ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел.230-31-34
№ 27/195
26.05.09
За позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасол»
про
стягнення 39 288,52 грн.
Суддя Дідиченко М.А.
Секретар Приходько Є.П.
Представники сторін:
Від позивача:
не з'явились;
Від відповідача:
не з'явились;
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки товару № 0117/07 від 01.03.2007 року у розмірі 32 387, 93 грн. -основного боргу, 902, 76 грн. -пені, 3 238, 79 грн. -штрафу, 112, 84 грн. -3 % річних, 844, 83 грн. -інфляційних нарахувань, 451, 37 грн. -процентів за користування чужими коштами, 1 350, 00 грн. -витрат, понесених у зв'язку з захистом та відновленням свого порушеного права.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2009 року було порушено провадження у справі та призначено розгляд на 13.04.2009 року.
Представник позивача у судовому засіданні 13.04.2009 року подав всі докази, витребувані ухвалою суду та надав усні пояснення.
Представник відповідача у судове засідання 13.04.2009 року не з'явився, вимоги ухвали суду від 31.03.2009 року не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою від 13.04.2009 року розгляд справи було відкладено на 18.05.2009 року.
Представник позивача у судовому засіданні 18.05.2009 року повністю підтримав позовні вимоги та зазначив, що відповідач в порушення умов договору не оплатив вартість отриманого товару.
Крім того, позивачем разом із позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, в якій він просить суд накласти арешт на грошові кошти відповідача, заборонити здійснення тих чи інших платежів або перерахування авансом сум у розмірі позовних вимог та заборонити відповідачу вчиняти будь -які дії, пов'язані з відчуженням належного йому майна.
Відповідно до п. 10 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 року № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову, подане разом із позовною заявою або викладене в цій заяві, може бути розглянуто під час підготовки справи до розгляду в порядку ст. 65 ГПК України, а також, і в процесі розгляду судом господарської справи, в тому числі за результатами судового засідання, в якому спір не вирішується по суті.
Відповідно до ст. 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
З наведених норм права вбачається, що забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття цих заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, при цьому обґрунтування та доведення цього покладається на сторону, яка заявила відповідне клопотання.
Позивачем у поданій заяві не обґрунтовано, яким чином відсутність арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачу, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду згідно з заявленими позивачем позовними вимогами, а також не подано жодних доказів, підтверджуючих вищенаведене.
За вказаних обставин подана заява про забезпечення позову судом відхиляється.
Представник відповідача у судове засідання 18.05.2009 року не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими повідомленнями.
Оскільки, відповідачу була направлена кореспонденція про час та місце розгляду справи на юридичну адресу, то суд дійшов висновку, що відповідач був повідомлений належним чином, а тому на підставі ст. 75 ГПК України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, заслухавши його пояснення, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
01.03.2007 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон», як постачальником (надалі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фармасол», як покупцем (надалі -відповідач) був укладений договір поставки товару №0117/07 (далі - Договір) , відповідно до умов якого позивач зобов'язується поставити та передати у власність лікарські засоби та вироби медичного призначення, а відповідач зобов'язується прийняти та оплатити товар згідно умов договору.
На виконання умов договору, позивачем відвантажено товар на загальну суму 40753,92грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними сторонами накладними, а саме від 05.01.2009 № 2590640, від 05.01.2009 №2590641, від 05.01.2009 №2590621, від 13.01.2009 № 2592523, від 13.01.2009 № 2592496, від 20.01.2009 № 2594092, від 20.01.2009 № 2594093, від 20.01.2009 № 2594085, від 20.01.2009 № 2594158, від 20.01.2009 № 2594094. та довіреністю на отримання товарно -матеріальних цінностей від 05.01.2009 року серія НБЄ № 277230.
Відповідно до п. 3 Договору платежі за поставлений товар здійснюються в термін зазначені у видатковій накладній.
Так, згідно з накладними від 05.01.2009, термін оплати сторонами встановлено до 26.01.2009; згідно з накладними від 13.01.2009, термін оплати сторонами встановлено до 03.02.2009; згідно з накладними від 20.01.2009, термін оплати сторонами встановлено до 10.02.2009.
Відповідач за отримані товари розрахувався частково, а саме на суму 8365,99 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в матеріалах справи.
Суд відзначає, що у довіреності на отримання товарно -матеріальних цінностей від 05.01.2009 року серія НБЄ № 277230, відсутній підпис особи, що одержала довіреність; у накладних, не зазначено прізвище особи, яка отримала товар, проте стоїть печатка відповідача.
Наказом міністерства внутрішніх справ від 11.01.1999 року № 17 затверджена Інструкція про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів".
Відповідно до п. 3.4. вказаної Інструкції відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.
Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями.
Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.
Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щорічно комісією, призначеною наказом керівника організації. Про перевірки наявності печаток і штампів робляться відмітки в журналі обліку та видачі печаток і штампів після останнього запису. У разі порушення правил обліку, зберігання і використання печаток і штампів комісія проводить службове розслідування, результати якого оформлюються актом довільної форми та доводяться до відома керівника організації.
Відповідачем не надано жодних доказів неправомірного використання печатки підприємства.
Таким чином, судом визнається, що товар по накладним, отримано уповноваженою особою відповідача.
З огляду на те, що відповідачем частково здійснено оплату товару, на накладних стоїть печатка відповідача та те, що відповідачем не спростовуються факти отримання від позивача товару за вищевказаними накладними, то судом приймаються накладні, як належні докази поставки товару.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з відповідача 32387,93 грн. заборгованості за договором № 0117/07 від 01.03.2007 року.
Стаття 193 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ч.2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пункт 1 ч.2 статті 11 ЦК України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч.1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.265 ГК України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні -покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
В ст. 692 ЦК України зазначено, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Відповідач доказів повного виконання Договору щодо оплати вартості товарів не надав. Отже, факт порушення відповідачем договірних зобов'язань підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Тому, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 32387,93 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.
Також позивач просить стягнути з відповідача суму втрат від інфляції у розмірі 844,83грн., 3% річних у розмірі 112,84 грн., пеню у розмірі 902,76 грн., штраф у розмірі 3238,79 грн.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Рекомендація Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997 року щодо порядку нарахування індексів інфляції при розгляді судових справ передбачає, що сума, яка внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з розрахунком травня, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця - червня. Для визначення індексу за будь-який період необхідно щомісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою.
З урахуванням умов п. 3 Договору, відповідач повинен був оплатити вартість товарів у розмірі 12379,77 грн. ( з урахуванням оплати) до 26.01.2009 року, у розмірі 20046,30 грн. до 03.02.2009 року та у розмірі 32387,93 грн. до 10.02.2009 року.
Розрахунок індексу інфляції здійснений позивачем за січень 2009 року та лютий 2009 року.
Суд не погоджується з розрахунком індексу інфляції, оскільки строк платежу настав 26.01.2009, тобто після 15 числа місяця, а тому розрахунок індексу інфляції починається з лютого 2009 року.
Розмір індексу інфляції становить: лютий 2009 року -101,5% * 32387,93 грн. = 485,82 грн.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення втрат від інфляції підлягають задоволенню частково, а саме на суму 485,82 грн.
Розрахунок 3% річних зроблений позивачем за період з 26.01.2009 року по 17.03.2009 року, з яким суд частково не погоджується, оскільки за період з 26.01.2009 року по 03.02.2009 року, позивач не правильно визначив кількість прострочених днів, а саме позивачем зазначено, що відповідачем прострочено 8 днів, насправді 5 днів, оскільки днем, з якого починається порушення зобов'язання відповідачем є 27.01.2009.
Таким чином, за розрахунком суду розмір 3% річних за період з 27.01.2009 по 03.02.2009 становить 5,09 грн. (12379,77 грн. *3%*5/365); за період з 03.02.2009 по 10.02.2009 становить 11,53 грн. (20046,30 грн*3%*7 (днів прострочки) /365); за період з 10.02.2009 року по 17.03.2009 року становить 93,17 грн. (32387,93 грн.*35 (днів прострочки)*3%/365).
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню частково, а саме на суму 109,79 грн.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Згідно ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
Відповідно до ч.1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Відповідно до п. 7.2, п. 7.3 Договору встановлено, що у випадку прострочки платежу, відповідач сплачує позивачу одноразовий штраф у розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару та за порушення термінів оплати товару відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі 0,7% від заборгованої суми за кожний день, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Оскільки сторонами передбачено подвійна відповідальність відповідача за одне й теж порушення, то з урахуванням вимог до ст. 61 Конституції України, якою передбачено, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, задоволенню не підлягають, а стягується штраф у розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару у розмірі 3238, 78 грн.
Крім того, позивач просить стягнути, на підставі ч. 3 ст. 692 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України проценти за користування чужими грошовими коштами у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, а саме у сумі 451,37 грн.
Нормативно обґрунтовуючи заявлену позовну вимогу, позивач посилається на ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, якою передбачено, що за увесь час користування чужими коштами сплачуються штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань, які встановлюються у відсотках.
Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Отже, Господарським кодексом України передбачено лише три види штрафних санкцій, а саме: неустойка, пеня та штраф. Такий вид штрафних санкцій як проценти за користування чужими грошовими коштами Господарським кодексом України не встановлено.
Позивач зазначає, що з моменту закінчення строку оплати товару Цивільний кодекс України встановив зобов'язання відповідача нараховувати і сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами, розмір яких має бути встановлено Законом або іншим актом цивільного законодавства.
Однак, враховуючи те, що ані договором № 0117/07 від 01.03.2007 року, ані чинним законодавством не передбачено розміру процентів, який боржник має сплачувати на вимогу кредитора, суд дійшов висновку відмовити позивачу в задоволенні зазначених позовних вимог.
У зв'язку із зверненням позивача за юридичною допомогою та понесенням додаткових витрат, останній заявляє вимоги про стягнення з відповідача витрат понесених у зв'язку з захистом та відновленням порушеного права на оплату юридичних послуг, відповідно до чого надав до матеріалів справи наступні документи:
- копію договорів про надання юридичних послуг № 7/3-1 від 02.03.2009 року, № 7/3-2 від 09.03.2009 року укладених між позивачем, як замовником, та Приватним підприємством «Юридична фірма «Евіденс», як виконавцем, за умовами яких позивач доручив виконавцю виконати роботи по поверненню суми заборгованості та відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язань ТОВ «Фармасол»;
- оригінали платіжних доручень № 157 від 12.03.2009 року на суму 675,00 грн., та №160 від 12.03.2009 на суму 675,00 грн., відповідно до яких позивач перерахував грошові кошти за надані юридичні послуги.
Позивачем не надано правового обґрунтування вимог про стягнення вартості правових послуг. За правовою природою такі витрати позивача є судовими витратами.
Положеннями ст. 44 ГПК України визначено, що судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у мiстi їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на iнформацiйно-технiчне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про адвокатуру»адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України. Адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об'єднань.
Позивачем не надано доказів того, що особа, яка представляла його інтереси в суді та виконувала іншу претензійно-правову роботу має посвідчення адвоката, а отже витрати понесені позивачем за наданні юридичні послуги не відносяться до судових витрат та не підлягають задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Згідно із ст. 49 ГПК України витрати по сплаті державного мита, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 837, 838, 854, ЦК України, ст. 193 ГК України та ст.ст. 33, 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фармасол»(04073, м. Київ, вул. Вербова, 23, код 30374585) з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон» (02098, м. Київ, вул. Березняківська, 29, код ЄДРПОУ 30263519) основний борг у розмірі 32387 (тридцять дві тисячі триста вісімдесят сім) грн. 93 коп., штраф у розмірі 3238 (три тисячі двісті тридцять вісім) грн. 79 коп., 3% річних у розмірі 109 (сто дев'ять) грн. 79 коп., інфляційні нарахування у розмірі 485 (чотириста вісімдесят п'ять) грн. 82 коп., витрати по сплаті державного мита в сумі 383 (триста вісімдесят три) грн. 85 коп., та 115 (сто п'ятнадцять) грн. 29 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Відмовити позивачу у задоволенні клопотання про забезпечення позову.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені ГПК України.
Суддя
Дідиченко М.А.
Дата підписання 02.06.2009