Справа № 346/48/14-ц
Провадження № 22-ц/779/1040/2014
Категорія 45
Головуючий у 1 інстанції Хільчук І. І.
Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.
29 квітня 2014 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Горблянського Я.Д.
суддів Беркій О.Ю., Пнівчук О.В.
секретаря Турів О.М.
з участю: апелянтів ОСОБА_2, ОСОБА_3
відповідача ОСОБА_4 та його представника ОСОБА_5
представника П'ядицької сільради - Сікорського Р.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 до ОСОБА_4, П'ядицької сільської ради про визнання незаконним рішення сільської ради та недійсним державного акту на право приватної власності на землю, - за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 на рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року, -
В січні 2014 року ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 звернулись в суд з позовними вимогами до ОСОБА_4, П'ядицької сільської ради про визнання незаконним та скасування рішення ІХ-ої сесії четвертого демократичного скликання П'ядицької сільської ради від 26.08.2003 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8 земельної ділянки площею 0,2066 га, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ №030401, конкретно на ділянку площею 0,2066 га, яку передано для будівництва і обслуговування жилого будинку і господарських будівель ОСОБА_8 Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачі отримали в спадщину земельну ділянку по сусідству з земельною ділянкою ОСОБА_4 та вважають, що відповідач незаконно приватизував частину земельної ділянки довжиною 37,2 м. шириною 3 м, яка має належати їм.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 18.03.2014 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Вважаючи зазначене рішення незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 подали апеляційну скаргу.
Апелянти в апеляційній скарзі посилаються на те, що суд необґрунтовано вважав, що про неправильну конфігурацію земельної ділянки позивачам було відомо раніше, хоча останні стверджують що звернули увагу на даний факт тільки в 2011 році.
Свідки в судовому засіданні вказали, що між земельними ділянками сторін був дерев'яний паркан та рівна межа, на що суд уваги не звернув. Суд залишив поза увагою копії з погосподарських книг, які містять інформацію про розмір земельних ділянок, що були надані в користування ОСОБА_9 Крім того, в довідці виконкому П'ядицької сільської ради від 25.02.2014 року №250 зазначено, що станом на 01.06.1994 року за господарством ОСОБА_8, матері відповідача ОСОБА_4, рахувалась земельна ділянка розміром 0.15 га, а станом на 01.06.1995 року вже 0,38 га.
Також, суд не врахував, що згідно акту від 15.09.2003 року погодження меж земельних ділянок, які передаються у власність на території П'ядицької сільської ради, де вказано, що під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_8, межі були погоджені тільки з суміжним землекористувачем ОСОБА_7, проте в той час власниками суміжної ділянки були всі позивачі.
Просять оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.
Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції обгрунтовано виходив з того, що позивачі не довели, що спірна земельна ділянка перебувала у їх користуванні, а тому немає підстав для захисту їх прав, які фактично не порушені, шляхом визнання незаконними рішення сільської ради та недійсним державного акту.
Вставлено, що сторони по справі є суміжними землекористувачами. Так, земельна ділянка площею 0,4774 га для обслуговування жилого будинку і ведення особистого підсобного господарства в АДРЕСА_1 належить позивачам в рівних частинах на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом НВ 0523100 від 12.11.2007 року (а.с. 15). Земельна ділянка площею 0,2066 га для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель в АДРЕСА_2 належить ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 18.09.2012 року (а.с. 62).
Зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що спірні рішення сільської ради та акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_8, на думку позивачів порушує їх право як суміжних землекористувачів.
Відповідно до ч.2 ст.152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Колегія суддів вважає, що позивачами ні в суді першої, ні апеляційної інстанції не доведено порушення меж землекористування, а тому підстав для визнання недійсними правовстановлюючих документів на земельну ділянку відсутні.
Так, як вірно встановлено судом першої інстанції батько позивачів ОСОБА_9, за яким останні спадкували право власності на земельну ділянку, оформив право власності на земельну ділянку раніше ніж ОСОБА_8 - мати відповідача. Так, державний акт про право власності на земельну ділянку виданий ОСОБА_9 28.02.1995 року на підставі рішення П'ядицької сільської ради від 11.11.1994 року. Державний акт ОСОБА_8, виданий на підставі рішення П'ядицької сільської ради від 26.08.2003 року, датований 30.12.2003 роком.
Таким чином, конфігурація земельної ділянки позивачів визначена при оформленні їхнім батьком правовстановлюючих документів і підстав вважати, що мати відповідача ОСОБА_8 порушила межі земельних ділянок при оформленні свого права власності на землю, немає.
За змістом ст.1218 ЦК України до спадкоємців переходять права та обов'язки спадкодавця у тому ж вигляді, в якому вони йому належали. Оскільки спадкодавець ОСОБА_9 жодних претензій та зауважень щодо конфігурації та розміру своєї земельної ділянки ні під час оформлення технічної документації та правовстановлюючих документів на земельну ділянку, ні пізніше не заявляв, а позивачі отримали право на земельну ділянку в порядку спадкування, підстав вважати їхні права порушеними немає.
Відповідно до ст.55 ЗУ «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Так, з копії плану с. П'ядики вбачається, що межа між господарствами сторін не є рівною та її конфігурація відповідає планам в державних актах. Таким чином, межі земельної ділянки між сторонами у спірному державному акті встановлені без порушень вимог земельного законодавства та відповідають плану населеного пункту.
Крім того, як вірно дослідив суд першої інстанції ОСОБА_7 погоджував межі земельної ділянки, яка передавалась у власність ОСОБА_8
Посилання апелянтів, на те, що погодження меж земельної ділянки ОСОБА_8 не здійснювалось не всіма позивачами, як співвласниками земельної ділянки, суд не бере до уваги, оскільки межі земельної ділянки по новому не встановлювались, а співпадають з межами встановленими в державному акті спадкодавця ОСОБА_9
Що стосується доводів апелянтів в частині показань свідків на те, що межа між господарствами сторін завжди була рівною, колегія не вважає такі належним доказом при вирішенні даного спору.
Посилання апеляційної скарги, як на підставу скасування рішення, на те, що суд не досліджував питання збільшення розміру земельної ділянки ОСОБА_8 в різні роки згідно господарських книг колегія вважає надуманим.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає оскаржуване рішення суду по суті правильним і таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не встановлено.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303,307,308,313-315,317 ЦПК України, колегія суддів ,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_7 - відхилити.
Рішення Коломийського міськрайонного суду від 18 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Судді: Я.Д. Горблянський
О.Ю. Беркій
О.В. Пнівчук