією чи обома сторонами за угодою, за укладення угоди з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.
Таким чином, публічно-правові санкції, які були встановлені законом, чинним на момент укладення угод, але відсутні в ЦК України на момент прийняття рішення про притягнення до відповідальності, не можуть бути застосовані.
Господарський кодекс України, який набрав чинності з 01.01.2004 р., містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 Цивільного кодексу УРСР.
Утім, відповідно до пункту 5 розділу ІХ «Прикінцеві положення» Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються у разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються у разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказане порушення.
Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування правильних судових рішень.
Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -
Касаційну скаргу Ленінської міжрайонної державної податкової інспекції у м.Луганську залишити без задоволення, а постанову Господарського суду Луганської області від 22.08.2006 р. та ухвалу Луганського апеляційного господарського суду від 31.10.2006 р. - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.
Головуючий суддя Н.Г. Пилипчук
Судді Л.В. Ланченко
Л.І. Бившева
М.О. Федоров
О.І. Степашко