Постанова
Іменем України
13.05.2009 Справа № 2-а-6600/08/5/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Санакоєвої М.А.,
суддів Дугаренко О.В. ,
Курапової З.І.
при секретарі судового засідання Зикової А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м.Севастополя апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Д.В. Сидоренко) від 20.01.2009 №2-а-6600/08/5
за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі міста Сімферополя Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 6, місто Сімферополь, 95013)
про визнання протиправними дій, зобов'язання до перерахунку пенсії,
11 листопада 2008 року позивач звернувся до окружного адміністративного суду АР Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим про визнання дій відповідача протиправними, стягнення щомісячної державної соціальної допомоги за період 2006 -30.11.2008 в сумі 3791 грн. 30 коп., а також зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу з 01.12.2008 ( а.с. 4-5).
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2004 № 2195-IV, зокрема, на підвищення пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком; позивач просить поновити строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів.
Постановою окружного адміністративного суду АР Крим від 20.01.2009 позов задоволено частково: визнані дії Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим щодо невиплати позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни за період листопад -грудень 2007 року та травень -листопад 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»протиправними. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу державну соціальну допомогу як дитині війни за період листопад -грудень 2007 року та травень -листопад 2008 року у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
В решті позову -відмовлено ( а.с. 26 -31).
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення до пенсії, в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону, оскільки зупинення Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»виплати цієї допомоги визнано неконституційним; позивачем пропущений строк звернення до суду в частині вимог про нарахування щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з 09.07.2007 по 01.11.2007.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції в зв'язку з порушенням судом норм матеріального права, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову.
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, суд не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; передбачене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по виплаті цієї допомоги.
Сторони в судове засідання не з'явились, про час, місце та дату слухання справи повідомлялись належним чином. Позивач про причини неявки суду не повідомив. Відповідач в апеляційній скарзі просив розглянути справу у відсутності його представника.
Враховуючи, що явка в судове засідання, це право, а не обов'язок учасників процесу, неявка в судове засідання сторони по справі не перешкоджає судовому розгляду, судова колегія вважає можливим розглянути справу у відсутності сторін, належним чином повідомлених про час, місце та дату слухання справи.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а судове рішення підлягає зміні з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 ( а.с. 6), має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на підвищення пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними позивача відповідачем в 2006 та 2007 роках позивачу підвищення до пенсії, у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось, що відповідачем не заперечується. За 2008 рік, за період з травня по листопад відповідачем сплачено позивачу 340, 40 грн.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002 № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Отже, Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень в розумінні статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які соціальні виплати здійснювати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких виплат шляхом внесення відповідних змін до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату відповідної соціальної допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру цієї допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Передбачена статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Вищевикладене спростовує доводи відповідача, що оскільки законодавством не передбачено механізму розрахунку підвищення пенсії за віком, як передбачено ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», не можна застосовувати до спірних правовідносин положення норм вказаного вище Закону.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Судова колегія погоджується з висновками суду, що строк звернення до суду в частині вимог про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з 09.07.2007 по 01.11.2007 позивачем пропущений, оскільки позивач звернувся до суду 11.11.2008 тобто за межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Доказів поважності причини пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав в частині нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з 09.07.2007 по 01.11.2007 позивач не надав.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском позивачем строку звернення до суду (а. с. 17 - 18).
Разом з тим, задовольняючи позовні вимоги частково, в рішенні суду судом першої інстанції не вказаний розмір щомісячної державної соціальної допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача, не враховуючи на те, що позивачем при зверненні до суду були заявлені відповідні вимоги та вказана суму, яка, на думку позивача, підлягає нарахуванню на його користь.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції вирішено ні всі позовні вимоги, що відповідно до пункту 2 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для зміні судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.
Відповідно до частини 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 № 489 “Про Державний бюджет України на 2007 рік”, для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” з 01 квітня по 01 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток.
Таким чином, на користь позивача підлягає стягненню підвищення до пенсії, дітям війни за період з листопада по грудень 2007 року, в сумі 249,07 грн. згідно наступного розрахунку: ( 415,11 х 2) : 100 х 30 % = 249,07 грн.
Згідно зі ст.. 58 Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік»прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність на 2008 рік затверджений у наступному розмірі: з 01 січня -470 грн., з 01 квітня -481 грн., з 01 липня -482 грн., з 01 жовтня 498 грн.
Таким чином, щомісячна державна соціальна допомога за період з травня по листопад 2008 року дорівнює 871, 80 грн. згідно наступного розрахунку:
Травень, червень 2008 року : (481 х 2 ) :100х30% = 288, 60 грн.;
Липень -вересень 2008 року ( 482 х 3):100х30% = 433,80 грн.;
Жовтень -листопад 2008 року (498х2):100х30% =298,80 грн.
Враховуючи, що відповідачем сплачено позивачу підвищення за цей період у сумі 340, 40 грн. недоплачена частина складає: 871,80 грн. -340,40 = 531,40 грн.
Відповідно до частини першої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Таким чином, рішення суду підлягає зміні з викладенням абзацу третього резолютивної частині постанови суду від 20.01.2009 в новій редакції.
Судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості вимог позивача про зобов'язання відповідача в подальшому виплачувати щомісячну державну соціальну допомогу з 01.12.2008, тобто на майбутнє, оскільки державна соціальна допомога, передбачена ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується щомісячно, тому строк її виплати на майбутнє ще не настав, а відповідно, права позивача відповідачем не порушувались.
Крім того, позовні вимоги в цієї частині суперечать положенням частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно -правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 2 ч. 1 ст. 198, пунктом 1 частини першої статті 201,207 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
1.Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим на постанову окружного адміністративного суду АР Крим від 20.01.2009 у справі № 2а-6600/08/5/0170 -залишити без задоволення.
2. Абзац третій резолютивній частині постанови окружного адміністративного суду АР Крим від 20.01.2009 у справі № 2а-6600/08/5/0170 змінити, виклавши його в наступній редакції: Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим нарахувати та виплатити Понурової Неллі Петрівні державну соціальну допомогу як дитині війни за період листопад -грудень 2007 у сумі 249 грн. 07 коп., та за період травень -листопад 2008 року у сумі 531,40 грн.
В решті -постанову окружного адміністративного суду АР Крим від 20.01.2009 у справі № 2а-6600/08/5/0170 -залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя М.А.Санакоєва
Судді О.В.Дугаренко
З.І.Курапова