Справа: № 826/15892/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
27 березня 2014 року м. Київ
колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів Горбань Н.І., Межевич М.В.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота" до Державної податкової інспекціі у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Дакота», звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 01.06.2013 року №000405228, відповідно до якого позивачу визначено грошове зобов'язання за платежем «податок на прибуток» на 78 326 грн. за основним платежем та 39 163 грн. за штрафними санкціями.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явились в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ДПІ у Солом'янському районі м. Києва ДПС, правонаступником якої є ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києві, проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Торговий дім «Дакота» (код з ЄДР 36509625) з питань дотримання податкового законодавства за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р.
За результатами перевірки складено акт від 16.05.2013 р. № 2284/22-08/36509625 (далі - Акт перевірки). У п. 3.1.2. Акту перевірки зазначено, що за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2012 р. позивачем задекларовано валові витрати (витрати, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування) у сумі 99 268 231 грн. Перевіркою встановлено їх завищення на 371 455 грн., у т.ч. за 4 кв. 2011 р. на 16 000 грн., та за 4 кв. 2012 р. на 355 455 грн.
З урахуванням наведеного у сукупності ДПІ приходить до висновку про порушення позивачем п/п. 139.1.9. ПК України та заниження у зв'язку з цим податку на прибуток на 78 326 грн., у т.ч. за 3 кв. 2011 р. на 3680 грн. та у 4 кв. 2012 р. на 74 646 грн.
На підставі зазначених вище висновків Акті перевірки прийнято оскаржуване рішення.
Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог прийшов до висновку, що здійснені позивачем господарські операції з контрагентами не носять реальний характер, а отримані послуги (товар) не використані в межах господарської діяльності.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем сформовано за відносинами з ТОВ «Укр авто дизель» (код з ЄДР 37733144; адреса: 49017, місто Дніпропетровськ, Ленінський район, вул. Кам'янська, 2, офіс 1) та відображено в податкових деклараціях з податку на прибуток витрати в розмірі 16 000 грн. за 4 кв. 2011 р.
З виписки видаткової накладної та податкової накладної від 28.12.2011 р. на суму 16 000 грн. без ПДВ, ПДВ 3200 грн., з ПДВ 19200 грн. з оформленням поставки шин. Товар оплачено 28.12.2011 р.
Так, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що, виходячи з місцезнаходження контрагента - м. Дніпропетровськ, місцезнаходження позивача - м. Київ, наявності у позивачу складу/боксу для шин у м. Хмельницький, а також з урахуванням матеріалів щодо оформлення подальшої реалізації позивачем шин на користь ТОВ «Прикарпаття Інвест» (склад № 4, м. Львів, вул. Городоцька, 367-а), виконання цих операцій вочевидь обумовлюється необхідністю перевезення продукції.
Таким чином, незалежно від того, за чий рахунок здійснюється перевезення продукції та за чим замовленням (продавця чи покупця), поставка супроводжується оформленням ТТН і подорожніх листів.
У той же час, на підтвердження фактичного здійснення перевезення продукції та, відповідно, власне поставки продукції, під час розгляду справи позивачем не надано товарно-транспортних накладних та подорожніх листів.
При цьому, відсутні транспортні документи не лише по операціям з придбання позивачем шин, але й по операціям щодо подальшого руху продукції.
Під час розгляду справи не надано і будь-яких інших матеріалів (накладних), які б підтверджували перевезення продукції іншим чином (кур'єрськими/поштовими службами, власними силами, тощо) за замовленням позивача.
Товарно-транспортна накладна є первинним транспортним документом, на підставі якого здійснюється оприбуткування, оперативний та бухгалтерський облік товару. У свою чергу, на підставі даних бухгалтерського обліку ведеться податкова звітність, визначаються об'єкти оподаткування.
Суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що саме товарно-транспортні накладні є належними доказами факту відвантаження, перевезення, прийняття, обліку товарно-матеріальних цінностей.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно констатує відсутність належного документального підтвердження виконання господарських зобов'язань за договором із ТОВ «Укр авто дизель».
Разом з тим, позивачем не надано документів де зберігався отриманий за договором товар, я яких приміщеннях та за якою адресою.
Тобто, позивачем не надано жодного документу на підтвердження товарності угод, зокрема, де, за яких умов та в яких приміщеннях зберігався товар.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що враховуючи специфіку та особливості цієї операції, позивачем не надано тих документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій, тобто фактичного здійснення поставок продукції позивачу саме вказаним контрагентом, а встановлені вище судом обставини спростовують доводи позивача у цьому контексті.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що позивач мав договірні відновини з ФОП ОСОБА_2 (м. Хмельницький). Так контрагент позивача надавав послуги з шиномонтажу та шиноремонту.
Так, на підтвердження виконання умов договору позивачем надано акти, зокрема, (за жовтень 2012 р.): балансування шин (105 шт.), встановлення запасного колеса (68 шт.), демонтаж/монтаж б/к а/шини (53 шт.), зняття/встановлення а/шини зі ступиці (169 шт.), ремонт а/шини (загалом 860 шт.), ремонт камер (159 шт.), шиномонтаж у комплексі (188 шт.) на суму 203 005 грн. з ПДВ; (за грудень 2012 р.): шиномонтаж у комплексі (160 шт.), зняття/встановлення а/шини зі ступиці (118), ремонт камер (90 шт.), ремонт автошин (521 шт.), а також інші роботи на загальну суму 152 450 грн. з ПДВ.
Разом з тим, суд першої інстанції обґрунтовано зазначає, що, під час розгляду справи не надано доказів наявності у позивача у м. Хмельницькому автобази, автотранспорту у кількості, що відповідає обсягу оформлених робіт, відомості щодо чого (наявності транспорту), як і не надано доказів замовлення цих послуг у позивача іншими особами для цілей виконання робіт ФОП ОСОБА_2 як субпідрядником.
Крім того, позивачем не надано і доказів передачі транспорту контрагенту позивачем для виконання робіт та повернення транспорту після виконання робіт (замовлень, нарядів, актів, тощо).
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанці про недоведеність факту виконання робіт за відносинами із зазначеним контрагентом.
Враховуючи наведене, а також відсутність оплати за операціями з ФОП ОСОБА_2, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що за спірними операціями (за обома епізодами) лише оформлювались окремі первинні документи без фактичного виконання контрагентами обумовлених операцій, чим створювалась видимість (зовнішні ознаки) реального здійснення операцій та правомірності формування спірних сум податкових вигод, наслідком чого є отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди.
Складені за такими операціями первинні документи, внаслідок недоведеності виконання спірних операцій саме контрагентами позивача, є юридично дефектними та не створюються правових наслідків для цілей формування спірних сум податкових вигод.
Виходячи з наведеного, позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування податкових вигод за спірними операціями, що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для їх формування за результатами оформлення вищезгаданих операцій.
Тобто з матеріалів справи вбачається, що операції оформлені лише в паперовому вигляді, а фактичне виконання умов договору не підтверджено.
Водночас, з урахуванням наведених положень законодавства, суд зазначає про те, що за відсутності факту придбання послуг або в разі якщо придбані послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу валових витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість, навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.
Так, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської Операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника додатку.
Будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.
Враховуючи вищезазначене в сукупності, контролюючим органом було зроблено висновок про те, що операції по контрагентом позивача не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, автомобільного транспорту, виробничо-складських приміщень та іншого майна, що економічно необхідне для виконання умов договору.
Відповідно ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати рух активів у процесі здійснення господарської операції.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.
Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.
Разом з тим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані позивачем документи не дають суду можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.
Враховуючи викладене, судом не встановлено, а позивачем не доведено, що здійснені ним господарські операції з контрагентами носять реальний характер, а отримані послуги (товар) використані в межах господарської діяльності.
Наведені правові норми свідчать, що визначальною умовою правомірності формування витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку, та підтвердження первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку.
Суд першої інстанції правомірно зазначає, що наявність податкових накладних дійсно є обов'язковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту, але не вичерпною.
Оскільки, у разі підтвердження доводів податкового органу про безтоварність операцій визначення податкового кредиту було б безпідставним і податок на додану вартість не підлягав би відшкодуванню з бюджету, незважаючи на наявність у платника податку (позивача у справі) податкової накладної, що за формою відповідає вимогам чинного законодавства, а також доказів сплати продавцю вартості товару з податком на додану вартість.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що здійснені ним господарські операції з контрагентом не носять реальний характер.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження фактичного отримання послуг від контрагента та подальшого використання його у господарській діяльності.
Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999р. №996-ХГУ із змінами та доповненнями зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.
Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 вищезазначеного Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
В той же час, необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.
Статтею 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції , одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Суд першої інстанції обґрунтовано звертає увагу на ту обставину, що навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі недоведенння реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Зазначене вище не спростовано представником позивача у судових засіданням ні в суді першої ні в суді апеляційної інстанцій, а тому за відсутності інших достатніх та належних доказів, які б підтверджували реальне здійснення господарської операції, на підставі якої сформований податковий кредит та валові витрати за спірними господарськими операціями, самі по собі податкові накладні та первинні документи не підтверджують право позивача на формування податкового кредиту та валових витрат
Враховуючи викладене, колегія суддів критично ставиться до первинних бухгалтерських документів, а саме податкових накладних та звітів про використання реєстраторів розрахункових операцій, наданих позивачем на підтвердження використання товару у власній господарській діяльності.
Крім того, відповідачем під час перевірки встановлено відсутність у контрагента позивача матеріальних та трудових ресурсів для здійснення господарської діяльності. Таким чином, не зрозумілим є те, яким чином контрагент мав можливість здійснювати поставку товару за умовами договору.
Надані суду апеляційної інстанції документи не можуть бути прийняті до уваги, так як не підтверджують реальність та товарність укладених договорів.
Статтею 86 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З аналізу викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивачем не надано належних доказів на підтвердження реального здійснення господарських операцій відповідно до спірного договору.
Таким чином, як випливає з визначень даних термінів, господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі ресурсів, контрольованих підприємством, у результаті минулих подій, виконання яких, як очікується, призведе до отримання економічних вигод у майбутньому, та зобов'язань, у власному капіталі підприємства.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оспорювана господарська операція лише документально оформлена.
Формування податкового кредиту на підставі правочинів, у межах яких було здійснено виключно обмін податковими накладними, актами приймання - передачі товару та договорами, без реального використання в своїй господарській діяльності товару чи послуг чинним законодавством не передбачено.
Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем, в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, не доведено факту сплати податку на додану вартість в якості оплати за товар, колегія суддів погоджується з доводами податкового органу, що товариством безпідставно сформований податкових кредит.
У разі коли на момент перевірки платника податку податковим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються непідтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, непідтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень суд перевіряє чи вчинені вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією і законами України.
Колегія суддів зазначає, що при винесені податкових повідомлень-рішень та в ході перевірки повноваження державної податкової інспекції використовувалися з тією метою, з якою вони надані; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та вчинення дії; неупереджено; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Разом з тим, суд першої інстанції в порядку ст.72 КАС України витребовував у позивача додаткові докази на підтвердження товарності угод, однак, позивачем не надано додаткових документів, які б стростовували висновки відповідача.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів зазначає, що сумлінність платника податків передбачає економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди законним шляхом.
Податкова вигода не може бути визнана обґрунтованою у випадках, якщо для цілей оподаткування враховані операції не у відповідності з їх дійсним економічним змістом або враховані операції, що необумовлені розумними економічними або іншими причинами.
Отже суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність у позивача правових підстав для формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинам з зазначеним контрагентом.
При цьому апеляційна скарга не містить інших посилання на обставини, передбачені статтями 202 - 204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Дакота" - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2013 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 01 квітня 2014 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г.В.Земляна
Судді: Н.І. Горбань
М.В. Межевич
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Горбань Н.І.
Межевич М.В.