Ухвала іменем україни 29 квітня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_9,
суддів: ОСОБА_10, ОСОБА_11,
за участю прокурора ОСОБА_12,
розглянула в судовому засіданні кримінальну справу за касаційною скаргою представника потерпілого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_2 на вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 травня
2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня
2013 року.
Цим вироком
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, такого, що в силу ст. 89 КК не має судимості,
засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 1 ст. 121 КК - на строк 5 років; ч. 3 ст. 357 КК - на строк 1 рік обмеження волі. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_3 остаточно визначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю
3 роки та з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Постановлено стягнути із засудженого ОСОБА_3: 4446,75 грн і 10 000 грн на користь Комунального закладу «Оріхівської центральної лікарні» та потерпілого ОСОБА_1 відповідно.
Вирішено питання про стягнення судових витрат.
За вироком суду ОСОБА_3 визнано винним у тому, що він
10 листопада 2011 року у вечірній час, пошкодивши металевим гвоздодером замок на вхідних дверях та зайшовши в будинок за місцем проживання ОСОБА_1 по АДРЕСА_1, на ґрунті раніше складених особистих неприязних стосунків намагався вдарити потерпілого ножем, однак той вибив ніж із рук
ОСОБА_3
Після чого, ОСОБА_3 умисно завдав множинну кількість ударів по тілу ОСОБА_1 металевим гвоздодером, спричинивши тяжке тілесне ушкодження небезпечне для життя в момент заподіяння.
Тоді ж ОСОБА_3 незаконно заволодів паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, виданого 22 лютого 2011 року Оріхівським районним відділом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України.
Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня 203 року щодо ОСОБА_3 залишено без зміни.
У касаційній скарзі представник потерпілого ОСОБА_2, посилаючись на істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону, однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, а справу щодо його підзахисного направити на нове розслідування або на новий судовий розгляд. Обґрунтовуючи свої вимоги, представник потерпілого вказує на те, що незважаючи на задоволене клопотання про фіксацію перебігу судового розгляду справи, в її матеріалах наявні акти про часткову відсутність фіксації судового процесу. Представник ОСОБА_2 також указує на те, що його й потерпілого було позбавлено права виступити в дебатах, а також вважає, що дії ОСОБА_3 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 115.
Заслухавши доповідь судді, пояснення державного обвинувача, який вважав, що судові рішення у справі постановлено з істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки було порушено принцип рівності прав учасників, зокрема потерпілого ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 щодо їх права виступити в дебатах, перевіривши справу, обговоривши доводи, викладені у скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.
Відповідно до вимог статей 367-369 КПК 1960 року однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи є предметом перевірки судом апеляційної інстанції, який за результатами перевірки згідно зі ст. 366 цього ж Кодексу має право на скасування вироку суду на вказаних підставах.
Разом із тим, судом правильно встановлено фактичні обставини справи та зроблений обґрунтований висновок по доведеність винуватості
ОСОБА_3 у вчиненні злочинів за які його засуджено.
Такий висновок місцевого суду ґрунтується на зібраних у встановленому законом порядку та перевірених у судовому засіданні доказах, зокрема на показаннях самого засудженого у судовому засіданні, в яких він повністю визнав себе винним у скоєнні злочину за обставин встановлених судом і не заперечував своєї причетності до спричинення ОСОБА_1 умисного тяжкого тілесного ушкодження та заволодіння паспортом громадянина України на ім'я потерпілого.
Такі свідчення засудженого у деталях узгоджуються із показаннями потерпілого ОСОБА_1, свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5,
ОСОБА_6, ОСОБА_7, з даними, що містяться у протоколах огляду місця події, висновках експертиз щодо кількості, характеру, локалізації поранень у потерпілого та з іншими доказами, що містяться в матеріалах справи, які під час розгляду апеляції представника потерпілого в колегії суддів апеляційного суду сумніву не викликали, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Дії засудженого правильно кваліфіковані за ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 357 КК, а тому посилання у касаційній скарзі представника потерпілого на однобічність і неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду першої інстанції, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, колегія суддів визнає необґрунтованими. Окрім того, об'єктивність оцінки зазначених у вироку доказів було перевірено апеляційним судом. При цьому будь-яких порушень процесуального порядку збирання, дослідження та оцінки наведених у вироку доказів з боку органів досудового слідства і суду першої інстанції апеляційним судом не встановлено.
Покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 65, 75 КК з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, відсутності обставин, що обтяжують покарання та з урахуванням обставин, що його пом'якшують - щире каяття, визнання винуватості, активне сприяння розкриттю злочинів та повне відшкодування матеріальної шкоди.
Посилання представника потерпілого на неповноту досудового та судового слідства як на підставу повернення справи на додаткове розслідування, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки такі доводи були предметом розгляду як апеляційного суду так і суду першої інстанції, який за наслідками розгляду такого клопотання представника потерпілого виніс постанову про відмову в його задоволенні.
Як убачається з матеріалів справи, наведені в апеляції доводи представника потерпілого, в тому числі про відсутність у справі повного фіксування її судового розгляду, про неналежне повідомлення місцевим судом дня та часу проведення дебатів, про причетність ОСОБА_4 й ОСОБА_5 до побиття потерпілого, а також про наявність в діях останніх та свідка ОСОБА_8 ознак складу злочину, передбаченого ст. 162 КК , суд апеляційної інстанції обґрунтовано визнав безпідставними і належним чином мотивував у своєму рішенні висновки, з якими погодилася колегія суддів. Вони підтверджуються доказами ретельно перевіреними і належним чином оціненими судом апеляційної інстанції. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК 1960 року.
Істотних порушень КПК 1960 року, які перешкодили чи могли перешкодити судам повно та всебічно розглянути справу, колегія суддів не виявила.
З огляду на викладене та керуючись статтями 394-396 КПК 1960 року, пунктами 11, 15 розділу XI Перехідних положень КПК 2012 року, колегія суддів
Вирок Оріхівського районного суду Запорізької області від 28 травня
2013 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 05 серпня
2013 року щодо ОСОБА_3 залишити без зміни, а касаційну скаргу представника потерпілого ОСОБА_2 - без задоволення.
Судді:
ОСОБА_13 ОСОБА_14 ОСОБА_15