"15" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/65002/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі суддів:
Головуючого судді: Мороза В.Ф.
Суддів: Логвиненка А.О.
Донця О.Є
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року у справі за позовом Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області до ФО-П ОСОБА_3 про стягнення заборгованості,
встановила:
У червні 2012 року Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області (далі - Управління ПФ) звернулось до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 з позовом про стягнення заборгованості зі збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1738, 80 грн..
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року, відмовлено у задоволенні позову.
У касаційній скарзі Управління ПФ, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувані рішення скасувати, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На дану касаційну скаргу заперечень не надходило.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_3 є фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку в Управлінні ПФ з 11 травня 2006 року.
Управлінням ПФ винесено вимоги про сплату боргу № 943-У від 11 серпня 2011 року на суму 857,46 грн. та № 944-У від 11 серпня 2011 року на суму 881,34 грн., які були отримані боржником 31 серпня 2011 року.
Вважаючи вимоги безпідставними, 08 вересня 2011 року ОСОБА_3 звернулась до Управління ПФ з заявою про скасування вимог № 943-У та № 944-У від 11 серпня 2011 року, а 14 вересня 2011 року отримала поштові повідомлення про отримання її листів позивачем 13 вересня 2011 року. Відповіді з Управління ПФ відповідач не отримала.
Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції, а апеляційний суд, погодившись з ним, виходили з того, що позивачем не надано доказів про отримання ОСОБА_3 рішення про розгляд Управлінням ПФ заяви про скасування вимог про сплату боргу.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до пункту 6 статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV(далі - Закон № 1058-ІV ) страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше, ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.
Статтею 15 цього Закону передбачено, що платниками внесків є роботодавці, підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії, фізичні особи-суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, що обрали особливий спосіб оподаткування - фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством або за договорами цивільно-правового характеру.
Відповідно до частини другої статті 106 Закону № 1058-ІV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суми страхових внесків своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій. Протягом десяти робочих днів із дня одержання вимоги про сплату недоїмки страхувальник зобов'язаний сплатити суми недоїмки та суми фінансових санкцій.
Частиною третьою статті 106 Закону № 1058-ІV (в редакції чинній на момент виникнення спірних відносин) передбачено, що органи Пенсійного фонду України можуть направляти платникам внесків вимоги щодо сплати заборгованості перед Пенсійним фондом, які є обов'язковими до виконання.
01 січня 2011 року набув чинності Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VІ (далі - Закон № 2464-VІ ). Відповідно до пункту 7 розділу VІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій.
На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 постанови «Про затвердження Порядку розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 19 грудня 2003 року № 21-2(далі - постанова) у разі коли страхувальник вважає, що територіальний орган Пенсійного фонду невірно визначив суму недоїмки, такий страхувальник має право звернутися до територіального органу Пенсійного фонду, вимога про сплату недоїмки якого оскаржується, з заявою про узгодження вимоги, яка подається у письмовій формі та супроводжується документами (розрахунками, копіями платіжних доручень тощо), що свідчать про неправильність обчислення сум недоїмки, зазначених у вимозі.
Згідно підпункту 2.2. пункту 2 Постанови заява повинна бути подана до територіального органу Пенсійного фонду протягом десяти робочих днів, наступних за днем отримання страхувальником вимоги про сплату недоїмки.
Відповідно до підпункту 6.3 пункту 6 Постанови у разі повного або часткового задоволення скарги в рішенні даються розпорядження органу Пенсійного фонду, рішення якого скасовано повністю або в певній частині, про вчинення відповідних дій.
Підпунктом 6.4. пункту 6 Постанови вказано, що перший примірник рішення після зазначення реєстраційного номера вихідної кореспонденції надсилається (вручається) страхувальнику, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій. Рішення вважається надісланим (врученим) юридичній особі, якщо його передано посадовій особі такої юридичної особи під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення. Рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено особисто такій фізичній особі або її законному представникові під розписку чи надіслано листом на її адресу за місцем проживання або останнього відомого її місцезнаходження із повідомленням про вручення.
Згідно підпункту 6.8 пункту 6 Постанови якщо вмотивоване рішення за скаргою та/або заявою страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, не надсилається скаржнику протягом строку, встановленого для розгляду його скарги та/або заяви або протягом строку, продовженого за рішенням органу Пенсійного фонду, така скарга та/або заява вважається повністю задоволеною на користь скаржника з дня, наступного за останнім днем зазначених строків. Скарга вважається також повністю задоволеною на користь страхувальника, банку, організації, яка здійснює виплату і доставку пенсій, якщо рішення органу Пенсійного фонду про продовження строків її розгляду не було надіслано скаржнику до закінчення двадцятиденного строку.
Суди попередніх інстанцій прийшли до висновків, що скарга ОСОБА_3 вважається задоволеною, оскільки Управління ПФ не надало доказів про отримання нею рішення про розгляд Управлінням ПФ скарги про скасування вимог про сплату боргу.
Відмовляючи у задоволенні позову, суди посилались на оскарження позивачем вимог Управління ПФ.
Такий висновок не ґрунтується на матеріалах справи, оскільки у справі відсутня скарга позивача.
Надання позивачем повідомлення про вручення поштового відправлення не свідчить про фактичне оскарження вимоги про сплату боргу.
Висновок судів, покладений в основу судового рішення не відповідає матеріалам справи та не ґрунтується на доказах, досліджених в судовому засіданні.
Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись статтею 222, 223, 227, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Тульчинському районі Вінницької області задовольнити частково.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 07 вересня 2012 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 10 жовтня 2012 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду.
Рішення набирає законної сили через 5 днів після направлення його копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянуте Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237-239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: В.Ф. Мороз
А.О. Логвиненко
О.Є Донець