"25" березня 2014 р. м. Київ К/800/32555/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Білуги С.В.,
суддів Гаманка О.І.,
Загороднього А.Ф.,
та секретаря Бруя О.Д.
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, треті особи: Приморський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,-
встановила:
У травні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, треті особи: Приморський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 01.02.2012 №120, в частині звільнення з органів внутрішніх справ ОСОБА_2 за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України; визнано протиправним та скасовано наказ ГУМВС України в Одеській області від 14.03.2012 №101 о/с, в частині звільнення позивача в запас Збройних Сил України за пунктом 66 (за дискредитацію) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника конвою групи конвойної служби міліції при Приморському районному відділі Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області; в іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року - без змін.
Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 з квітня 1994 року проходив службу в органах внутрішніх справ України. З листопада 2009 року позивач займав посаду командира конвойної групи Приморського районного відділу Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області.
Наказом начальника Одеського міського управління головного управління МВС України в Одеській області від 16.01.2012 № 20, наказом начальника головного управління МВС України в Одеській області від 01.02.2012 № 120 та наказом начальника головного управління від 14.03.2012 №101 о/с ОСОБА_2 звільнено у запас Збройних Сил України за пунктом 66 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 14.03.2012.
Підставою для прийняття оскаржуваних наказів стали висновки службового розслідування по заяві громадянки ОСОБА_4 по факту неправомірних дій відносно неї з боку Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, яким були встановлені порушення позивачем статті 7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Етичного кодексу працівника органів внутрішніх справ України, що виразилось у перевищенні своїх службових повноважень та проявленні нещирості під час проведення службового розслідування.
Службовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_2 був задіяний при охороні громадського порядку на розі вулиць Приображенької та Дерибасівської м. Одеси під час проведення мирної акції громадської організації «ЗУБР». Під час проведення зазначеного заходу, позивач помітив дівчину , яка здійснювала фотозйомку останнього на мобільний телефон, а потім почала розпитувати ОСОБА_2 про мету проведення мітингу, на що позивач порадив звернутись до організаторів акції та поросив видалити фотознімки з його зображенням з її мобільного телефону. Пізніше зазначеною громадянкою ОСОБА_5 була подана скарга на дії позивача, що виразились у прояві неповаги, непрофесіоналізму і хамства.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування наказів про звільнення ОСОБА_2, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на момент прийняття оскаржуваних наказів не було належно доведених підстав для звільнення позивача за скоєння вчинку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу. При цьому, в період звільнення з органів внутрішніх справ відповідачем не було дотримано вимоги статті 14 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України та Інструкції про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, оскільки позивача не було ознайомлено з висновком службового розслідування, а звільнення відбулось в період перебування його на лікарняному.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо необґрунтованості та безпідставності прийняття наказів про звільнення з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 66 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ України особи рядового і начальницького складу, які скоїли вчинки, що дискредитують звання рядового і начальницького складу, звільняються з органів внутрішніх справ.
Статтею 2 Закону України «Про міліцію» передбачено, що основними завданнями міліції є: забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів; запобігання правопорушенням та їх припинення; охорона і забезпечення громадського порядку; виявлення і розкриття злочинів, розшук осіб, які їх вчинили; забезпечення безпеки дорожнього руху; захист власності від злочинних посягань; виконання кримінальних покарань і адміністративних стягнень; участь у поданні соціальної та правової допомоги громадянам, сприяння у межах своєї компетенції державним органам, підприємствам, установам і організаціям у виконанні покладених на них законом обов'язків.
Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.
Статтею 2 цього Статуту передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.
Вимогами статті 7 вищевказаного Статуту встановлено, що службова дисципліна України базується на високій свідомості та зобов'язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.
Відповідно до пункту 6 статті 12 Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень, як звільнення з посади.
Вимогами статті 14 вищевказаного Статуту передбачено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.
Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.
При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов'язків, рівень кваліфікації тощо.
Звільнення осіб рядового і начальницького складу з органів внутрішніх справ як вид стягнення є крайнім заходом дисциплінарного впливу.
За підсумками проведеного службового розслідування дії позивача були розцінені, як перевищення своїх службових повноважень та прояв нещирості під час службового розслідування.
Разом з цим, відповідачем не були вказані конкретні дії в чому виразилось прояв нещирості ОСОБА_2, який можна було кваліфікувати як вчинення проступку, що дискредитує звання рядового і начальницького складу та є несумісним з перебуванням в органах внутрішніх справ.
Крім того судами встановлено, що наказ про звільнення було прийнято на час знаходження ОСОБА_2 на лікарняному, оскільки з 02.02.2012 по 06.02.2012, з 07.02.2012 по 27.02.2012, з 28.02.2012 по 04.03.2012 та з 07.03.2012 по 21.03.2012 позивач знаходився на лікуванні, що підтверджується листками непрацездатності.
Також судами встановлено, що 27.01.2012 постановою старшого помічника прокурора Приморського району м. Одеси відмовлено в порушенні кримінальної справи згідно статті 364, 365, 367 Кримінального кодексу України по відношенню до ОСОБА_2 на підставі пункту 2 статті 6 Кримінально процесуального кодексу України за відсутністю в його діях складу злочину.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли вірного висновку, що відповідач приймаючи наказ від 16.01.2012 № 20, наказ від 01.02.2012 №120 та наказ від 14.03.2012 №101 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 з органів внутрішніх справ, діяв передчасно та необґрунтовано.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
ухвалила:
Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2012 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області, Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, треті особи: Приморський районний відділ Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області, ОСОБА_3 про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Білуга
Судді О.І. Гаманко
А.Ф. Загородній