"12" лютого 2014 р. м. Київ К/9991/26281/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Головуючого Бившевої Л.І.,
суддів: Карася О.В., Рибченка А.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року
у справі № 2-8286/10/1870
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1
до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області
про скасування податкового повідомлення-рішення, -
Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Роменської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області (далі - відповідач) про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 06 жовтня 2010 року № 0001021702/0 та № 0001031702/0.
Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року у задоволенні позовну відмовлено.
Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року залишено без змін.
В касаційній скарзі фізична особа - підприємець ОСОБА_1, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесупльн6ого права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Роменська МДПІ Сумської області провела документальну планову виїзну перевірку дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01 січня 2008 року по 31 березня 2010 року, за результатами якої був складений акт від 23 вересня 2010 року № 00582/1702/НОМЕР_1.
За висновками акта перевірки, позивачем були порушені вимоги: статті 13 Декретук Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (враховуючи положення підпунктів 5.3.3, 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»), в результаті чого донараховано податку з доходів фізичних осіб за 2008 рік - 20575,00 грн., за 2009 рік - 29062,50 грн.; абзацу 2 підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого донараховано податку на додану вартість у сумі 52116,00 грн.
Зокрема, в акті перевірки було вказано, позивач неправомірно включив до складу валових відповідного податкового періоду вартість придбаних у ПП «Джілайт», ІП «Янлат-Україна», ТОВ «Брілліон», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Сутон», ТОВ «Форвертс» товару - суперконцентрату для п/е BZ02315, BZ1130, BG0017 (продукти виробництва хімічної промисловості, який використовується для виготовлення пластмасових виробів способом відливу) у кількості 2995 кг, а суму податку на додану вартість, сплачену у складі вартості такого товару, до складу податкового кредиту відповідного податкового періоду, з огляду на те, що: вказані контрагенти мають стан платника відмінний від основного (припинено, але не знято з обліку; банкрут; відсутність за місцезнаходженням; направлено повідомлення за місцем знаходження; фактична адреса не встановлена); документів, які б підтверджувати транспортування вказаного товару від продавців до покупця (зокрема, товарно-транспортних накладних) суб'єктом господарювання під час проведення перевірки надано не було; відповідно до наявних на час проведення перевірки документів у перевіряючих немає можливості встановити вид транспорту, розмір витрат, особу, яка понесла такі витрати, можливість здійснення таких операцій з урахуванням оперативності проведення операцій та віддаленості контрагентів один від одного (Київ - Донецьк - Ромни), з урахуванням того, що суперконцентрат є матеріалом легким та об'ємним, транспортування якого повинно здійснюватись транспортом закритого типу. Також, в акті перевірки було вказано, що фізичною особою - підприємем ОСОБА_1 не було надано належних документів, які б підтверджували зв'язок наданих їй суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 (бухгалтерські послуги) та ОСОБА_3 (юридичні послуги) із господарською діяльністю позивача.
06 жовтня 2010 року Роменська МДПІ Сумської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001031702/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання за платежем: податок на прибуток у розмірі 49637,50 грн. - за основним платежем.
06 жовтня 2010 року Роменська МДПІ Сумської області на підставі вказаного акту перевірки прийняла податкове повідомлення-рішення № 0001021702/0, яким згідно з підпунктом «б» підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4, підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», визначила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 суму податкового зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем: податок на додану вартість у розмірі 78174,00 грн., у тому числі: 52116,00 грн. - за основним платежем, 26058,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не була доведена реальність господарських операцій за правочинами, укладеними з ПП «Джілайт», ІП «Янлат-Україна», ТОВ «Брілліон», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Сутон», ТОВ «Форвертс». Також, суд виходив з того, що позивачем не було доведено належними та допустимими доказами наявність зв'язку між наданими йому суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 послугами із господарською діяльністю позивача, а також документів, якими б підтверджувався факт надання таких послуг.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до частин 1-3 статті 13 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) згідно з цим розділом Декрету оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету. Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву. До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно з абзацом 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Отже, наведені вище положення Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) пов'язують виникнення у платника податків права на включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів, а сплачених ним у складі такої вартості сум податку - до складу податкового кредиту із фактичним виконанням робіт (послуг) чи поставкою товарів, у ціні яких цей податок сплачений.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, під час проведення перевірки позивач на підтвердження виконання господарських зобов'язань між ним та ПП «Джілайт», ІП «Янлат-Україна», ТОВ «Брілліон», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Сутон», ТОВ «Форвертс» та на підтвердження правомірності формування валових витрат та податкового кредиту надав органу державної податкової служби банківські виписки, чеки на оплату продукції, накладні на придбання товарів, податкові накладні, реєстри отриманих та виданих податкових накладних.
Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанцій правомірно виходили з того, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.
Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку; відсутність первинних документів обліку.
Як вбачається з акту перевірки та встановлено судами попередніх інстанцій, про ПП «Джілайт» внесено інформацію щодо відсутності підтвердження відомостей про юридичну особу; ІП «Янлат-Україна» відсутнє за місцезнаходженням; ТОВ «Брілліон» не здійснює фінансово-господарську діяльність з липня 2009 року, відсутнє за місцезнаходженням; ПП «Гранд-Сервіс» у червні, вересні 2009 року податкову звітність не подавало, свідоцтво платника податку на додану вартість цього товариства було анульоване 21 липня 2009 року; юридичну особу ТОВ «Сутон» припинено; керівник ТОВ «Форвертс» - ОСОБА_4 заперечувала своє відношення до фінансово-господарської діяльності, товариство було визнано банкрутом, юридичну особу припинено. Вказані обставини також знайли своє підтвердження і витягах з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (арк. справи 113-167).
Доказів, які б підтверджували реальність господарських операцій з ПП «Джілайт», ІП «Янлат-Україна», ТОВ «Брілліон», ПП «Гранд-Сервіс», ТОВ «Сутон», ТОВ «Форвертс», у тому числі, але не виключно: документи на підтвердження транспортування товарно-матеріальних цінностей, виду транспорту, яким здійснювались перевезення, розміру витрат по перевезенню, інформацію та документальне підтвердження стосовно особи, а також, доказів, які б підтверджували зв'язок між наданими позивачу суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 юридичними та бухгалтерськими послугами із господарською діяльністю фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, а також документів, якими б підтверджувався факт надання таких послуг (як-то: дані та висновки досліджень, звіти про витрати, акти приймання-передачі звітів тощо), позивачем в процесі розгляду справи надано не було. Не додано таких доказів і до касаційної скарги.
Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своїх позовних вимог, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самих господарських операцій (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення валових витрат та податкового кредиту позивача.
Відповідно до положень частин 1, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.
Частиною 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.
Відповідно до частини 1 статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Враховуючи вищевикладене, касаційна скарга фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а постанова Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року підлягають залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210, 220, 222, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Касаційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2010 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у строк та у порядку, визначеному статтями 237, 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: _____________________ Л.І. Бившева
Судді: _____________________ О.В. Карась
_____________________ А.О. Рибченко