іменем України
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого ОСОБА_9.,
суддів:при секретаріОСОБА_10., ОСОБА_11.,ОСОБА_12,
за участю прокурора ОСОБА_13.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Києві 8 квітня 2014 року кримінальне провадження щодо
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
встановила:
У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та призначення нового розгляду справи у суді першої інстанції.
Вироком Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу, Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України на 4 роки позбавлення волі; ч. 1 ст. 190 КК України на 2 роки обмеження волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначено остаточне покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_6 від відбування покарання звільнено з іспитовим строком на 1 рік.
На підставі ст. 76 КК України, на ОСОБА_6 покладено обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції, повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи або навчання, пройти амбулаторний курс лікування в психіатричному закладі.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2013 року вказаний вирок залишено без зміни.
Вироком суду ОСОБА_6 визнано винним та засуджено за те, що він, 26.11.2012 року, приблизно о 1.00 годині, знаходячись біля зупинки громадського транспорту «Бірюза» в Саксаганському районі м. Кривого Рогу, шляхом обману, заволодів мобільним телефоном ОСОБА_7, чим спричинив потерпілому майнову шкоду на суму 200 гривень.
Крім того, ОСОБА_6, повторно, 21 квітня 2013 року, приблизно о 1год 45хв., знаходячись біля першого під'їзду будинку № 10 по пр. 200 років Кривого Рогу, відкрито заволодів майном потерпілої ОСОБА_8 на зальну суму 479 гривень.
Прокурор, обґрунтовуючи прохання про скасування судових рішень, посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність через неправильне звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з безпідставним застосуванням п. 5 ч. 1 ст. 76 КК України та незастосуванням примусових заходів медичного характеру на підставі п. 1 ч. 1 ст. 94 КК України. Крім того, вказує на порушення апеляційним судом вимог ст. 419 КПК України.
Заслухавши доповідь судді; думку прокурора, який підтримав касаційну скаргу, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню з таких підстав.
Висновки суду про доведеність вини засудженого у вчиненні злочинів, за обставин викладених у вироку, та кваліфікація його дій за ч.1 ст.190 та ч.2 ст.186 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.
Що стосується звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання на підставі ст.75 КК України, то колегія суддів вважає це рішення суду правильним.
Звільняючи від відбування покарання з випробуванням ОСОБА_6, суд першої інстанції ураховував тяжкість злочинів та особу винуватого, а саме, що засуджений вперше притягається до кримінальної відповідальності, він щиро кається, визнає свою вину, відсутність тяжких наслідків від вчинених злочинів, є інвалідом, визнаний обмежено осудним.
Зазначені обставини, за відсутності обставин, які обтяжують покарання, як конкретні чинники у даному разі давали суду підстави дійти висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання і звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України
Доводи прокурора про безпідставне незастосування судом до ОСОБА_6 положень п.1 ч.1 ст.94 КК України є хибними.
Згідно ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.
Із матеріалів кримінальних проваджень щодо ОСОБА_6 вбачається, що вони надійшли до суду з обвинувальними актами і судовий розгляд був проведений в межах висунутого останньому обвинувачення.
Застосування примусових заходів медичного характеру, відповідно до вищезазначеної норми кримінального закону, не є обов'язком суду, а тому, суд першої інстанції, встановивши, що злочини ОСОБА_6, вчинив у стані обмеженої осудності, правильно врахував його при призначенні покарання та, відповідно до положень п.5 ч.1 ст.76 КК України, обгрунтовано, наряду з іншими обов'язками, зобов'язав засудженого пройти амбулаторний курс лікування в психіатричному закладі.
Наведені у касаційній скарзі прокурора доводи, за своїм змістом, аналогічні доводам його апеляційної скарги, були предметом перевірки апеляційного суду і на них надано обґрунтовані відповіді. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України і з наведеними в ній висновками щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції погоджується і колегія суддів.
Порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.
За таких обставин у задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 434, 436 КПК України, колегія суддів
Вирок Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 серпня 2013 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11