"05" березня 2014 р. м. Київ К/800/38164/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Кошіля В.В. Лосєва А.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року
у справі №2а-3470/10/1770
за позовом ОСОБА_1
до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0095861740/0 від 22 червня 2010 року.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Костопільської МДПІ № 0095861740/0 від 22 червня 2010 року. Присуджено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 3,40 грн.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року скасовано та прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року та залишити в силі постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Костопільська МДПІ провела позапланову виїзну перевірку ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2009 року по 31 грудня 2009 року, за результатами якої був складений акт від 14 червня 2010 року № 103/17-47/НОМЕР_1.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги підпункту «ж» пункту 7.1 статті 7, підпункту 8.2.1 пункту 8.2 статті 8, пункту 12.1 статті 12, абзацу «в» пункту 17.2 статті 17, абзацу «а» пункту 18.1 статті 18, абзацу «в» пункту 19.1 статті 19 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», які полягали у тому, що ОСОБА_1 не задекларувала дохід, який підлягає оподаткуванню, в сумі 169333,00 грн., в результаті чого занижено суму податку з доходів фізичних осіб, яка підлягає до сплати в бюджет, на 25399,95 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, що за даними відділу реєстраційно-екзаменаційної роботи з обслуговування Костопільсокого та Березнівського районів УДАІ УМВС України в Рівненській області 14 лютого 2009 року ОСОБА_1 продала легковий автомобіль марки (моделі) Audi TT ОСОБА_2, який приживає в місті Севастополі. Для проведення перевірки та визначення вартості автомобіля було направлено запит відділу державної реєстрації в м. Севастополі від 24 лютого 2010 року № 1591/10/17-37, згідно відповіді на який (вх. № 79010 від 17 березня 2010 року) відповідно до звіту про незалежну експерту оцінку, проведеного Автотранспортним експертно-консультаційним бюро, ринкова вартість автомобіля марки (моделі) Audi TT складає 169333,00 грн. Під час проведення перевірки ОСОБА_1 не було надано доказів сплати нею державного мита або плати нотаріусу за нотаріальне посвідчення договору.
22 червня 2010 року Костопільська МДПІ на підставі вказаного акта перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0095861740/0, яким згідно з підпунктом «а» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначила ОСОБА_1 податкове зобов'язання за платежем: податок з доходів фізичних осіб у сумі 25399,95 грн. - за основним платежем.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, податковий орган під час проведення перевірки позивача визначив об'єкт оподаткування податком з доходів фізичних осіб не з ціни, яка зазначена в біржовому контракті купівлі-продажу транспортного засобу, а з інших, ніж звітність або первинні документи, тоді як відомості ВДАІ про оцінку транспортного засобу є лише підтвердженням певної оціночної вартості того чи іншого транспортного засобу, проте не є доказом придбання чи відчуження такого транспортного засобу його власником саме за ціною, визначеною спеціалістом для проведення державної реєстрації.
Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з того, що з метою оподаткування ціна, зазначена у біржовому договорі купівлі-продажу автомобіля, не повинна бути нижчою від оціночної вартості такого майна в порядку, передбаченому Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», тоді як підчас укладенні біржового договору купівлі-продажу № 889538 від 12 травня 2009 року такі вимоги дотримані не були.
Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції колегія суддів погодитись не може, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 12 травня 2009 року в результаті біржових торгів на Україніській товарній біржі між довіреною особою позивача - ОСОБА_3, який діяв на підставі довіреності від 13 лютого 2009 року, та покупцем - ОСОБА_2 був укладений біржовий контракт купівлі-продажу транспортного засобу - автомобіля марки «Audi TT 1.81» 2003 року випуску державний номерний знак НОМЕР_2 за ціною 100,00 грн.
Підставою для визначення позивачу податкового зобов'язання згідно оспорюваного податкового повідомлення-рішення слугував висновок податкового органу про те, що ОСОБА_1 неправомірно сплатила податок з доходів фізичних осіб від операцій з продажу транспортного засобу виходячи з договірної ціни, яка зазначена в біржовому договорі купівлі-продажу транспортного засобі (100,00 грн. * 15%), а не з оціночної вартості транспортного засобу, яка вказується при реєстрації такого транспортного засобу в органах ВРЕР УДАЇ МВС України.
Абзацом 1 пункту 1.2 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що дохід - це сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мають вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Відповідно до підпункту «ж» пункту 1.3 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дохід з джерелом його походження з України - це будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України, у тому числі, але не виключно, у вигляді доходів від продажу нерухомого майна, розташованого на території України.
Згідно з пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) загальний річний оподатковуваний дохід складається з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
За приписами підпункту 4.2.6 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до складу загального місячного оподатковуваного доходу включається частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 11 - 12 цього Закону.
Стаття 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає порядок оподаткування операцій з продажу або обміну об'єкта рухомого майна.
Відповідно до пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дохід платника податку від продажу об'єкта рухомого майна протягом звітного податкового року оподатковується за ставкою, встановленою пунктом 7.1 статті 7 цього Закону.
Пунктом 7.1 статті 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що ставка податку становить 15 відсотків від об'єкта оподаткування, крім випадків, визначених у пунктах 7.2 - 7.3 цієї статті.
Разом з цим, на відміну від визначеного підпунктом 11.1.3 пункту 11.1 статті 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядку оподаткування операцій з продажу нерухомості, вказаний Закон не містить вимог щодо визначення бази оподаткування під час продажу рухомого майна не нижче оціночної вартості такого майна.
Згідно з пунктом 8 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація транспортних засобів здійснюється на підставі заяви власника, поданої особисто, і документів, що посвідчують його особу, правомірність придбання транспортного засобу, оцінку його вартості, яка провадиться спеціалістом, що пройшов необхідну підготовку у порядку, встановленому МВС, Мін'юстом, Держпромполітики, Держмитслужбою та Фондом державного майна і має відповідні документи, відповідність конструкції транспортного засобу встановленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Виходячи з аналізу наведених вище правових норм, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що відомості ВДАІ про оцінку транспортного засобу є лише підтвердженням певної оціночної вартості того чи іншого транспортного засобу з метою виконання цим органом покладених на нього завдань по здійсненню контролю за внесенням обов'язкових платежів власниками транспортних засобів при проведенні їх державної реєстрації (перереєстрації), державного технічного огляду і зняття з обліку, проте не є доказом придбання чи відчуження такого транспортного засобу його власником саме за ціною, визначеною спеціалістом для проведення державної реєстрації.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується суд касаційної інстанції, що доводи податкового органу про необхідність визначення доходу від продажу рухомого майна, виходячи з його оціночної вартості як звичайної ціни є безпідставними, оскільки така позиція податкового органу не стосується отримання доходу позивачем у розумінні Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), оскільки норми, яка б передбачала нарахування податку продавцю на різницю між сумою продажу та експертною оцінкою вартості рухомого майна при неотриманні продавцем коштів чи доходів в іншому вигляді зазначений Закон не містить.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Враховуючи вищевикладене, постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року підлягає скасуванню із залишенням в силі постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 226, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 червня 2013 року скасувати, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2010 року залишити в силі.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ В.В. Кошіль
_____________________ А.М. Лосєв