Копія
Постанова
Іменем України
12.05.2009 Справа № 2-а-6747/08/2/0170
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Іщенко Г.М. ,
Кучерука О.В.
секретар судового засідання Шелемет'єва О.В.
за участю представників сторін:
від прокурора: не з'явився,
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 22.01.09 у справі № 2-а-6747/08/2
за позовом Прокурора м.Армянська (мкрн.ім.Ген.Васильєва, 1, м.Армянськ, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим, 96012)
в інтересах ОСОБА_1 (АДРЕСА_1)
до Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим (вул.Шкільна, 55-А, м.Армянськ, Красноперекопський район, Автономна Республіка Крим, 96012)
про визнання бездіяльності неправомірною та спонукання до виконання певних дій,
12.11.2008 Прокурор м.Армянська в інтересах позивача звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим про визнання неправомірною бездіяльності у вигляді невиплати позивачу пенсії в розмірі, передбаченому статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; зобов'язання підвищити пенсію позивачу на 30% мінімальної пенсії за віком з 09.07.2007 (арк.с.2-3).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», зокрема, на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком; прокурор просить поновити строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів позивача.
Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.2009, складеною в повному обсязі в порядку частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України 29.01.2009, позов задоволено частково: визнана неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим в частині ненарахування ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з листопада по грудень 2007 року та з травня по грудень 2008 року; зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим нарахувати на користь ОСОБА_1 недоотриману щомісячну державну соціальну допомогу в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", за період з листопада по грудень 2007 року та з травня по грудень 2008 року; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено (арк.с.18-20).
Постанова суду мотивована тим, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на отримання підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону; зупинення Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік виплати цієї допомоги визнано неконституційним; прокурором та позивачем пропущений строк звернення до суду з позовними вимогами за період з 09.07.2007 по жовтень 2007 року, відповідач наполягав на застосуванні положень статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України щодо відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском прокурором та позивачем строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим, 09.02.2009 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову повністю (арк.с.28-29).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, суд не прийняв до уваги, що для надбавок до пенсії поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується; відсутній порядок розрахунку надбавки, встановленої статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; передбачене Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»визначення розміру мінімальної пенсії за віком застосовується для розрахунку пенсії, призначеної відповідно до цього Закону; фінансування виплат по цьому закону здійснюється з Державного бюджету України, у відповідача відсутні зобов'язання по виплаті цієї допомоги.
Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_1, 06.02.2009 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою задовольнити позов повністю (арк.с.24-27).
Доводи апеляції мотивовані тим, що прокурором та позивачем не пропущений строк звернення до суду за захистом своїх прав, так як про визнання неконституційним положень, що обмежували спірні виплати, позивач дізнався з розмов населення та неофіційних засобів інформації; вважає, що рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 має зворотню силу та розповсюджується на попередній період.
Крім того, в апеляційній скарзі позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати неотриману допомогу з 01.01.2006 та здійснювати її довічно.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13.03.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим (арк.с.30-32).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 16.03.2009 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 (арк.с.35-37).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 20.03.2009 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 12.05.2009 (арк.с.40-42).
В судове засідання, призначене на 12.05.2009, прокурор, позивач та відповідач явку уповноважених представників не забезпечили, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно (арк.с.46, 47, 48), позивач та відповідач в апеляційних скаргах просять розглянути справу у відсутність їх представників, прокурор про причини неявки суд не повідомили.
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.
При викладених обставинах, враховуючи те, що прокурор викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, позивач та відповідач просять розглянути справу у відсутність їх представників, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність представників прокурора, позивача та відповідача.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення пункту другого її резолютивної частини в іншій редакції, з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_1, народився ІНФОРМАЦІЯ_1, має статус дитини війни відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004, згідно з якою дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (02.09.1945) Другої світової війни було менше 18 років, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_1 серії НОМЕР_2 та довідкою НОМЕР_3 від 03.02.2005 (арк.с.6, 7), у зв'язку з чим має право на всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом, в тому числі право на підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
За даними прокурора відповідачем в спірний період позивачу підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, не виплачувалось в повному обсязі, що відповідачами не заперечується.
Згідно відомостей відповідача позивачу в 2008 році виплачена надбавка «дітям війни»в сумі: в січні -березні 2008 року по 47,00грн. щомісячно, в квітні -червні 2008 року -по 48,10грн. щомісячно, в липні -вересні 2008 року -по 48,20грн., в жовтні - грудні 2008 року -по 49,80грн. щомісячно (арк.с.15).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про соціальний захист дітей війни»№ 2195-IV від 18.11.2004 (зі змінами та доповненнями), в редакції, що діяла в спірний період (далі -Закон № 2195-IV), Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» від 20.12.2005 № 3235-ІV, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007.
Відповідно до статті 6 Закону № 2195-IV, в редакції, яка діяла в спірний період, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Пунктом 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-ІV зупинена на 2006 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 19.01.2006 № 3367-IV виключено пункт 17 статті 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»від 20.12.2005 № 3235-IV та відновлено дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»; статтю 110 викладено в такій редакції: «Установити, що пільги дітям війни, передбачені абзацом сьомим статті 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 року, а статтею 6, - у 2006 році поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету».
Пунктом 12 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V зупинена на 2007 рік дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Статтею 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»від 19.12.2006 № 489-V встановлено, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), у розмірі 50% від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: пункту 12 статті 71, статті 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» № 2195-IV від 18.11.2004 викладений в такій редакції: «Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни».
Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 підпункт 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007 визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними).
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»№3477-VI від 23.02.2006 суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява НОМЕР_4) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які соціальні виплати здійснювати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких виплат шляхом внесення відповідних змін до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату відповідної соціальної допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають соціальні виплати, встановлені статтею 6 Закону № 2195-IV, є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є дитиною війни, тому має право на їх одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Право на отримання державної соціальної допомоги, встановленої статтею 6 Закону № 2195-IV, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Отже, положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№489-V від 19.12.2006, «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007, не можуть бути застосовані в частині розрахунку розміру цієї допомоги дітям війни, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
За таких підстав, висновки суду першої інстанції відповідають як нормам національного законодавства, так і міжнародного -частині першій статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною законодавства України, і практиці Європейського Суду з прав людини, як джерелу права.
Таким чином, стаття 6 Закону № 2195-IV діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
Згідно з частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2007 -380,00грн., з 01.04.2007 -406,00грн., з 01.10.2007 -411,00грн.
Згідно з частиною третьою статті 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 у 2007 році встановлено, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої статті 62 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, збільшений на 1 відсоток.
Статтею 58 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VІ від 28.12.2007 встановлений розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, з 01.01.2008 -470,00грн., з 01.04.2008 -481,00грн., з 01.07.2008 -482,00грн., з 01.10.2008 -498,00грн.
Строк звернення до суду про нарахування недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги за 2006 рік та за період з січня по жовтень 2007 року прокурором та позивачем пропущений, оскільки прокурор в інтересах позивача звернувся до суду 12.11.2008, тобто поза межами річного строку, встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідач в запереченнях на позов наполягав на застосуванні положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв'язку з пропуском строку звернення до суду (арк.с.14).
Однак, судом першої інстанції при задоволенні позову не зазначена сума, яка підлягає нарахуванню та виплаті позивачу, прокурором також в позовній заяві не зазначена сума недоплаченої допомоги, яку прокурор просить виплатити позивачу, у зв'язку з чим судова колегія дійшла висновку про необхідність вийти за межі позовних вимог в порядку частини другої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню частково в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, дітям війни за період з листопада по грудень 2007 року (в межах строку позовної давності) та з травня по жовтень 2008 року (після прийняття рішення Конституційного Суду України № 10-рп/2008 від 22.05.2008) у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до статті 6 Закону України №2195-IV в сумі 1029,47 грн., згідно наступного розрахунку:
з листопада по грудень 2007 року 249,07грн. = (415,11грн. (411,00грн.+ 4,11грн.) х 30%) х 2,
з травня по червень 2008 року 288,60грн. = (481,00грн. х 30%) х 2,
з липня по вересень 2008 року 433,80грн. = (482,00грн. х 30%) х 3,
з жовтня по грудень 2008 року 448,20грн. (498,00грн. х 30%) х 3,
з урахуванням виплаченого підвищення в травні-грудні 2008 року в сумі:
з травня по червень 2008 року -48,10грн. х 2 = 96,20грн.,
з липня по вересень 2008 року -48,20грн. х 3 = 144,60грн.,
з жовтня по грудень 2008 року - 149,40грн.;
1170,60грн. -390,20грн. = 780,40грн.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Передбачена статтею 6 Закону № 2195-IV допомога дітям війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону мають статус дітей війни, а також формою реалізації ними конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону № 2195-IV фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання соціальної допомоги, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органів державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судовою колегією не приймається до уваги.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема, право на отримання державної соціальної допомоги.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладено керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону № 2195-IV, є Пенсійний фонд України.
Посилання відповідача на частину третю статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 щодо її застосування виключно для визначення розмірів пенсій, призначених за Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003, а також на те, що для надбавок до пенсії по інших нормативних актах поняття «мінімальна пенсія за віком»не застосовується, в законодавстві відсутнє визначення розміру, з якого обчислюється надбавка до пенсії по статті 6 Закону № 2195-IV безпідставні та необґрунтовані, так як згідно правової позиції Верховного Суду України, яка викладена в його постановах від 27.05.2008 №08/111, 08/119, 08/138, 08/151, 08/152, 08/153 застосуванню підлягає розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановлений в законі про Державний бюджет України на відповідний рік, з якого визначається мінімальний розмір пенсії за віком.
Положення частини третьої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»№ 1058-IV від 09.07.2003 не є перешкодою для застосування даної величини (мінімального розміру пенсії за віком) до розрахунку інших пенсій чи доплат пов'язаних з мінімальною пенсією за віком, оскільки чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною першою цієї статті визначення розміру мінімального розміру пенсії за віком.
Мінімальна пенсія в розмірі 19,91 грн., встановлена для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002 «Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету», не підлягає застосуванню для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, оскільки суперечить нормам діючого законодавства.
Доводи відповідача щодо відсутності, невиділення, неперерахування бюджетних коштів на забезпечення виплат допомоги в розмірі, передбаченому Законом, а не підзаконним нормативним актом, неправомірні, неспроможні і не можуть бути прийняті до уваги та бути підставою для відмови в позові, так як відповідач є органом, який зобов'язаний здійснювати нарахування та виплату зазначених сум допомоги у встановлених Законом розмірах.
Конституційний Суд України неодноразово в своїх рішеннях №6-рп/2007 від 09.07.2007, №10-рп/2008 від 22.05.2008, №26-рп/2008 від 27.11.2008 підкреслював, що Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік має чітко визначену сферу регулювання, та ним не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, встановлювати інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших Законів України, оскільки з об'єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві, і як наслідок - скасування та обмеження прав і свобод людини і громадянина. У разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення про визнання неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим в частині ненарахування ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної допомоги в розмірі, встановленому статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" за період з листопада по грудень 2007 року та з травня по грудень 2008 року, не обґрунтував та не встановив обставини, що свідчать про неправомірність бездіяльності відповідача в цій частині, а саме, судом не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується дія Закону України № 2195-IV, з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Прокурором та позивачем також не надані належні та допустимі докази неправомірності бездіяльності відповідача в зазначеній частині, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення є необґрунтованими.
Судове рішення не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.
Згідно з частиною першою статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.
Все вищеперелічене є підставою для зміни судового рішення в порядку пункту 1 частини першої статті 201 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з яким підставами для зміни постанови або ухвали суду першої інстанції є правильне по суті вирішення справи чи питання, але із помилковим застосуванням норм матеріального чи процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення пункту другого її резолютивної частини та викладення пункту третього в іншій редакції.
Керуючись статтею 11, частиною третьою статті 24, статтями 99, 100, 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 1 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційні скарги Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим та ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.09 у справі № 2-а-6747/08/2 залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.09 у справі № 2-а-6747/08/2 змінити шляхом виключення пункту другого її резолютивної частини та викладення пункту третього в наступній редакції:
«Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м.Армянськ Автономної Республіки Крим нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну допомогу за період з листопада по грудень 2007 року в сумі 249,07грн. та з травня по грудень 2008 року в сумі 780,40грн.».
3. В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 22.01.09 у справі № 2-а-6747/08/2 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис Г.М. Іщенко
підпис О.В.Кучерук
З оригіналом згідно