Провадження № 22-ц790172514 Головуючий 1 інст. -Малихін О.Р.
Справа №6431298613-ц Доповідач - Макаров Г.О.
Категорія: житлові
18 лютого 2014 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:
головуючого - Макарова Г.О.,
суддів: Кружиліної О.А.,
Кіся П.В.,
при секретарі - Кузьменко І.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2014 року за позовом ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до ОСОБА_4 третя особа: Московський РВ у м.Харкові ГУДМС України в Харківській області, про усунення перешкод в користуванні квартирою шляхом вселення в квартиру, про зобов'язання передати дублікату ключів від квартири і забезпечити вільний доступ до квартири та перебуванні в неї, про визнання таким що втратив право користування квартирою та про стягнення компенсації витрат на поховання,
встановила:
Позивачі ОСОБА_2 і ОСОБА_5 звернулись до суду з позовом, в якому просять визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в АДРЕСА_1, скасувавши його реєстрацію у вказаній квартирі,
Вказували, що відповідач зареєстрований в квартирі, але 08.03.1985 року він залишив квартиру і пішов проживати за іншою адресою. В том же році він одружився і став проживати за адресою дружини. У 1986 році у нього народився син. На теперішній час він зі своєю родиною проживає у дружини в АДРЕСА_2. У1997 році он отримав у спадщину квартиру, яку продав в той же рік.
У зв'язку з тим, що відповідач не проживає в спірній квартирі більш 27 років він втратив право користування житловою площею в спірній квартирі.
Відповідач позов не визнав і подав зустрічний позов, в якому просить усунути йому перешкоди у користуванні АДРЕСА_1 шляхом його вселення в квартиру, зобов'язати ОСОБА_2 передати йому дублікат ключів від квартири та забезпечити вільний доступ до квартири та перебування у ній в будь якій час, визнати відповідача ОСОБА_3 таким, що втратив право користування житловою площею в спірній квартирі зі зняттям останнього з реєстрації у квартирі, а також стягнути з відповідачки ОСОБА_2 на його користь грошові кошти у розмірі 1531,50 грив., як компенсацію витрат на поховання їх матері.
Вказував, що основним наймачем квартири була їх з відповідачкою ОСОБА_2 матір, яка померла у травні 2013 року. Після смерті матері відповідачка перестала його пускати в квартиру, змінила замки і стала перешкоджати йому користуватися квартирою.
В квартирі також зареєстрований ОСОБА_5, який є громадянином Російської Федерації і в квартирі не проживає вже більш двох років без поважних на то причин. Він проживає в Російській Федерації, а тому він втратив право користування житловою площею в спірній квартирі, оскільки не проживає в квартирі більш 6 місяців без поважних на то причин.
У травні 2013 року померла його і відповідачки ОСОБА_2 мати-ОСОБА_8. Похорони матері провів він за свої кошти, оскільки його сестра відмовилась взагалі приймати будь яку участь у похованні їх матері. На поховання він затратив 3063,00 грив., а тому відповідачка, як спадкоємець першої черги, яка фактично прийняла спадщину, зобов'язана сплатити йому половину вказаної суми.
Відповідачка по зустрічному позову ОСОБА_2 зустрічний позов не визнала з тих підстав, що вона не перешкоджала ОСОБА_4 проживати в квартирі, а також тому, що ОСОБА_4 отримав три пенсії померлої матері, які складають більшу суму чим та, що він потратив на поховання матері.
Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_5 проти зустрічного позову заперечував і просив розглянути справу за його відсутністю,
Третя особа про дату і час розгляду справи повідомлена повісткою. Але її представник в судове засідання не з'явився, що не перешкоджає суду розглянути справу по суті.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2014 року в позові ОСОБА_2, ОСОБА_3 - відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3 просять рішення суду скасувати та ухвалити нове, про задоволення їхніх позовних вимог та про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7, посилаючись на порушення судом норм матеріального матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, оскільки суд безпідставно не узяв до уваги, на надані ними докази і огбрунтував рішення лише на доказах відповідача.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Статтями 10, 11, 57, 60, 179, 212, 213, 214 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.
Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
Рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Відповідно до вимог ст. ст. 71, 72 ЖК При тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
Жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадках призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; перебування на військовій службі прапорщиків, мічманів і військовослужбовців надстрокової служби - протягом перших п'яти років перебування на дійсній військовій службі; тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв'язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання; влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім'ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім'ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.
Якщо з будинку, квартири (їх частини) вибула дитина (діти) і членів її (їх) сім'ї не залишилося, це житло може бути надано за договором оренди іншому громадянину до закінчення строку перебування дитини (дітей) у дитячому закладі або до досягнення нею (ними) повноліття і повернення від родичів, опікуна чи піклувальника, в окремих випадках - до закінчення навчання в загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності, у тому числі для громадян, які потребують соціальної допомоги та соціальної реабілітації, а також в професійно-технічних чи вищих навчальних закладах або до закінчення строку служби у Збройних Силах України та інших військових формуваннях; виїзду у зв'язку з виконанням обов'язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов'язків; влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей-інвалідів, у будинку-інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них; виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому; взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім'ї.
Якщо в будинку, квартирі (їх частині) не залишилися проживати інші члени сім'ї наймача, це житло може бути надано за договором оренди (найму) у встановленому законом порядку іншому громадянину до звільнення таких осіб з-під варти або до відбуття ними покарання.
У випадках, передбачених пунктами 1 - 7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.
Відповідно до Основ житлового законодавства Союзу РСР і союзних республік законодавством Союзу РСР і Української РСР може бути встановлено й інші умови і випадки збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами на більш тривалий
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Згідно роз'яснень які містяться у п.п. 10, 11 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України від 12.04.1985 «Про деякі питання в практиці» У справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Відповідно до ст.107 ЖК наймач або член його сім'ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред'явлення позову про це. Разом з тим належить враховувати, що згідно п.5 ст.71 ЖК (в редакції Закону від 18 грудня 1991 р. інваліди, влаштовані в будинки-інтернати або інші установи соціальної допомоги, мають право на збереження за ними жилої площі протягом 12 місяців. ( Абзац перший пункту 11 із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України N 13 від 25.12.92 )
Громадяни, відсутні у місці постійного проживання за умовами і характером роботи (члени екіпажів суден, працівники геологічних, розвідувальних партій, експедицій та інші працівники, діяльність яких пов'язана з постійним пересуванням), у період її виконання можуть бути визнані на підставі ст.107 ЖК такими, що втратили право користування жилим приміщенням, з якого вони вибули у зв'язку з цією роботою, в разі одержання жилої площі, вселенні на жилу площу членів сім'ї або в інших випадках забезпечення їх жилою площею для постійного проживання (п.3 постанови Ради Міністрів СРСР від 16 квітня 1988 р. N 477 "Про гарантію житлових прав громадян, тимчасово відсутніх у місці постійного проживання за умовами і характером роботи").
Рішення суду першої інстанції обґрунтоване встановленням таких фактів та відповідних їм правовідносин.
Спірною є АДРЕСА_1, яка не приватизована і є власністю Харківської міської ради. Основним наймачем житлової площі у вказаній квартирі була ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.
На час смерті основного наймача і на теперішній час в квартирі зареєстровані ОСОБА_2 дочка померлої і брат ОСОБА_2 - син позивачки за основним позовом ОСОБА_2 і онук померлої , і ОСОБА_4 - син померлої і брат ОСОБА_2
Після смерті основного наймача новий договір найму житлової площі в спірній квартирі не з ким не укладений.
Після смерті ОСОБА_8 між ОСОБА_2 і ОСОБА_5, з одного боку і ОСОБА_4, з іншого, стали проходити скандали з приводу проживання ОСОБА_4 в квартирі і користування спірною квартирою.
Позивач стверджував що відповідач ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі з 08.03.1985 року.
Але суд не прийняв до уваги її твердження, оскільки вона сама зареєстрована і проживає в спірній квартирі лише з 10.03.1993 року, що підтверджується довідкою з місця проживання, і поселялась в спірній квартирі зі згоди основного наймача і відповідача ОСОБА_4 право на житлову площу якого на той час ніхто не оспорював.
Крім того, з основного позову вбачається, що до смерті основного наймача квартири ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 право відповідача ОСОБА_4 на користування житловою площею в спірній квартирі ні основним наймачем ні членами її сім'ї, ОСОБА_2 і ОСОБА_5, не спростовувалось і визнавалось ними за ним право користування житловою площею, і лише після смерті основного наймача позивачка ОСОБА_2 стала перешкоджати відповідачу ОСОБА_4 користуватися квартирою.
У зв'язку з цим суд не прийняв показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 про те, що відповідач ОСОБА_4 не проживає в спірній квартирі з 1985 року, як доказ втрати відповідачем ОСОБА_4 права користування спірною квартирою.
Той факт, що після смерті матері у травні 2013 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 виник спір з приводу користування житловою площею в спірній квартири, підтверджується і позовними заявами кожної сторони, з яких вбачається, що ОСОБА_2 перестала допускати ОСОБА_4 до квартири і він з цього приводу став звертатися до відповідних органів з заявами про поновлення його права, яке було порушене ОСОБА_2
З урахуванням наведеного суд відмовив в задоволенні основного позову і задовольнив зустрічний позов в частині усунення ОСОБА_4 перешкод в користування спірною квартирою, шляхом його вселення до квартири і зобов'язання відповідачки ОСОБА_2 не перешкоджати йому в користуванні квартирою.
Такий висновок є обґрунтованим, оскільки суд дійшов його на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, та наявних в ній доказів, яким дана відповідна оцінка. Правильно встановивши юридичну природу виниклих правовідносин, суд застосував закон, який їх регулює.
Доводи викладені в апеляційній скарзі були предметом судової перевірки та не дістали об'єктивного підтвердження.
Наведені у рішенні мотиви визнання цих доводів безпідставними, судова колегія вважає обґрунтованими, такими що відповідають матеріалам справи.
Оскільки судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення відносно скасування чи зміни оскаржуємого судового рішення і висновків суду першої інстанції не спростовують, в її задоволенні належить відмовити на підставі ст.308 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, 307, 308, 313-315, 317, 319, 321, 322, 324, 325 ЦПК України, судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 14 січня 2014 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий -
Судді: