Копія
Постанова
Іменем України
18.03.2009
Справа № 22-а-2326/08
Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Ілюхіної Г.П.,
суддів Санакоєвої М.А. ,
Щепанської О.А.
секретар судового засідання Хіштілова М.М.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: ОСОБА_1, довіреність № 02.1-9/254 від 19.01.2009,
розглянувши апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя (суддя Тимошенко К. Г.) від 04.11.08 у справі № 2-а-557/08
за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)
до Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя (вул.60 років Жовтня, 13/64, м.Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95044)
про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
08.10.2008 позивач звернулась з адміністративним позовом до Центрального районного суду м. Сімферополя про визнання незаконною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя щодо невиплати державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя виплатити недоплачену державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в сумі 4943,00грн. за період з вересня 2007 року по вересень 2008 року (арк.с.2).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є матір'ю ОСОБА_3 та має право на отримання щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, яка відповідачем в повному обсязі не виплачується, з посиланням на статтю 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007.
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 04.11.2008 позов задоволено, визнана неправомірною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя щодо невиплати ОСОБА_2 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, за період з вересня 2007 року по вересень 2008 року; зобов'язано Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя сплатити недоплачену допомогу ОСОБА_2 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, за період з вересня 2007 року по вересень 2008 року у розмірі 4943,00грн. (арк.с.33-35).
Суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки зупинення Законами України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей у віці до 6 років, що передбачено частиною першою статі 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в редакції, яка діяла в спірний період, визнано неконституційним, тому ця допомога підлягає виплаті у зазначеному розмірі.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя, 12.11.2008 звернувся з заявою про апеляційне оскарження, апеляційна скарга на постанову надійшла 01.12.2008, відповідач просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову (арк.с.39, 41-49).
Доводи апеляції мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив норми матеріального та процесуального права, оскільки виплата відповідачем допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснювались за рахунок коштів відповідної субвенції з Державного бюджету відповідно до Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік; видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків визначаються виключно Законом про Державний бюджет України на відповідний рік, будь-які зміни в спірний період до Законів України «Про Державний бюджет України»на відповідний рік не приймались; відповідач, як розпорядник бюджетних коштів, не має правових підстав для самостійного перерахування розміру цих виплат; відповідач, як орган місцевого самоврядування не може нести відповідальність за зобов'язаннями держави; перерахунок соціальних виплат може здійснюватись тільки після надання відповідного програмного та фінансового забезпечення.
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2008 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя (арк.с.51-53).
Ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12.12.2008 закінчено підготовку та призначено справу до апеляційного розгляду на 11.02.2009 (арк.с.56-58).
Розгляд справи відкладався в порядку статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (арк.с.82-86).
Представник відповідача в судовому засіданні підтримала апеляційну скаргу, просить її задовольнити по мотивам, викладеним в скарзі.
Позивач явку уповноважених представників в судове засідання, призначене на 18.03.2009, не забезпечила, надала клопотання (вх.№577) про розгляд справи у її відсутність (арк.с.63), в запереченнях на апеляційну скаргу просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги по мотивам, викладеним в запереченнях, вважає рішення суду законним та обґрунтованим (арк.с.65-67).
Згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
При викладених обставинах, з урахуванням клопотання позивача, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність її представників.
Розглянувши справу в порядку статей 195, 196 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правову оцінку обставин у справі та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах, в яких повинна здійснюватись перевірка постанови, встановлюватись обставини і досліджуватись докази учасників процесу, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач -ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_3, 20.07.2007 року народження (арк.с.3), перебуває в додатковій відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 21.09.2007 (арк.с.6), тобто має право отримувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у встановленому Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, розмірі.
Відповідачем нарахована та виплачена позивачу допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку:
- за вересень 2007 року в розмірі 44,82грн.,
- за жовтень 2007 року -136,13грн.,
- за листопад 2007 року -140,05грн.,
- за грудень 2007 року -144,10грн.,
- за січень -вересень 2008 року в розмірі 144,10грн. щомісячно,
- за жовтень 2008 року -65,08грн. (арк.с.91).
Відповідач на звернення позивача про перерахування та виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому частиною першою статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в редакції, яка діяла в спірний період, повідомив, що вирішення питання щодо виплати допомоги в розмірі прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, можливо лише після внесення відповідних змін до законодавства та виділення необхідних грошових коштів (арк.с.7, 8).
Правовідносини сторін регулюються статтями 1, 3, 6, 8, 19, 21, 22, 46, 56, 58, 64, 68, 75, 92, 95, 96, 152 Конституції України, Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006.
Частиною першою статті 5 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 встановлено, що всі види державної допомоги сім'ям з дітьми, крім допомоги у зв'язку з вагітністю та пологами жінкам, зазначеним у частині другій статті 4 цього Закону, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника).
Відповідно до частини першої статті 14 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виплачується щомісяця з дня призначення допомоги по догляду за дитиною по день досягнення дитиною вказаного віку включно.
Згідно частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
На підставі пункту 14 частини першої статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» № 489-V від 19.12.2006 дію частини першої статті 15 та пункту 3 розділу VIII «Прикінцеві положення»Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»зупинено.
Відповідно до частини другої статті 56 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90,00 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Конституційний Суд України у своєму рішенні № 6-рп/2007 від 09.07.2007 у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»(справа про соціальні гарантії громадян) зазначив, що зупинення Законом України «Про Державний бюджет України»інших законів України, щодо надання пільг, компенсацій і гарантій, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1, 3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21, 22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій, другій та третій статті 95 Конституції України. Також зазначеним рішенням визнані неконституційними положення, зокрема: абзацу третього частини другої статті 56, пункту 14 статті 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік».
Статтею 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, у тому числі і для сімей з дітьми.
Згідно правової позиції Конституційного Суду України, який неодноразово розглядав питання щодо конституційності положень законів України про Державний бюджет України на відповідні роки, якими обмежуються пільги, компенсації і гарантії, передбачені чинним законодавством для окремих категорій громадян -таке обмеження є недопустимим. Право на соціальний захист громадян України встановлено статтею 46 Конституції України, згідно з якою пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, засади регулювання сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, охорони здоров'я.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини»суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї і практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, кожна фізична ...особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Розглядаючи борги у сенсі поняття «власності», яке міститься у частині першій статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції і не обмежено лише власністю на фізичні речі та не залежать від формальної класифікації у національному законодавстві, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права»і, таким чином, як власність.
Тому при розгляді справи «Кечко проти України»(заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які соціальні виплати здійснювати своїм громадянам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких виплат шляхом внесення відповідних змін до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає певні соціальні виплати і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення).
У зв'язку з цим, Європейський Суд не прийняв до уваги позицію Уряду України про колізію двох нормативних актів - Закону України, відповідно до якого встановлені соціальні виплати з бюджету і який є діючим, та Закону України «Про Державний бюджет»на відповідний рік, де положення останнього, на думку Уряду України, превалювали як спеціальний закон.
Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 «Бурдов проти Росії»).
У Конституції України Україну проголошено демократичною, соціальною, правовою державою (стаття 1), визнано, що найвищою соціальною цінністю в Україні є людина, її права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, а їх утвердження і забезпечення є головним обов'язком держави (стаття 3), права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними (стаття 21).
Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.
Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Тобто чинне правове положення передбачає виплату відповідної соціальної допомоги і якщо дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Оскільки правові положення, які передбачають виплату допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку є чинними, тобто не скасовані, не змінені, і позивач є матір'ю однієї дитини, тому має право на її одержання, органи державної влади не можуть свідомо зменшувати ці виплати.
Отже, положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006, не можуть бути застосовані, оскільки вони суперечать вищезазначеним нормам Конституції України та міжнародному праву.
Право на отримання грошової допомоги, передбаченої статтею 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»№ 2811-ХІІ від 21.11.1992, в редакції, що діяла в спірний період, не залежить від розміру доходів отримувача чи наявності фінансування з бюджету, а має безумовний характер.
Таким чином, відповідач зобов'язаний виплачувати позивачу допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, встановленому частиною першою статті 15 Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»в редакції, яка діяла в спірний період, за період з вересня по грудень 2007 року, в сумі 1099,23грн. виходячи з наступного розрахунку:
підлягало виплаті позивачу за вересень 2007 року 154,33грн. = 463,00грн. (встановлений статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років в вересні 2007 року) / 30 днів х 10 днів (з 21.09.2007 по 30.09.2007);
за жовтень -грудень 2007 року 1410,00грн. = 470,00грн. (встановлений статтею 62 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-V від 19.12.2006 прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком до 6 років з 1 жовтня 2007 року) х 3 місяці;
виплачено позивачу в вересні-грудні 2007 року допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі 465,10грн.;
154,33грн. + 1410,00грн. - 465,10грн. = 1099,23грн.
Крім того, судова колегія дійшла висновку, що ухвалюючи рішення про визнання неправомірною бездіяльності Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя, судом першої інстанції не досліджені та не обґрунтовані обставини, що свідчать про протиправність бездіяльності відповідача, а саме, судом не з'ясовано чи були відповідні перерахування бюджетних коштів на рахунок відповідача для виплати їх особам, на яких розповсюджується Закон України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми», з якого розрахунку на кожну особу надходили ці кошти, чи має відповідач право проводити виплати за рахунок інших платежів.
Позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити недоплачену державну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з січня 2008 року по вересень 2008 року у розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, не підлягають задоволенню, так як з 01.01.2008 розмір державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»складає 130,00грн., дія норм Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік»не розповсюджуються на 2008 рік, зміни, внесені до частини першої статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»№ 107-VI від 28.12.2007, не скасовані та не визнані неконституційними.
Все вищеперелічене дає судовій колегії право для висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково: в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя сплатити недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, за період з вересня 2007 року по грудень 2007 року в сумі 1099,23грн.
Суд першої інстанції при прийнятті рішення порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та є підставою для скасування судового рішення та прийняття нового відповідно до пункту 4 частини першої статті 202 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова суду першої інстанції -скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позовних вимог частково: в частині зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя сплатити недоплачену допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі не менш прожиткового мінімуму, встановленого для дітей віком до 6 років, за період з вересня 2007 року по грудень 2007 року у розмірі 1099,23грн.
Відповідно до частин першої та третьої статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа); якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Судовий збір, сплачений позивачем при зверненні з позовом, підлягає поверненню позивачу з місцевого бюджету Центрального району м.Сімферополя частково пропорційно розміру задоволених позовних вимог - в сумі 10,99грн.
Керуючись частиною третьою статті 24, статтями 94, 160, 167, частиною першою статті 195, статтею 196, пунктом 2 частини першої статті 198, пунктом 4 частини першої статті 201, частиною другою статті 205, статтями 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя на постанову Центрального районного суду м.Сімферополя від 04.11.08 у справі № 2-а-557/08 задовольнити частково.
2. Постанову Центрального районного суду м.Сімферополя від 04.11.08 у справі № 2-а-557/08 скасувати.
3. Прийняти нову постанову.
4. Позовні вимоги задовольнити частково.
5. Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Центральної районної Ради м.Сімферополя виплатити ОСОБА_2 недоплачену грошову допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з вересня 2007 року по грудень 2007 року в розмірі 1099,23грн.
6. В задоволені решти позовних вимог відмовити.
7. Стягнути з місцевого бюджету Центрального району м.Сімферополя на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 10,99грн.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанову може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.
Головуючий суддя підпис Г.П.Ілюхіна
Судді підпис М.А.Санакоєва
підпис О.А.Щепанська
З оригіналом згідно
Головуючий суддя Г.П.Ілюхіна